За вибору нетрадиційних об’єктів культивування слід враховувати біологічні вимоги видів риб до абіотичних факторів середовища (до типу водойм, клімату, фізико-хімічних показників води, гідрологічного режиму водойми тощо).
Метою наших досліджень було охарактеризувати господарчу, рибоохоронну та інші діяльності Ульяновської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок Кіровоградської області.
З огляду на досягнення науково-технічного прогресу і аграрної науки зокрема людство практично залишилось наодинці з невирішеною проблемою продовольчого забезпечення 6-мілліардного населення планети. Більш того, ця проблема ще більш загострилась, особливо через гострий дефіцит харчового білка.
У вирішенні білкової проблеми саме риба відіграє важливу роль, яка містить в своїх тканинах важливі для людини речовини, що сприяють покращенню здоров’я та подовжують життя. Це повноцінні білки, які швидко засвоюються і мають майже всі незамінні амінокислоти, ферменти, біологічно активні речовини. Рибопродукти відрізняються дуже низьким вмістом холестерину, а також здатністю регулювати холестериновий обмін в організмі людини та підвищувати стійкість проти серцево судинних захворювань [1].
Порівняльні дані свідчать, що риба – це високобілковий продукт харчування, з якого в світовій кулінарній практиці готують понад 1000 найменувань страв. Вміст протеїну в рибі досить високий 16-18%, що мало чим відрізняється від м’яса великої рогатої худоби, дрібної рогатої худоби та птиці. Необхідно зазначити, що риба не є конкурентом свинини чи яловичини, а органічним доповнювачем цінних поживних речовин, які споживає людина.
Окрім високого вмісту білок риби характеризується наявністю широкого асортименту незамінних амінокислот (лізин, треонін, валін, метіонін, ізолейцин, лейцин, фенілаланін). Співвідношення амінокислот в м’ясі коропа, буффало майже повністю задовольняє рекомендовані показники в такій же мірі як і м’ясо великої рогатої худоби[2].
Риба ціниться ще й тим, що містить значну кількість мікроелементів, які в край необхідні для споживання людиною: калій, кальцій, магній, фосфор, залізо тощо.
Варто зазначити, що серед риб які поширені в наших ставках та річках, короп має значно кращі харчові властивості внаслідок того, що філейна його частина містить більше жиру підвищеної калорійності. Білий товстолобик по вмісту основних поживних речовин у філейній частині виходу їстівної частини тушки є кращим із рослиноїдних риб і близько стоїть до коропа. У білого амура маса філейної частини більша ніж у коропа і товстолобика, але містить менше сухої речовини, жиру і протеїну. Строкатий товстолобик за своїми харчовими якостями поступається білому товстолобику і білому амуру.
У порівняні з м’ясом ссавців у м’ясі риби майже у 5 разів менше сполучної тканини, що забезпечує швидке засвоювання та ніжну консистенцію риби після теплової обробки та легке перетравлювання.
Само по собі виникає питання: скільки ж потрібно вирощувати риби, щоб повністю забезпечити потреби кожної людини у відповідності до фізіологічної норми? Вчені Науково-дослідного інституту харчування стверджують, що раціональна норма споживання риби і рибопродуктів на кожну людину становить 20 кг щорічно, з яких 5-7 кг риби прісноводних водойм. Розрахунки показують, що для населення України щорічно треба вирощувати 1 млн. т риби, з яких 250-300 тисяч тон прісноводної [3].
Відомо, що населення України станом на 2005 р споживало біля 7 кг риби і рибопродуктів на душу населення. Якщо співставити таку кількість з раціональною нормою для пересічного українця – 20 кг на душу то в державі необхідно в найближчий час майже потроїти щорічне виробництво риби та рибопродуктів.
Слід пам’ятати, що рибна продукція не однорідна, вона має якісну специфіку, яку необхідно враховувати при прогнозуванні розвитку галузі в цілому і окремих її напрямків зокрема. Так, виробництво рибного борошна, яке використовується як компонент кормів для риби і сільськогосподарських тварин, вимагає інших підходів у порівнянні з виробництвом харчової рибної продукції. Разом з тим державна підтримка розвитку виробництва окремих видів рибної продукції може виступати у різних формах. Через це прогнозування розвитку галузі в частині обсягу виловлення і вирощування риби, географічного розміщення промислу і товарних господарств, потреби в різних видах виробничої бази доцільно вести з урахуванням видів рибницької продукції, необхідних для суспільства і які знаходять попит на ринку. Таким чином, попит, в даному випадку, виступає як рушійна сила у виробництві певного виду рибницької продукції. Тільки від цієї рушійної сили залежить напрямок розвитку рибного господарства. Таким чином, низький рівень задоволення попиту населення на всі види рибницької продукції виступає вагомим стимулом для розвитку прісноводної аквакультури [3].
Наступну групу факторів, які визначають можливість розвитку прісноводної аквакультури як масштабного джерела рибної продукції представляють такі природні параметри, як водний фонд і кліматичні умови.
Відомо, що фонд внутрішніх водойм України величезний. Що стосується природно-кліматичних умов, то вони на території всієї держави відповідають вимогам, які необхідно забезпечити для вирощування риби.
У степовій зоні України, зокрема в її частині – Північний степ, до якої належить Ульяновський район Кіровоградської області, за кількістю тепла в порівнянні з Поліссям і Лісостепом, має найбільш сприятливі умови для вирощування риби. Температура повітря у квітні-жовтні складає 14,3-17°С, а днів з повітрям температурою вище 15°С – 121-135. Загальна сума тепла за цей період становить 3400-3600°С, а води 3560-3840°С. Проте вологи тут недостатньо. За останні роки з розвитком зрошуваного землеробства, намітилася перспектива для розвитку ставкового рибництва[4].
Наступну групу факторів, що визначають можливості розвитку рибного господарства, представлені станом продуктивних сил держави, які залежать від загального науково-технічного потенціалу і рівня розвитку індустрії. Не дивлячись на деякі негативні тенденції в економіці, наша країна має великі можливості в цьому плані. Окремі галузі народного господарства здатні забезпечити потреби аквакультури в технологічному рибоводному обладнанні, механізмах тощо. Виробничий потенціал, хоч і знизився, але може забезпечити потребу рибного господарства. Збереглися і кваліфіковані кадри робітників і спеціалістів галузі, наукові установи. Все це вселяє надію на стабілізацію рибного господарства і перехід на збільшення вирощування риби і виробництва рибницької продукції.
Одним із важливих факторів, що сприяють розвитку рибного господарства безпосередньо та опосередковано, це громадські організації.
Українське товариство мисливців і рибалок було створено 10 липня 1921 року. На першому Всеукраїнському з’їзді був прийнятий перший Статут, який перетерпів ряд змін, але цілі товариства в своїй основі залишились т ж самі: збереження та примноження мисливської фауни, рибних ресурсів, багатства і краси української землі.
Не прості і легкі, а складні по трудовому навантажені роки були справжнім іспитом для УТМР. Навіть в економічно найважчі для країни роки членів товариства не покидало почуття відповідальності за збереження і відтворення поголів’я диких тварин, зокрема іхтіофауни.
Ветерани УТМР пам’ятають ту постанову Раднаркому України від 1923 року, яка визнала, що мисливською організацією на території УРСР є виключно Всеукраїнська спілка мисливців і рибалок та її місцеві відділки. Державними турботами про розвиток промислу були прийняті і інші положення постанови.
Саме ця постанова спонукала свого часу до активної діяльності членів Товариства. Така тодішня, може, дещо й перебільшена опіка Наркомзему над мисливцями і рибалками була виправдана важливістю освіти громадян. Адже справжні знання про природу, особливості дикої фауни, правила полювання і рибальства тощо, треба було дати людям, які, далеко не всі, чітко знали свої права і обов’язки. Згодом Спілка мала вже свій новий статут, затверджений ВУЦВКом. Тоді замість волосних підрозділів демократично вибирались мисливські старости. Вони й брали на себе добровільні турботи про діяльність місцевих осередків. Це, звичайно, зміцнювало спілку – створювалося товариство не тільки зацікавлених однодумців, а й людей, що відповідають перед громадою, перед природою, виховувалося господарське ставлення до мисливських та рибальських угідь.
В той же час, як появ ефективної ініціативи, в окремих губерніях України почали приймати положення про секції рибалок при ВУСМР. Свідченням ділового завзяття цих підрозділів Спілки стало те, що від осередків Спілки в рахунок плати за оренду водойм почали поступати тисячі пудів риби.
Так, вудильники, ловці підсаками та фатками (торбуками) сплачували 1 крб. 60 коп., ятерники, вершатники й волочники – до 3 крб. 80 коп. Була й третя група – напівпромисловики. Вони ловили в основному неводом, великорозмірними сітками, а також ятерами, вершами, волоками. Ці сплачували по 4 крб. 80 коп. Відповідно до постанови Наркомзему встановлювалася плата за оренду водойми – 10% вартості улову [12].
Рибалки постійно турбувалися про стан водойм. Щоб запобігти заморам, узимку пробивали вікна у крижаному панцирі ставків і річок. В останній Спілці на цей сезон розробили спеціальну інструкцію для уповноважених по врятуванню риби. За таку роботу передбачалась певна грошова винагорода з коштів ВУСМР.