Місто розміром із Сан-Франциско має у своєму розпорядженні більшу кількість алюмінію, чим невелика бокситова шахта, міді - чим середня мідна копія, і більшою кількістю паперу, чим можна було б одержати з величезної кількості деревини.
З початку 70-х до кінця 80-х у Росії побутових відходів стало в 2 рази більше. Це мільйони тонн. Ситуація на сьогоднішній день представляється наступної. З 1987 року кількість сміття по країні збільшилося у два рази й склало 120 млрд. т у рік, з огляду на промисловість. Сьогодні тільки Москва викидає 10 млн. т. промислових відходів приблизно по 1 т на кожного жителя!
Як видно з наведених прикладів масштаби забруднення навколишнього середовища міськими відходами такі, що гострота проблеми наростає з кожним днем.
Приблизно за 500 років до нашої ери в Афінах був виданий перший з відомих едикт, що забороняє викидати сміття на вулиці, що передбачає організацію спеціальних смітників і пропонує сміттярів скидати відходи не ближче чим за милю від міста.
З тих пор сміття складировали на різних сховищах у сільській місцевості. У результаті росту міст вільні площі в їхніх околицях зменшувалися, а неприємні заходи, що зріс кількість пацюків, викликана смітниками, сталі нестерпними. Окремо варті смітники минулого замінені ямами для зберігання сміття.
Близько 90 % відходів у США дотепер закопується. Але смітника в США швидко заповнюються, і страх перед забрудненнями підземних вод робить їхніми небажаними сусідами. Ця практика змусила людей у багатьох населених пунктах країни припинити споживання води з колодязів. Бажаючи зменшити цей ризик, влади Чикаго із серпня 1984 р. оголосили мораторій на розробку нових площ під смітник доти, поки не буде розроблений новий вид моніторингу, що стежить за переміщенням метану, тому що якщо не проконтролювати його утворення, він може вибухнути.
Навіть просте поховання відходів є дорогим заходом. З 1980 по 1987 р. вартість поховання відходів у США зросла з 20 до 90 доларів за 1 т. Тенденція до подорожчання зберігається й сьогодні.
У густо населених районах Європи спосіб поховання відходів, що як вимагає занадто більших площ і сприятливому забрудненню підземних вод, був предпочтен іншому - спалюванню.
Перше систематичне використання сміттєвих печей було випробувано в Нотингеме, Англія, в 1874 р. Спалювання скоротило обсяг сміття на 70-90 %, залежно від складу, тому воно знайшло своє застосування по обох сторони Атлантики. Густонаселені й найбільш значимі міста незабаром впровадили експериментальні печі. Тепло, виділюване при спалюванні сміття стали використовувати для одержання електричної енергії, але не скрізь ці проекти змогли виправдати витрати. Більші витрати на них були б доречні тоді, коли не було б дешевого способу поховання. Багато міст, які застосували ці печі, незабаром відмовилися від них через погіршення складу повітря. Поховання відходів залишилося в числі найбільш популярних методів рішення даної проблеми.
Найбільш перспективним способом рішення проблеми є переробка міських відходів. Одержали розвиток наступні основні напрямки в переробці: органічна маса використовується для одержання добрив, текстильна й паперова макулатура використовується для одержання нового паперу, металобрухт направляється в переплавлення. Основною проблемою в переробці є сортування сміття й розробка технологічних процесів переробки.
Економічна доцільність способу переробки відходів залежить від вартості альтернативних методів їхньої утилізації, положення на ринку вторсырья й витрат на їхню переробку. Довгі роки діяльність по переробці відходів утруднялася через те, що існувала думка, начебто будь-яка справа повинне приносити прибуток. Але забувалося те, що переробка, у порівнянні з похованням і спалюванням, найбільш ефективний спосіб рішення проблеми відходів, тому що вимагає менше урядових субсидій. Крім того, він дозволяє заощаджувати енергію й берегти навколишнє середовище. І оскільки вартість площ для поховання сміття росте через жорсткість норм, а печі занадто дорогі й небезпечні для навколишнього середовища, роль переробки відходів буде неухильно рости.
Сільськогосподарські райони досить різні по природних умовах, типам землекористування й ступеня освоєння. Проте, екологічні проблеми в них мають багато загального. Це зв'язано з наступними обставинами:
охопленням антропогенними навантаженнями більших площ, іноді практично на 100%;
малою лісистістю й невеликими площами лучно-степових ділянок;
значною оголеністю, дефдированностью й эродированностью ґрунтового покриву;
перевагою певних видів забруднення в ґрунті, воді й ґрунтах, пов'язаних з добривами.
Перераховані обставини свідчать про специфіку екологічного стану сільськогосподарських районів, про правомірність виділення “агроекологічного” типу оцінок території.
Основний аспект агроекологічної оцінки - аналіз умов розвитку сільськогосподарських рослин: їхнього росту, фенології, урожайності, відносини до добрив, хворобам, сезонним змінам умов тепла й вологи - морозам, заморозкам, посухам, перезволоженню.
Екологічні умови сільськогосподарських угідь найбільш мінливі на площах богарного, неполивного землеробства. Більше стабільні вони в зонах зрошення, де заходу щодо меліорації послабляють вплив зовнішніх умов.
При регіональній оцінці районів сільського господарства важливо визначити ступінь стійкості экосистем до антропогенних навантажень. Стійкість підвищується від піщаних ґрунтів до глинистих, від лужних ґрунтів до кислих, при зниженні континентальности клімату, наростанні річного зволоження й збільшенні біологічної продуктивності фітоценозів - як природних, так і культурних.
Більша стійкість угідь західних і північно-західних районів Росії до антропогенних навантажень не завжди має вирішальне значення для екологічного стану. Справа в тому, що цим районам характерні більше інтенсивні типи землекористування, більші дози внесених добрив. Максимальна інтенсифікація господарства характерна для територій, що прилягають до великих міст і промислових зон (Москва, Санкт-Петербург), яких також більше в західних районах. Очевидно, об'єктивна оцінка екологічного стану можлива лише при рівному обліку природних і економічних факторів.
Кардинальні зміни природного середовища сільськогосподарських районів обумовлені тим, що на площах угідь міняються потоки речовини, порушується твердий, рідкий і розчинений стік. Відомість лісів збільшує змивши ґрунти, твердий стік рік, приводить до замулення русявів, водоймищ, заплавних масивів. Витрати водотоків при скороченні лісових площ на 10% знижуються в середньому на 5%. Активна міграція елементів по схилах, їхнє швидке надходження у водойми з одночасним скороченням стоку приводить до сильного забруднення поверхневих вод. Це забруднення може бути токсичним, оскільки такі небезпечні елементи, як кадмій, ртуть, стронцій, свинець, цинк, ставляться до найбільш рухливим у більшості видів ґрунтів.
Прилягаючі до великих населених пунктів сільськогосподарські райони на площах у сотні кв. км випробовують на собі вплив промислового забруднення. Найбільшу роль тут грає забруднення сіркою, що у вигляді сірчистих з'єднань легко розноситься повітряними потоками. У нормально зволожених нейтральних ґрунтах вплив цього виду забруднення невелико, але в кислі воно підсилює підкислення. На перезволожених ґрунтах, особливо на заплавах, це може привести до різкого закислению після осушення.
Основні зміни ґрунтів у землеробстві пов'язані з механічним впливом на неї й із внесенням добрив. Оранка міняє профіль ґрунту, руйнує структуру, приводить до збідніння верхніх обріїв, сприяє посиленню водної ерозії й дефляції. Поряд з розпушуванням іде й ущільнення ґрунту.
Велике також значення органічних і мінеральних добрив, світове споживання яких - близько 90 млн. т у рік. Добрива не тільки компенсують винос із ґрунту азоту, фосфору й калію, але нерідко виявляються надлишковими, заражають підземні й поверхневі води. Це має місце головним чином у розвинених країнах, де вноситься більше 100 кг/га. У країнах, що розвиваються, цей показник в 5 разів нижче.
Одержання високих урожаїв у цей час неможливо без використання різних ядохимикатов для захисту рослин - пестицидів, споживання яких перевищує 4 млн. т/рік. Однак зараз їхнє використання скорочується у зв'язку із пристосуванням до них багатьох шкідників, загибеллю ґрунтових мікроорганізмів, зараженням овочевих культур і нагромадженням отруйних речовин у поверхневих водах, донних опадах водойм, організмах тварин і людини.
Надмірні антропогенні навантаження приводять до напруженої екологічної обстановки в багатьох районах сільськогосподарського освоєння. Одним із прикладів цього може служити Харківська область.
З 3140 тис. га площі області сельхозугодьями зайнято 2314 тис. га, тобто більше 70%. Середня лісистість - 10,5% при оптимальній приблизно 20%. Еродовані землі - 1700 тис. га, порушені - 3,2 тис. га. Питома вага еродованих і эрозинноопасных земель у загальній площі земель наближається до 90%, порушених до 0,5%, засолених до 11-12%. 95% загального обсягу стічних вод забруднене й може використовуватися для господарсько-побутового й технічного водопостачання тільки після очищення.