Смекни!
smekni.com

Дослідження екології людини (стр. 3 из 3)

Що дає екології людини медична географія. Вона представляє собою біологічну науку, чому й включена при нашім аналізі в число біологічних дисциплін, хоча суперечки про те, є чи це якась периферійна медична дисципліна або відгалуження географії людини, не можна вважати повністю закінченими дотепер. Не дуже виразно і її організаційне положення: у нас вона організаційно близька до географії, за рубежем у цій області працюють найчастіше індивідуальні дослідники, не об'єднані в якісь організаційно оформлені групи, але ці індивідуальні дослідники в основному біологи або лікарі.

Не можна не відзначити, що в переважній більшості випадків дотепер медико-біологічне дослідження обмежувалася екологічними питаннями, іншими словами, прагнуло розкрити різноманітні залежності поширення й характеру ендемічних захворювань від впливів, хоча в медико-біологічній літературі вказувалося й на нагальну потребу обліку й вивчення соціальних факторів у географії навіть ендемічних захворювань. Для екології людини, її розвитку й твердження ця обставина зіграла позитивну роль, тому що найвищою мірою сприяло нагромадженню екологічних фактів і їхньому первісному осмисленню під екологічним кутом зору. Але зміст самої медичної географії, звичайно, залишається збідненим, як тільки вона обмежується географією здоров'я і його неблагополуччя або, навпроти, благополуччя, не намагаючись зрозуміти взаємодію, круговорот і динаміку факторів здоров'я усередині самого суспільства. Ця остання тематика виходить за межі екологічного знання, але властиво географічна сторона наївніше знання безумовно входить складовою частиною в екологію людини.

Конкретно розшифровуючи це твердження, можна сказати, що подібно тому, як у фізичній антропології екологія людини вирішує проблему адаптації людських популяцій до конкретного середовища їхнього життя, у медичній географії вона вирішує проблему географічної приуроченості й обумовленості статусу здоров'я населення й відхилень від нього в конкретних групах, тобто в загальній формі в тих же популяціях. Потрібно, зрозуміло, мати на увазі, що термін «популяція» у цьому випадку вживається не в генетичному змісті, а для позначення будь-якої географічної або соціальної групи.

Популяційна генетика людини на відміну від фізичної антропології, подібно медичної географії, порівняно молода наука, хоча й старше її: формування її падає на першу чверть нашого сторіччя. Концепція якщо не повної, то практично непорушної незмінності гена і його незалежності від середовища, його підпорядкування лише законам селекції є дотепер у популяційний генетиці людини широко розповсюдженої, може бути, навіть переважної. Вона покладена в основу генетичних зіставлень, обчислення швидкості генного дрейфу й інтенсивності селекції, спроб визначати геохронологію. Широко досліджений спонтанний мутагенез і його коливання в різних умовах і змінах генофонду, що впливають на взаємодії генів, при цьому, як правило, не приймаються в увагу. Все це робить із популяційної генетики людини досить автономну науку, результати якої нелегко використовувати в екологічних дослідженнях.


Література

1.Бигон М., Харпер Дж.. Таунсенд К. Екологія: представники, популяції й співтовариства. - К., 2002

2. Рябчиків A.M. Структура й динаміка геосфери. - М., 1972

3.Гуревич А.Я. Історична антропологія: Проблеми соціальної й культурної історії. - К., 1997

4. Забелін І.М. Теорія фізичної географії. - К., 1989