чергу це притаманне річкам Приазов’я, що може бути пов’язане з впливом гірничо-видобувних районів Донбасу.
Гальмівним фактором використання водних ресурсів є їх мінливість у часі: в природних умовах на частку весняного стоку припадає 60–70% на півночі і північному сході та до 80–90% – на півдні. Територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу України. Найбільша кількість водних ресурсів (58%) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах, де потреба у воді не перевищує 5% її загальних запасів.
Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де розташовані найбільші споживачі води. З метою усунення територіальної і часової нерівномірності розподілу стоку водозабезпечення в Україні здійснюється за допомогою 1,16 тис. водосховищ (загальний об’єм майже 55 км3), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальна довжина 1021 км, пропускна здатність 1000 куб. м/с), 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні райони. Водосховища Дніпровського каскаду (корисний об’єм 18,7 км3) забезпечують більше половини обсягу водоспоживання в Україні.
Створений в Україні багатогалузевий господарський комплекс споживає у процесі виробництва значні обсяги водних ресурсів, хоча за останні десять років валові потреби у воді зменшились на 40%. Вони задовольняються забором прісних вод з поверхневих (24%) та підземних (3%) джерел, шахтно-рудникових (близько 2%) та морських (понад 1%) вод, а також за рахунок використання води, залученої в оборотні системи водопостачання (70%) (табл. 1.6). За останні роки стабілізувався обсяг води, залучений в системи оборотного водопостачання, – 41,3 куб. км., при цьому безповоротний забір води становить 5,3 км3 або 31% усього об’єму забраної прісної води.
Суттєве зменшення в 1992–2002 роках обсягів водокористування (з 28,6 км3/рік до 21,2 км3/рік), скорочення техногенного навантаження поки що не призвели до очікуваного ефекту – більша частина поверхневих водних об’єктів залишається – 6 класу якості (від води “забрудненої» – до “дуже забрудненої»). Основними причинами надто повільного поліпшення екологічного стану поверхневих водних об’єктів, навіть в умовах зниження техногенного навантаження, є регіональне геохімічне забруднення водозбірних ландшафтів важкими металами, нафтохімічними продуктами, залишками міндобрив тощо. Останні роки, за оцінками УІДНСіР та Держгеолслужби Мінекоресурсів, негативний вплив на екологічний стан поверхневих водних об’єктів підсилюється скиданням недостатньо очищених комунально-побутових та промислових стічних вод. Відносному уповільненню вказаної тенденції, на нашу думку, можуть сприяти кліматичні зміни останніх років і пов’язане з ними підвищення кількості опадів та поверхневого стоку. Переважаючий вплив якості питно-господарських вод на стан здоров’я населення (причина 70–80% захворювань) обумовив в останні роки розвиток використання підземних вод як найбільш екологічно сталого і захищеного джерела питної води.
Зростає також використання питних, столових та лікувальних мінеральних вод, яке у 2002 році досягло 11,2 л/рік на людину (в розвинених країнах – до 90–110 л/рік на людину). Тут можна відзначити суттєве уповільнення динаміки забруднення підземних вод глибоких горизонтів у більшості басейнів підземних вод, пов’язаного головним чином зі зменшенням агрохімічних та техногенних навантажень на ґрунтовий (незахищений з поверхні) горизонт. Виникнення локальних ділянок забруднення підземних вод спостерігається переважно в гірничо-видобувних регіонах внаслідок впливу мінералізованих вод шахт, що закриваються, та фільтруючих накопичувачів промислових та стічних вод.
Основними засадами екологічно збалансованого водокористування і сталого відтворення водних ресурсів та об’єктів України є:
– пріоритетність соціальної сфери водокористування, забезпечення прав людини на питну воду належної якості та сприятливе водне середовище;
– запровадження водозберігаючих форм розвитку економіки, у тому числі на основі гранично припустимих водно-екологічних навантажень та змін стану водних об’єктів;
– переважаюче використання водоресурсних об’єктів у природному стані;
– дотримання норм міжнародного права, співробітництво у галузі використання і охорони транскордонних водноресурсних систем [15].
Для притоків П. Бугу та Дніпра характерний незначний нахил русла, притоки Дністра – порожисті. Живляться річки дощовими (48%), сніговими (25%) і підземними водами (27%). Мінералізація води гідрокарбонатно-кальцієва.
Майже для всіх річок області характерним є водний режим з помітною весняною повінню. Використовуються вони для питного і технічного водозабезпечення, судноплавства, зрошування земель і гідроенергетики. Основним постачальником води в області є річки басейну Південного Бугу – це становить 112,8 млн. м3 або 97,9% водозабору області, площа водозбору становить 16400 км2.
Таблиця 2.1. Річкова сітка Вінницької області
| Головна річка (велика, середня) | Площа басейну, км2* | Довжина річки, км* | Кількість малих річок | Сумарна довжина малих річок, км | В тому числіL<10 км | Густота річкової сітки, км/км2 | |
| всього | в т.ч. L<10 км | ||||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |
| Південний Буг | 16400 / 63700 | 352 / 806 | 2227 | 2086 | 6748 | 4046 | 0,43 |
| Соб | 2600 / 2840 | 115 | 365 | 340 | 1144 | 730 | 0,48 |
| Гірський Тікич | 118 / 3511 | 11 / 167 | 21 | 20 | 67 | 56 | 0,56 |
| Дністер | 7500 / 59690 | 166 / 925 | 910 | 860 | 2931 | 1600 | 0,41 |
| Мурафа | 2410 | 163 | 258 | 239 | 804 | 412 | 0,40 |
| Дніпро | 2600 / 292700 | 0 / 1121 | 457 | 422 | 1256 | 754 | 0,48 |
| Случ | 10 / 13800 | 0 / 451 | 4 | 3 | 4 | 2 | 0,40 |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |
| Тетерів | 670 / 15100 | 0 / 365 | 124 | 114 | 344 | 210 | 0,53 |
| Рось | 1920 / 12600 | 58 / 346 | 329 | 305 | 908 | 542 | 0,50 |
| Разом в області | 26500 | 865 | 3594 | 3368 | 10935 | 6400 | 0,45 |
В цілому річки Вінницької області можна поділити за такими категоріями (таблиця 2.2.):
1. Великі річки – 2 (Південний Буг і Дністер);
2. Середні річки – 4 (Соб, Гірський Тікич, Мураба, Рось);
3. Малі річки (довжиною менше 10 км) – 226;
4. Струмки (довжиною менше 10 км) – 3368.
Таблиця 2.2. Наявність річок понад 10 км в межах адміністративних утворень Вінницької області
| Райони | Всього річок | Малі річки | Середні річки | Великі річки | ||||
| Кількість, шт.*. | Загальна довжина, км | Кількість, шт.*. | Загальна довжина, км | Кількість, шт.*. | Загальна довжина, км | Кількість, шт.*. | Загальна довжина, км | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |
| Барський | 17 | 210 | 16 | 188 | 1 | 22 | - | - |
| Бершадський | 17 | 243 | 16 | 203 | - | - | 1 | 40 |
| Вінницький | 13 | 194 | 12 | 154 | - | - | - | - |
| Гайсинський | 14 | 192 | 12 | 131 | 1 | 39 | 1 | 22 |
| Жмеринський | 16 | 237 | 14 | 205 | 1 | 27 | 1 | 5 |
| Іллінецький | 13 | 180 | 12 | 139 | 1 | 41 | - | - |
| Калинівський | 14 | 201 | 13 | 181 | - | - | 1 | 20 |
| Козятинський | 20 | 236 | 20 | 236 | - | - | - | - |
| Крижопільський | 13 | 167 | 13 | 167 | - | - | - | - |
| Липовецький | 15 | 210 | 14 | 177 | 1 | 33 | - | - |
| Літинський | 11 | 195 | 10 | 184 | - | - | 1 | 11 |
| Мог.-Подільський | 13 | 267 | 11 | 185 | 1 | 12 | 1 | 70 |
| Мур.-Куриловецький | 12 | 206 | 11 | 198 | - | - | 1 | 8 |
| Немирівський | 18 | 262 | 17 | 192 | - | - | 1 | 70 |
| Оратівський | 12 | 177 | 11 | 166 | 1 | 11 | - | - |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |
| Піщанський | 8 | 108 | 8 | 108 | - | - | - | - |
| Пограбищенський | 16 | 244 | 15 | 186 | 1 | 51 | - | - |
| Теплицький | 14 | 184 | 13 | 178 | - | - | 1 | 6 |
| Тиврівський | 9 | 144 | 8 | 93 | - | - | 1 | 51 |
| Томашпільський | 8 | 131 | 8 | 131 | - | - | - | - |
| Тростянецький | 15 | 196 | 13 | 164 | 1 | 2 | 1 | 30 |
| Тульчинський | 12 | 207 | 11 | 195 | - | - | 1 | 12 |
| Хмільницький | 15 | 246 | 14 | 201 | - | - | 1 | 45 |
| Чернівецький | 9 | 135 | 8 | 99 | 1 | 36 | - | - |
| Чечельницький | 8 | 139 | 8 | 139 | - | - | - | - |
| Шаргородський | 15 | 232 | 14 | 192 | 1 | 40 | - | - |
| Ямпільський | 11 | 257 | 9 | 143 | 1 | 26 | 1 | 88 |
| Всього | 232 | 5400 | 226 | 4535 | 4 | 347 | 2 | 518 |
Всього по території області протікає 3,6 тис. річок, загальною протяжністю 11,8 тис. км. Пересічна густота річкової мережі становить 0,45 км/км2.