ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Генетичні типи островів, їх характеристика
РОЗДІЛ 2. Історичні факти про видоутворення
РОЗДІЛ 3. Флористична та ценотична різноманітність островів північно-західного узбережжя Азовського моря та Сиваша
3.1 Систематичний аналіз флори
3.2 Біоморфологічний аналіз флори
3.3 Еколого-ценотичний аналіз флори
3.4 Географічний аналіз флори
3.5 Ендемізм та генезис флори
3.6 Динаміка рослинності островів
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Одним із найважливіших завдань сучасної ботаніки є детальне дослідження флори та рослинності конкретних регіонів, у першу чергу територій, які й досі зберігаються у природному або малотрансформованому стані. Останнім часом у зв'язку з постійно зростаючим антропогенним пресом на рослинний світ своєрідних частково або повністю ізольованих екосистем, якими є острови, найактуальнішим є виявлення їх флористичного та ценотичного різноманіття з метою його охорони та раціонального використання, а також здійснення моніторингових досліджень.
Острови є унікальними природними утворами цього регіону і нині залишаються одним з тих ландшафтних комплексів, які відіграють значну роль у підтримці біорізноманіття півдня України. В майбутній екологічній мережі України вони ввійдуть до Азово-Чорноморського літорально-степового екокоридору. Деякі з досліджених нами островів входять до комплексу водно-болотних угідь приморського регіону і є місцем концентрації видів орнітофауни. Важливим завданням є виявлення взаємовпливу рослинної та орнітологічної компонент острівних екосистем.
До початку 70-х років у нашій літературі порівняно мало приділялось уваги проблемам тваринного і рослинного світу островів. Істотний перелом настав після рейсу дослідницького судна «Дмитрий Менделєєв» у 1971 p., який був спеціально присвячений дослідженню природи островів Тихого океану. Останніми роками з'явились цікаві публікації з цієї теми. Водночас і за кордоном явно посилився інтерес до біогеографії островів. Порівняльно-географічні дослідження екосистем, угруповань і біофілот різних за розмірами і походженням островів дають змогу зрозуміти багато загальних закономірностей географії життя — острови часто є особливо зручною моделлю для з'ясування таких закономірностей. Разом з тим органічний світ їх має також низку специфічних і цікавих рис. У зв'язку з цим можна нагадати, що ознайомлення з острівним світом
Галапагоського архіпелагу привело Ч. Дарвіна до дуже важливих висновків його еволюційної теорії.
Острови характеризуються деякою збідненістю на таксони і незаповненістю екологічних ніш в угрупованнях. З одного боку, острівні фауни і флори часто містять види і вищі таксономічні категорії явно реліктового характеру, а з другого — молоді ендемічні форми. Нерідко це суміщується — явно реліктовий рід (або родина) може бути представлений молодим, що недавно утворився,, видом або видами.
Ступінь вираженості перелічених «острівних» рис може дуже змінюватись залежно од віку та походження острова, його площі, відстані до материка й екологічної різноманітності природи, Острівні риси тією чи іншою мірою властиві і багатьом Ізольованим територіям, оточеним ділянками з різко відмінними умовами.
Прикладом таких «островів на суші» можуть бути розташовані серед. пустині Оазиси; ділянки високогір'я, оточені рівнинами; плями пустинь на дні міжгірних улоговин у дощовій тіні; гірські ліси, оточені безлісними просторами; окремі прісні озера, болота, печери.
Метою нашої роботи було встановити процес видоутворення та формування біоти на островах, дослідити їх роль у збереженні біорізноманіття.
В зв'язку з цим необхідно було вирішити такі завдання:
1) проаналізувати біогеографію островів, їх генетичні типи;
2) навести історичні факти про видоутворення;
3) виявити видовий склад флори судинних рослин здійснити аналіз флори в систематичному, біоморфологічному, еколого-ценотичному і географічному аспектах та виявити її генезисні зв'язки;
4) дати созологічну оцінку флори і рослинності островів, виявити роль островів в системі національної та загальноєвропейської екологічної мережі.
За складністю ландшафтної (екологічної) структури території виділяють такі генетичні типи островів: 1) біогенні (коралові); 2) вулканічні; 3) геосинклінальні (великі елементи острівних дуг); 4) материкові (що лежать на материковому шельфі).
Біогенні острови на атолах мають звичайно невеликий вік (3—4 тис. років), малу площу, одноманітні умови та обмежений набір угруповань з дуже малою кількістю видів, які дуже поширені й. легко долають простори океану.
Вулканічні острови різноманітніші: вони мають гірський рельєф, включають також біогенні утвори — коралові рифи, площа їх в середньому більша. Вік вулканічних островів в середньому становить кілька мільйонів років, а найстародавніші досягають 10 млн. років і більше (наприклад, острів Лорд-Хау).
Геосинклінальні острови ще більші, мають складний генезис (включаючи елементи двох перших типів). Вони розвиваються під впливом вертикальних рухів земної кори і вулканізму, утворюють пасма в складі острівних дуг, в яких вони є найбільшими, найдавнішими і найрізноманітнішими за ландшафтною структурою утворами. Зокрема, геосинклінальні острови включають рівнинні і гірські території. "Дуже важливо зазначити, що протягом геологічного-часу в межах такої дуги окремі острови виникають, руйнуються, з'єднуються один з одним на якийсь час, знову роз'єднуються. Усе це сприяє єдності органічного світу острівних дуг. Більше того, самі угруповання і особливо окремі елементи їх виявляються забагато стародавнішими, ніж окремий острів. Інакше кажучи,, острови виникають і зникають, а біофілота залишається.
Уздовж острівних дуг розселення організмів полегшується завдяки зближенню окремих ділянок суші. Вид, який розселюється, «перестрибує», «крокує» по ланцюжку острівців, наче по камінцях, цеглинках, що стирчать із калюжі. Саме тому острівні дуже часто називають терміном «степпінг стоунз» (каміння для ступання), який тепер широко застосовують.
Проте, враховуючи молодість конкретних ділянок суші порівняно з віком органічного світу острівних дуг і періодичний контакт різних островів одного з одним, можна швидше говорити про розселення не тільки за допомогою «степпінг стоунз», а й за допомогою «перепряжних коней», якими виявляються окремі острови в ландюжку, що передають один одному «естафету» — організми. Цю думку вперше висловив Г. М. Ігнатьев, аналізуючи характер розселення по острівних дугах на тлі геологічної історії їх. Останні дані новітньої глобальної тектоніки плит, що відродили ідею дрейфу окремих материкових глиб, також показують важливу роль розселення на «перепряжних» по суші земної кулі. Зокрема, біофілоти таких масивів суші, як Мадагаскар і Нова Зеландія, значною мірою були зв'язані з материками та іншими островами з допомогою «перепряжних». Та й самі ці острови — осколки материків, що відійшли внаслідок дрейфу.
Р. Макартур та Е. Уілсон розробили теоретичну модель, яка пояснює варіабельність видового багатства на островах за допомогою «рівноважної теорії». Давно доведений факт, що при збільшенні площі острова різноманітність флори і фауни збільшується, а з віддаленістю від материка — зменшується, ці дослідники пояснюють рівновагою між швидкістю імміграції і швидкістю вимирання.
Інтенсивність імміграції завдяки випадковій дисперсії особин з материка (або великого материкового острова) повинна зменшуватись при збільшуванні відстані.
Інтенсивність вимирання острівних популяцій внаслідок флуктуацій чисельності їх повинна зменшуватись зі збільшенням площі острова. Інакше кажучи, ймовірність зникнення популяції внаслідок випадкових флуктуацій чисельності зменшується зі збільшенням розміру цієї популяції та її різноманітності, а ці параметри за інших однакових умов збільшуються зі збільшенням населеної площі. Сучасна динамічна рівновага острівних угруповань птахів була підтверджена на польових матеріалах, які охоплюють періоди в кілька десятиліть. Такі праці виконані по островах каліфорнійського узбережжя, по острову Каркар біля берегів Нової Гвінеї та карібському острову Мона. Крім того, в цьому ж руслі проведені експериментальні роботи для визначення швидкості імміграції безхребетних після знищення їх у мангрових заростях на острівцях поблизу узбережжя Флориди.
Склад і структура острівних угруповань такі різноманітні, що дати навіть короткий огляд їх по різних областях нема можливості. Нерідко більша частина видів острова представлена вузькими ендеміками або різко відрізняється від видів інших островів однієї області. Деякі острови мають надзвичайно самобутні біофілоти з ендемізмом на рівні великих таксонів. Разом з тим в порівняно невеликий набір видів або родів рослин і тварин, дуже широко представлених на багатьох, часто віддалених один від одного островах. Наприклад, у тропічному й екваторіальному поясі всього світу на узбережжях росте кокосова пальма. Звичайно найбільші за складом і ненасичені за структурою угруповання коралових атолів і складаються з таких найпоширеніших в Океани видів. Крім кокосової пальми, тут численні деякі види панданусів (обмежені Старим Світом, включаючи Гавайї і Західну Африку), що являють собою окрему родину, близьку до рогозових. Пандануси займають ярус під високими кокосовими пальмами. У підліску поширені крупнолисті деревця (Ochrosla oppositlfolia, Calophyllum inophylum, Ficus sp., Mounda cltrifolla). Чагарники представлені видами сцеволи (ScaevoFa) і турнефорци (Tournefortia). Основу трав'яного покриву становлять сланкі батоги бобових (Canavalia, Vigna), а також сланкі березки (Іротоеа). Дуже звичайні різні види молочаїв, гібіскусів, деяких чагарникових і деревних бобових, папоротей, циперусів. Дуже характерна також незелена паразитична рослина з лаврових — касита (Cassytha).