Для збереження екологічної рівноваги, «примирення суспільства з природою», недостатньо ліквідовувати приватну власність і ввести суспільну на засоби виробництва. Необхідно, аби технологічний розвиток розглядався як частина культурного розвитку в широкому сенсі, мета якого – створення умов для реалізації людини як вищої цінності, а не підміни цього створенням матеріальних цінностей. При такому відношенні до технічного розвитку стає ясно, що технологія стане розвивати для будь-якого виробництва процеси раціонального використання сировини і енергії і в довкіллі не виникатимуть небажані і загрозливі наслідки. Для досягнення цієї мети було б логічне орієнтувати науку на розробку альтернативних виробничих процесів, які задовольняли б вимозі раціонального використання сировини і енергії і замкнутості процесу у межах цеху при простаті, що забезпечує рівні витрати або менші в порівнянні з брудними технологіями. Таке відношення до технологічного розвитку вимагає і нової концепції суспільних потреб. Вона повинна відрізнятися від концепції суспільства вжитку, мати гуманістичну орієнтацію, охоплювати потреби, задоволення яких збагачує творчі здібності людини і допомагає йому виразити себе, що є для суспільства найкоштовнішим. Радикальне оновлення системи потреб дасть більше простору для розвитку дійсних людських цінностей, замість кількісного збільшення товарів виникне умова для встановлення тривалої динамічної відповідності між людиною і природою, між людиною і його життєвим середовищем.
Для встановлення тривалого динамічного відношення між суспільством і природою, людиною і його середовищем, для правильного освоєння природи в процесі діяльності, існують об'єктивні передумови для розвитку продуктивних сил, що особливо виникають в умовах НТР. Але, аби продуктивні сили були використані для освоєння природи відповідним чином, потрібно розвивати соціально-економічні стосунки, при яких мета виробництва не буде більша і дешевша, ніж при виробництві, що не враховує негативні наслідки для екології. А такі соціально-економічні стосунки не можуть існувати без людини, яка знаходить і раціонально розподіляє ресурси, максимально захищає природне середовище від забруднень і подальшої деградації, максимально піклується про прогрес і здоров'я людей; без людини, яка одночасно удосконалює самого себе. Основу для такої суспільної дії разом з останнім створює і усвідомлення все великим числом людей ірраціональності системи, в якій гонитва за багатством по крайній лінії надмірності оплачується відкиданням істотніших речей, наприклад, гуманного темпу життя, творчої праці, незнеособлених суспільних стосунків. Людство все більше розуміє те, що часто розтрачувані ресурси дуже дорого оплачуються тими ресурсами, яких стає все менше, - чистою водою, чистим повітрям і тому подібне.