Реферат
на тему:
«ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПРИМОРСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ КРИМУ ПРИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ВУГЛЕВОДНЕВИХ РОДОВИЩ»
ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПРИМОРСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ КРИМУ ПРИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ВУГЛЕВОДНЕВИХ РОДОВИЩ
Приморські території Криму – цінний природний ресурс, що має величезне біосферне значення. У прилеглих до них шельфових зонах знаходиться високоперспективні поклади вуглеводневої сировини, здійснюється добування природного газу для забезпечення потреб економіки півострова. Функціонування нафтогазового комплексу Криму визначається сукупністю екологічних та економічних факторів: з одного боку, стримуванння добування сировини може призвести до виникнення проблем соціального характеру (зокрема, дефіциту природного газу), з іншого боку, інтенсифікація процесу тягне за собою важко передбачувані наслідки (забруднення територій).
Органузувати добування вуглеводнів в акваторіях складно. Оскільке водне середовище мінливе, будь-яке забруднення поширюється дуже швидко. Тому проблема екологічної безпеки є ключовою в освоєнні нафтогазоносних ресурсів на шельфах Чорного моря. У цьому контексті актуалізується дія комплексу адміністративно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист природи.
Висвітлення екологічних проблем у спеціальній літературі переважно зводиться до констатації фактів, що засвідчують техногенні навантаження на території. Особливості роботи нафтогазового комплексу охарактеризовано досить добре в ряді публікацій. Темі сталого регіонального розвитку з урахуванням забезпеченості природними ресурсами присвячено чимало праць. Проте, незважаючи на вагомий потенціал, нагромаджений наукою в дані й царині, проблеми збалансованого розгортання нафтогазового комплексу, досягнення екологічної безпеки при добуванні нафтогазової сировини в шельфових зонах , забруднення нафтопродуктами акваторії Чорного моря ще очікують свого розв’язання.
Проблема:Екологічна небезпека експлуатації вуглеводневих, нафтових родовищ у приморських територіях Криму.
Аналіз ситуації
Безперервне зростання антропогенних навантажень призводить до негативних екологічних явищ, що відбивається на соціально-економічному стані прибережних територій. Через забруднення морського середовища, незбалансованість використання вуглеводневих ресурсів, а також відсутність системи інтегрованого управління приморськими територіями,3гідно з оцінками спеціалістів, Україна щороку втрачає близько 1,7 млрд. грн. За даними Інституту геологічних наук НАН України, деградація екосистеми Чорного моря викликає слушну тривогу, бо порушення, які відбуваються в її компонентах та функціональних підсистемах, можуть спричинити деструкцію природних процесів не лише локального, а й регіонального рівня.
Основними забруднювачами морського середовища є нафтопродукти. Щороку у води Чорного моря їх скидається 110-130 тис. т. Джерелами надходження вуглеводнів в акваторію шельфу виступають скиди, витоки, аварії, промислові стоки з берега (17%), судноплавство (35%), дампінг грунтів і транскордонні переноси (10%), річкові стоки (28%), а також еманація з глибинних горизонтів землі (10%). Кількість нафтових вуглеводнів у шельфових зонах перевищують ГДК в 3-6 разів, а близько о. Зміїний – у 10-20 разів. У Керченському, Феодосійському портах їхній вміст перевищує ГДК у 2 рази, а в Севастопольському порту - до 10 разів.Дослідження здатності Чорного до самоочищення від нафти, виконане Інститутом біології південних морів НАН України, показало, що окислювальна активність води за рахунок нафторозкладальної мікрофлори та її адаптації до підвищених доз вуглеводнів в 1,8 раза вища в морях Середземорського басейну, ніж у Чорному морі, і що з глибиною до 25 м. цей потенціал знижується у 2 рази й більше; це пов’язано з відмінностями у видовому складі мікрофлори, її мікробіологічній активності, а також у температурах води. Концентрація нафтопродуктів у Чорному морі перевищує таку в Індійському й Тихому океанах і може бути порівняною лише із забрудненням вод Атлантики на танкерних трасах у районах добування нафти. Звідси можна зробити висновок, що акваторія Чорного моря більш уразлива до вуглеводневих забруднень, бо потенціал їхніх природних механізмів самоочищення досить низький. Наприклад, донні осади нафтового забруднення руйнуються за рік тільки на 47%, таким чином, руйнування вуглеводнів завдяки мікроорганізмам, які розкладають ці речовини, не перевищує половини від їх загального надходження, а решта скидів осідає на пляжах. Результати моделювання ситуації, виконані для цього регіону Інститутомокеанології РАН, показують, що процес має чітко виражені сизонність: вміст нафтопродуктів у воді зростає до травня, у середньому перевищує ГДК у 5 разів, і тільки до жовтня знижується, тобто саме на курортний сезон припадає пік погіршення екології приморських територій. Збитки внаслідок погіршення оздоровчої здатності прибережних рекреаційних ресурсів оцінюють у 9млрд. грн. Оскільки цей фактор забруднення неминуче визначатиме курортно-оздоровчий потенціал прибережних територій, перешкоджаючи їхньому екологічно збалансованому розвиткові, виникає нагальна потреба у тому, щоб впровадити жорсткі нормативи щодозабруднення морської води і розробити систему інтегрованого управління природокористуванням у прибережних зонах Криму.
Довкілля забруднюється нафтопродуктами також під час експлуатації родовищ. Починаючи з 2-ї половини XIX ст. аж до 1938 р. всі свердловини, пробурені в Криму, тампонувалися глиною, що призвело до перетікання вуглеводнів з продуктивних (глибинних) нафтогазових шарів у верхні. Тому на разі виникла ситуація, коли стали можливими вибухи на старих відпрацьованих родовищах.
Активний розвиток нафтогазової галузі збільшує антропогенні навантаження на морське середовище. Залежно від якості сировини, застосованих технологій, глибини добування, геологічної структури родовищ при бурінні використовуєьтся той чи інший компонент. Усього налічується понад 400 високотоксичних добавок. Загальна кількість скидів на кожну пройдену свердловину під час бурових робіт сягає 5тис. м.3, при цьому забруднюється 1 тис. м.3 пластових і баластних вод. Слід зазначити, що використовуваний у світовій практиці комплекс нормативно-правових документів, які регулюють освоєння нафтогазових ресурсів, не містить окремого акта стосовно саме даних конкретних моментів.
Певний інтерес становить аналіз вмісту важких металів у районах добування газу на шельфі, поблизу морських стаціонарних платформ. На родовищах Штормове та Архангельське відзначено підвищення вмісту міді проти ГДК у 2-5 разів. Концентрація важких металів і токсичних елементів у донних осадах, які нагромаджуються під час добування нафти й газу, дотепер чітко не внормовано, бо єдиним критерієм оцінки є їх співвіднесення з фоновими значеннями. Українським науковим центром екології моря розроблено відповідні стандарти з урахуванням європейських нормативів, але вони не затверджені на державному рівні, незважаючи на очевидну необхідність.
Важлива проблема – активізація сейсмічності. Відбирання вуглеводневої сировини з надр може спровокувати локальні землетруси значної руйнівної сили. Робота нафтогазового комплексу часто порушує рівновагу природних геологічних систем, що може призвести до катастроф. Загальновідомі історичні прецеденти – потужні землетруси поблизу нафтогазових свердловин у Скелястих горах (США) і газових родовищах в Узбекистані, а також локальний 4-бальний землетрус, який трапився у березні 1986 р. на Хрестищенському газоконденсатному родовищі в Україні.
Нафтопродукти мають властивість переміщуватись і нагромаджуватись у зонах тектонічних розломів; наближаючись до поверхні, вони потрапляють у підземні водні горизонти, що сприяє розвиткові техногенних катастроф. Тектонічні зсуви, які можуть бути викликані процесом буріння і спроводжуватися викидами газу, несуть загрозу серйозних змін планктону тощо. Докладне вивчення морського дна виявило близько 4000 активно діючих газових факелів, приурочених до розломів земної кори і локалізованих на пвнічно-західному шельфі Чорного моря, Керченсько-Таманському шельфі, а також уздовж берегів Кавказу на глибинах від 50 до 700 м., віком 10-30 тис. років. Це явище свідчить не лише про існування в названих зонах перспективних площ для добування газу, а й про потенційні загрози.
Сюгодні на території України існує 15 пунктів контролю, які входять у мережу спостережень за розвитком екзогенних геофізичних процесів, з них у Криму працюють тільки два. Динаміку сейсмоактивності Кримського регіону контролюють буквально лічені служби. Опрацювання одержаних емпіричних показників дає мало інформації для прогнозних висновків. Тому з урахуванням різкого розширення обсягів промислового добування вуглеводнів у сейсмічноактивних зонах, що перетинають розломи може призвести до екологічних катастроф.
Створене у 2002 р. ТОВ «Нефтяная компания «Приазовнефть» одержало ліцензію на розробку Темрюцько-Ахтарської нафтогазоносної дільниці, розташованої на шельфі Азовського моря. Нафтовий холдинг «Роснефть» має намір інвестувати більш як1,5 млрд. руб. у геологорозвідування територій, багатих на вуглеводневі ресурси, розмістити чотири наземні та п’ять морських свердловин у Темрюцькому районі на дільниці між селищами Пересип і Приазовський. Отже, техногенне навантаження на шельф зросте, що призведе до погіршення ситуації.
Для вирішення даної проблеми необхідно здійснити опитування громадської думки. Цей захід здійснюється за допомогою анкетування.
Для вирішення проблеми екологічної безпеки приморських територй Криму при експлуатації вуглеводневих родовищ рекомендується поставити громадськості такі запитання анкети. Відповіді громадян залишаться конфіденційною інформацією.