Луска рамчастого коропа дзеркального типу, як правило, розміщується у вигляді рамки вздовж спини, біля голови і плавців. Середня частина тіла зовсім без луски, або ж зустрічаються поодинокі великі лусочки біля хвоста. Особливість екстер’єру цього коропа – укорочене тіло і високоспинність, лінія спини круто підіймається вверх, а черевна вигнута вниз, що надає йому овальної форми.
Шкіра над боковою лінією темно-попеляста, а під боковою жовта.
Природовипробовуванням доведено, що український рамчастий короп більш ефективно використовує штучні корми.
Високоспинність цього коропа поєднується із скороспілістю. За темпом росту він не поступається українському лускатому коропу. Вихід цьоголіток із вирощувальних ставів становить 65%.
За розміщенням і розміром луски нагадує сазана, але світлішого забарвлення. У нього більш витягнутий тулуб, товща спина і відносно менша голова ніж у рамчастого коропа.
Український рамчастий короп має високу пошукову здатність і швидко росте в нагулі. Порівняно з рамчастим коропом він краще пристосований до великих водоймищ, особливо при екстенсивному господарюванні.
Природовипробовуванням установлено, що український лускатий короп порівняно з дзеркальним галиційським на другому році життя інтенсивніше росте (на 17%), має вищий вихід з нагулу (на 24%), краще використовує природну кормову базу і забезпечує вищу продуктивність при екстенсивному господарювання (на 46%).
Статеві ознаки плідників чітко виражені. Самці одного віку з самками мають меншу вагу тіла, весною у них з’являється шлюбне вбрання. При легкому натисканні на черевце виділяються молока. У самок більш розвинуте черевце, яке перед нерестом стає м’яким і еластичним.
Плодючість лускатого коропа дорівнює в середньому 111 тисячам 6-7-денної молоді, окремі самки дають до 300 тисяч і більше. Вихід цьоголітків із вирощувальних ставів становить 65-70%.
Максимальна маса виловленого коропа у водосховищі Ульяновського РО УТМР сягала 24 кг (2004 р.).
Широко розповсюджений на всій території України. Його екологічна ніша – непроточні та слабопроточні водойми. Цінується за ніжне, смачне м’ясо. Забарвлення тіла сріблясто-жовтувате. В деяких водоймах може бути схожим на золотого карася, від якого його можна відрізнити за будовою плавального міхура: - у золотого карася він овальний, у сріблястого – конусоподібний; та за кількістю зябрових тичинок на першій зябровій дужці, їх у нього не менше 39, тоді як у золотого карася не більше 37. Тому у сріблястого карася кормовий планктон займає в живленні значно більшу частину, ніж у золотого. Сріблястий карась відрізняється від золотого швидшим темпом росту.
Сріблястий карась має своєрідну біологічну особливість: окремі його популяції можуть майже повністю складатись з одних самок – ікру запліднюють інші коропові риби.
За сприятливих умов у великих за площею водоймах, добре росте і може досягати довжини 50 см і маси 2,5 кг. Дволітки важать звичайно 150-200 г, а при годівлі штучними кормами – до 300 г і більше. В перенасичених сріблястим карасем водоймах формується його тугоросла форма. Нерест відбувається в травні червні за температури води 14-20°С і вище. Загальна плодючість залежить від маси плідників і звичайно коливається в межах 100-150 тис. ікринок.
У сучасному ставовому рибництві, зорієнтованому найчастіше на вирощування коропа та рослиноїдних риб, сріблястого карася вважають смітною рибою. Проте для певних категорій водойм з погіршеним кисневим режимом даний вид може бути основним об’єктом вирощування.
Певний інтерес пов’язаний також з вирощуванням обох видів карася у вигляді живого корму для цінних видів хижих риб та як додаткових об’єктів у водоймах багаторічного регулювання. Дорослі карасі є добрим матеріалом для заготівлі гіпофізів, необхідних для заводського методу відтворення риби.
В Ульяновському водосховищі максимальна маса виловленого карася сягала 1,3 кг (2005 р.).
Цінність плітки та краснопірки для рибних господарств полягає в тому, що їх доцільно використовувати як кормову рибу для хижих риб.
Екологічна ніша – річки, озера, водосховища та інші внутрішні водойми. Статевої зрілості досягає на третьому році життя. Плодючість – 100 тис. ікринок і більше. Нерест за температури води 10-15°С. Ікру відкладає на залиту лучну водну рослинність.
Росте повільно, в ставах з достатньою природною кормовою базою трохи швидше, ніж в озерах та річках. Цьоголітки звичайно досягають 3-5 г, дволітки 30-40г, трилітки 100-130г.
Краснопірка характерна яскравим забарвленням, особливо у нерестовий період. Нагадує плітку, але відрізняється від неї верхнім розміщенням ротової щілини, сильно зміщеним до хвостової частини спинним плавцем та добре помітним кілем позаду черевних плавців.
Як кормовий об’єкт для хижих риб має ряд переваг перед пліткою. Плодючість її вища ніж у плітки і звичайно становить 100-230 тис. ікринок, нерест порційний і триває з червня до липня, що дає можливість мати у водоймі молодь різних розмірів. Крім того, краснопірка, що звичайно дозріває як і плітка у трилітному віці, відрізняється від останньої кращим ростом та більшою часткою у раціоні рослинної їжі, що практично виключає її конкуренцію з коропом та іншими бентосоїдними рибами.
Статевозрілих самців плітки і краснопірки навесні легко відрізнити від самок за шлюбним вбранням, так званим «перлистим» висипом у вигляді дрібних жорстких горбочків на тілі риби.
Належить до стадних риб завезених до України з Далекого Сходу. Живиться фітопланктоном. Статевої зрілості в умовах південних областей України досягає у 4-5 річному віці. Оптимальна температура води для розмноження 22-24°С. Ікру одержують штучним способом, а інкубують її в спеціальних апаратах. Середня робоча плодючість досягає 500 тис. ікринок, ембріогенез відбувається в товщі води.
При достатній забезпеченості кормами жива маса товстолобів збільшується за перше літо до 20-70 г, друге – 400-1500, третє – 1500-3000г.
З віком при збільшенні лінійних розмірів, харчова цінність м’яса товстолобиків підвищується, оскільки воно стає жирнішим, його можна використовувати для виготовлення баличних виробів.
Товстолобики відіграють суттєву роль у формуванні якості води: відфільтровуючи значну кількість планктону, детриту та іншої органіки, вони значно змінюють перебіг продуційних процесів, прискорюють кругообіг речовин і енергії в екосистемі, стабілізують гідрохімічний режим, поліпшують санітарний стан водойм, в результаті чого підвищується рибопродуктивність коропа.
Живлячись безпосередньо, білий товстолобик ніби скорочує на одну ланку звичайний трофічний ланцюг: фітопланктон-зоопланктон-риба, що дозволяє отримати велику кількість цінної харчової продукції з водойми при менших енергетичних затратах. Тому білий товстолобик, як і інші рослиноїдні риби, являється цінним об’єктом акліматизації в південних водоймах.
Під час вилову білого товстолобика, як правило, враховується його здатність вистрибувати з води коли наближається тінь, шум мотора, стук весла. Крупні риби вистрибують із води на 2 метри і при цьому іноді потрапляють у пропливаючий човен або катер.
Максимальна маса виловленого товстолобика білого у водосховищі Ульяновської РО УТМР сягала 43 кг (2004р.).
Завезений з Далекого Сходу і є біологічним меліоратором водойм. Молодь цієї риби живиться зоопланктоном.
Поступово, по мірі росту, білий амур починає споживати і повністю переходить на живлення різноманітною водною рослинністю, якої йому необхідно для приросту 1 кг живої маси 30-70 кг. При нестачі природної їжі споживає штучні корми й у цьому конкурує з коропом.
Статевої зрілості амур досягає у віці 5-8 років, але нерест у наших водоймах не відбувається. Ікру одержують штучним способом при температурі води 20-25°С і інкубують у спеціальних апаратах. Ікра пелагічна, від кожної самки одержують 400-600 тисяч ікринок.
Білого амура саджають у водойми, водне дзеркало яких більш як на 10-15% зайняте рослинністю, з розрахунком посадки на 1 га площі від 50 до 300шт.
Тіло амура подовжене, валькувате, черевце без кіля, лоб широкий, черевина чорно-бура. Глоточні зуди гострі, зазубрені, дворядні, пристосовані до подрібнення рослин якими живляться дорослі риби. Він споживає не тільки м’яку підводну рослинність, а також наземну, коли виходить на заплави при затопленні. Кишечник довжиною в 2-3 тази перевищує довжину тіла. Перетравлення рослинності в кишечнику відбувається з участю багаточисельних бактерій.
Взагалі то білий амур в живленні віддає перевагу м’яким, молодим вищим водним рослинам, але за їх недостатку може поїдати і жорстку рослинність (рогіз, очерет, рдест тощо). Вживає він також такі рослини як хвощ, молода осока, елодея, ряска, роголистник. Практикується годівля білого амура також наземними травами: конюшиною, викою, люцерною та злаковими.
В складі аквакультури білий амур ефективно використовується в боротьбі з заростанням водойм.
В умовах водосховища, що належить Ульяновській РО УТМР в 2006 р. було виловлено білого амура з максимальною масою 19 кг.
Мешканець багатьох внутрішніх водойм України, який виділяється високими харчовими якостями та високими темпами росту. У сприятливих умовах може досягати маси тіла на першому році життя до 0,6 кг, на другому – 1,2 кг, на третьому – до 3,5 кг. Зустрічаються особини довжиною до 3 м і масою 200 кг.
Теплолюбний вид. Оптимальна температура води для найкращого росту це 24°С. Основними місцями живлення сома є придонні частини водойм, переважно в закорчованих місцях. Живиться в наймолодшому віці зоопланктоном, дрібними донними організмами, пізніше переходить на живлення молоддю риб, великими личинками комах і самими водяними комахами. У старшому віці (після 18 місяців) переходить на типовий хижий спосіб живлення, споживаючи переважно рибу різних видів та розмірів, жаб та пуголовків. Іноді може поїдати мертву рибу, черв’яків, дрібних молюсків, донних ракоподібних. Веде нічний спосіб життя. Взимку не живиться, залягає в ямах.