Зимовий вилов риби із заморних озер. Рибу із заморних озер виловлюють восени неводами або підлідним ловом узимку. При різкому зниженні кисню у воді на березі озера в місці лову риби встановлюють насос З-245 ("Андижанець") і воду, що накачується ним, розподіляють за допомогою дерев'яних лотків у 2-3 місця, де встановлені котці. Риба, що йде на аеровану воду, попадає в пастки.
У дуже мілководних озерах, які промерзають до дна для вилову риби в найбільш глибокому місці озера влаштовують спеціальні ями. У ямі довжиною 2 м і шириною 1 м спочатку вирубують лід, а потім за допомогою карцевих лопат і сітчастих черпаків видаляють мул на глибину 20-25 см. В міру намерзання льоду риба концентрується в ямах, з яких її вичерпують сачками.
Водойми мають визначену рибопродуктивність, що залежить від сукупності умов, зокрема від кормових ресурсів. У рибництві під природною рибопродуктивністю водойми розуміють сумарний приріст маси риби, отриманий протягом одного вегетаційного періоду з одиниці площі за рахунок природної кормової бази. Виражається ця рибопродуктивність у кілограмах або тоннах на 1 га площі водойми. Величина цього показника не є постійною і змінюється в залежності від якості води і ґрунту, кліматичних і метеорологічних умов, виду вирощуваної риби, її віку, щільності посадки риби. Найбільш високу природну рибопродуктивність мають ставки, розташовані на родючих ґрунтах, що постачаються водою джерелом з родючим водозбором і знаходяться в районах із тривалим вегетаційним періодом. У рибництві за основу приймають середню рибопродуктивність за кілька років.
З кліматичних і метеорологічних умов, що впливають на формування природної кормової бази, на розвиток і ріст риб, найважливішим є температурний режим. Відповідно до кількості днів у році з температурою повітря вище 15 °С територія країни розділена на 7 рибоводних зон. При визначенні природної рибопродуктивності потрібно враховувати не тільки рибоводну зону, але і ґрунти, на яких знаходиться водойма, для цього існує поправочний коефіцієнт. Для середніх за родючістю ґрунтів (підзолисті суглинкові, супіщані, вилужені чорноземи й ін.) він дорівнює 1, для малопродуктивних ґрунтів він складає: галові - 0,4, торф'янисті - 0,5, піщані - 0,6, високородючі ґрунти (чорноземи й ін.) - 1,2.
Рибопродуктивність, одержувана за рахунок природної їжі, залежить від стану кормової бази ставків і ступеня її використання рибою. Утворення у водоймі природної їжі проходить складним біологічним шляхом. Матеріальну й енергетичну основу всіх наступних етапів продукційного процесу у водоймі складає новотворення органічних речовин з мінеральних у результаті життєдіяльності рослинних організмів.
У результаті росту і розвитку рослинних організмів у водоймах відбувається безперервне новотворення їх біомаси. Рівень первинної продукції, обумовлений фізіологічними властивостями водоростей і факторами середовища, є основним регулятором інтенсивності й ефективності усього біопродуктивного процесу. Біологічне продукування відбувається у формі утворення первинної і вторинної продукції, під якими розуміють відповідно приріст біомаси автотрофів (рослинних організмів) і гетеротрофів (тваринних організмів) [16].
Процес автотрофного живлення гідробіонтів, тобто утворення ними органічної речовини з мінеральних речовин, є єдиним, при якому у водоймі виникає «першоїжа». За рахунок її живуть усі гетеротрофні гідробіонти як рослинноїдні, так і м'ясоїдні. Так, молодь більшості видів риб на ранніх стадіях розвитку споживає водорості, а для деяких видів вища і нижча водна рослинність - важливе джерело живлення протягом усього життя.
Таким чином, усі живі організми водойм втягуються в процеси кругообігу речовин, який включає наступні ланки: синтез органічної речовини у водоймі і надходження органічної речовини у водойму з водозбірної площі; розкладання органічних речовин у водоймі (мінералізація); споживання і перетворення розкладених речовин бактеріальними, рослинними і тваринами організмами; споживання живих організмів, що синтезують органічну речовину з неорганічної.
Утворення органічної речовини у водоймах відбувається в процесі фотосинтезу зеленими організмами планктону (водоростями і зеленими бактеріями) і бентосу (нижчими і вищими рослинами), а також у процесі хемосинтезу бактеріями.
Зелені рослини, що беруть участь у процесі фотосинтезу (діатомові, зелені, синьозелені й інші водорості), вимагають для свого розвитку визначених умов - наявності біогенів і мікроелементів, а також певної температури. Так, діатомові водорості розвиваються звичайно при температурі 16...18 °С. Синьозелені водорості з'являються при більш високій температурі, при наявності фосфору до 0,02 мг/л і азоту до 0,08 мг/л води. Зелені водорості вимагають великої кількості азоту.
У водойму також надходять органічні речовини. Їхня кількість залежить від характеру водозбірної площі, клімату, ґрунту, рослинного покриву, характеру господарської діяльності людини. Органічні речовини, що надійшли з донних відкладень і з водозбірної площі, а також організми, що розмножилися при фотосинтетичній діяльності і згодом відмирають (фітопланктон, макрофіти, фітобентос), розкладаються і перетворюються при участі бактерій і найпростіших. При цьому мікроорганізми не просто руйнують органічну речовину, а перетворюють її, переводячи у більш доступний стан для живлення тварин. Одночасно протікають і процеси деструкції, у результаті яких у воду надходять біогени, необхідні для розвитку водоростей. При слабкій утилізації органічна речовина осідає на дно водойми, поглинає велику кількість кисню, погіршує кисневий режим. В міру нагромадження у водоймах невикористаної органічної речовини відбувається старіння екосистем. Воно відбувається повільніше, якщо основними продуцентами органічної речовини є планктонні водорості. Однак і при інтенсивному розвитку фітопланктону, але слабкому його споживанні рослинноїдними безхребетними, значна частина первинної продукції також залишається недовикористаною і відкладається на дні водойми. Таким чином, оцінка продуктивності водойми, проведена тільки по величині первинної продукції, може привести до помилок, оскільки значна частина органічної речовини випадає з продукційних процесів і може негативно впливати на їх протікання [9].
Важливого значення набуває подальший розвиток рибництва, акліматизація та охорона риб, гібридизація тощо. Чимале значення у збільшенні рибних запасів має меліорація рибних угідь. Щоб промислові риби після зарегулювання стоку річок могли здійснювати міграції, будують рибопропускні споруди: рибоходи і рибоприйомники (рис. 3.1). Умови нересту поліпшуються внаслідок влаштування штучних нерестилищ. З метою поліпшення умов нересту деяких промислових риб (судака, ляща, тарані та ін.) влаштовують гнізда-нерестилища з різного матеріалу (коренів і кореневищ рослин, лучної трави, лози тощо), їх розміщують на шляхах нерестових міграцій риб-плідників [18].
З метою збільшення запасів цінних риб у природних водоймах здійснюється їх штучне (заводське) розведення, підрощування і випуск молоді у водойми. На рибоводних заводах розводять осетрових риб (севрюгу, осетра, стерлядь), лососевих (кету, горбушу, сьомгу, білорибицю, форель), коропових (ляща, судака) та ін. Утримують там риб-плідників, проводять штучне запліднення ікри, її інкубацію у виводкових апаратах, де створюються умови, аналогічні природним. У спеціальних басейнах і ставках вирощують молодь до певних розмірів і випускають у природні водойми.
Певний вклад у збільшення рибних запасів України вносять спеціалізовані рибницькі заводи Закарпаття, де вирощують форель.
Ставкове рибництво - найбільш вивчена форма керованого рибного господарства. Важливе значення має використання методу полікультури, коли в одну водойму вселяють одночасно кілька не конкуруючих за кормами видів, наприклад, коропа (бентофаг), білого амура, товстолобика (фітофаги), судака (хижак).
У ставках України вирощують коропів (лускатого, дзеркального, рамчастого), ляща, карасів, судака, стерлядь, амура білого, товстолобика, сигів, форель та ін. Є значні резерви для ставкобудування: яри та балки, затоплені сінокоси і болота, угіддя, які не використовуються.
Важливими складовими частинами комплексу рибницьких меліоративних і рибоохоронних заходів, спрямованих на збільшення запасів риби та розширення її асортименту, є акліматизація і гібридизація риб. У розробку теоретичних основ акліматизації риб значний внесок зробив гідробіолог Л.О. Зенкевич (1889-1970). Однією з перших у 30-х роках було переселено кефаль із Чорного моря в Каспійське, а у 1947 р. на неї вже відкрили промисел. Салаку балтійську було завезено в Аральське море, у Балтійське море - севрюгу каспійську. Горбушу з Далекого Сходу переселено в Баренцове море, і досить успішно. Судака, ляща, сазана акліматизовано у водоймах Казахстану, Середньої Азії. Пелядь і омуль освоїли Братське водосховище і нерестяться у прилеглих річках. Успішно відбулась акліматизація рослиноїдних риб білого амура і товстолобика у водоймах Казахстану, Середньої Азії, Північного Кавказу, України. Білий амур поїдає вищі водяні рослини, навіть очерет. Товстолобик живиться в основному фітопланктоном, сповільнюючи розвиток водоростей під час евтрифікації водойм. Ці риби очищають канали від надлишку рослинності і стримують її надмірний розвиток. Їх використовують також для меліорації штучних водосховищ (Кременчуцького, Каховського, Київського та ін.). У кінці 80-х років XXстоліття була переселена в Азовське море далекосхідна кефаль-піленгас. Акліматизація пройшла успішно. Зараз піленгас в Азові - промислова риба; у той же час він очищає море від органіки, утилізуючи детрит [18].