Реферат на тему:
Актуальність охорони природи
ЗМІСТ
1. Актуальність охорони природи і деякі відомості про її історію
2. Суспільства по охороні навколишнього середовища, руху і дружини по охороні природи
3. Заповідники
4. Заповідники і пам'ятники природи
5. Заходи по запобіганню забрудненню атмосферного повітря
6. Раціональне використання водних ресурсів і їх охорона
Список літератури
1. АКТУАЛЬНІСТЬ ОХОРОНИ ПРИРОДИ І ДЕЯКІ ВІДОМОСТІ ПРО ЇЇ ІСТОРІЮ
Проблема охорони навколишнього середовища в кінці XX сторіччя стала однією з щонайгостріших у всіх державах і досягла максимального піку в найбільш розвинених країнах, де пряма і непряма дія на природу придбала досить широкі масштаби. Наслідки втручання людини у всі сфери природи не можна ігнорувати. «Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник...» - ці слова героя романа И. Тургенєва «Батьки і діти» знайомі нам з шкільної лави. Так, природа - це майстерня, де створюються всі блага, необхідні для існування людини. Вона вимагає дбайливого відношення до своїх багатств, які, як відомо, далеко не безмежні.
Прискорення процесу індустріалізації спричинило за собою появу і розвиток нових методів господарства, що привело у свою чергу до змін структури ландшафту. Інтенсивніше стали використовуватися корисні копалини, водні запаси, ліси, луги і рілля. Значно розширилися промислові підприємства, мережа шляхів сполучення, виросли населені пункти. Відходи від шкідливих підприємств, число яких значно збільшилося, заражають воду, повітря і грунт. Дана проблема охорони навколишнього середовища, звичайно, в специфічному аспекті, стоїть не тільки перед високо розвинутими країнами, але і перед країнами, що розвиваються, економічно слабкими.
Багато питань загальної проблеми захисту природи ніяк не укладаються в рамки окремих держав. Їх розгляд і рішення вимагає значно ширшого підходу. Стисло зупинимося на основних питаннях складної і багатогранної проблеми охорони природи і її історії. Сама по собі думка про необхідність охорони природи досить стара. Ще на зорі людського суспільства існували обмеження на здобич звірій, птахів, риб. У багатьох племен і народів були заборонені ділянки, правда, виділені по релігійних міркуваннях, на яких заборонявся вилов тварин. Таке значення мали священні, заповідні лісові урочища, окремі лежбища морських звірів і т. д. Пізніше подібну позитивну роль мимоволі зіграли обширні угіддя, де вирішувалося полювання тільки монархам, окремим крупним феодалам і де тому збереглися багато цінних видів тварин і ділянки вікових лісів і цілинних степів.
Першим вітчизняним документом, що передбачає заборону полювання, вважається відома «Російська правда», що відноситься до XI в. Ще у Володимиро-волинському князівстві в околицях фортеці Біла Вежа була заборонена полювання. Таким чином, був заснований заповідник Біловезька пуща. Були також установлені мисливські заповідники в Підмосков'ї по указах царя Олексія Михайловича.
Але перші заповідники були засновані в Індії і Східному Китаї в глибокому минулому. У наший країні найбільш широкий розмах заходу щодо охорони природи стали набувати при Петрові I. Петро I зробив ряд дій, направлених на збереження природних багатств країни. Головним чином він керувався господарськими інтересами. Так, на початку XVIII в. були узяті під охорону багато цінних лісових масивів, які могли потім принести велику користь при будівництві дерев'яного військових і торгових судів. В околицях Петербургу Петро I ввів жорсткі обмеження на полювання. Всі ці заборони він підкріплював строгими заходами боротьби з порушниками, аж до посилання до Сибіру і навіть страті. Природоохоронними указами передбачалися і заходи по охороні чистоти водоймищ. Указом 1718 р. жителям Петербургу заборонялося викидати сміття до Неви і інших річок міста, засмічувати їх корою і тріскою, яка залишалася на берегах від корування і оброблення деревини. Поряд указів передбачалося зміцнення берегів і збереження ґрунтового покриву.
За останній час зникли багато природних багатств; повністю винищений цілий ряд видів тварин і рослин; порушена родючість ґрунтів великих територій. Іноді це відбувалося із-за нерозуміння зв'язків і взаємодій в структурі ландшафту, а часто із-за прагнення до наживи. Нам, у наш час, важко собі уявити, що на всій території нинішнього лісостепу, де ліси збереглися у вигляді окремих острівців, ще сотню років назад деревних насаджень було майже стільки ж, скільки зараз в тайгових районах. Протягом 30 років, з кінця 40-х до початку 80-х рр. XIX сторіччя, в степових і лісостепових районах європейської частини Росії лісу були вирубані майже наполовину.
Нестримне руйнування природних багатств і краси природи викликало протест з боку передового населення. Виник суспільний рух, який було направлено на захист природи. У XVIII сторіччі воно привело до створення перших національних парків, заповідників, т. е. територій, що офіційно охороняються. Першим серед таких парків, що охороняються, був «Ліс на Фонтенбло» у Франції. Офіційної охорони даного парку добилася група художників. У 1872г. у США був створений знаменитий Йеллоустоунський національний парк. Він до цих пір служить прекрасною визначною пам'яткою країни. У 1887г. перший національний парк був створений в Канаді, в 1892г. у Південній Африці, і т.д. Велике число парків виникло на початку XX в.
Один з найважливіших організаційних моментів в даному напрямі виконували суспільства охорони природи. Так, в 1889г. було створено суспільство охорони птахів у Великобританії, в 1899г. у Германії. Особливі досягнення по руху охорони природи були і в Росії. Правда, заповідники у нас були створені набагато пізніше. Особливо корисну роль в степових і лісостепових губерніях зіграли кінні заводи. Енергійну діяльність в області охорони природи в дореволюційний час розвернули передові росіяни учені географ і ґрунтознавець В. У. Докучаєв, ботанік И.П. Бородін, зоолог Г.А. Шкіряників. Зусиллями Докучаєва належало початок степовому лісорозведенню. Бородін і Шкіряників дали поштовх суспільному руху за охорону природи в Росії, брали участь в Першому міжнародному з'їзді по охороні природи, що відбувся в Швейцарії в 1913г.
На початку другого десятиліття минулого століття в Росії були створені перші заповідники: у 1910 р. «Вайка» в Естонії; у 1911г. Лагодехський в Грузії; Супутінський на Дальньому Сході; «Особлива гірська дача» в Ільменських горах Південного Уралу; 1912 р. «Моріцсала» на оз. Усма в Литві. На жаль, ці заповідники знаходилися в жалюгідному стані.
Безпосередньо перед Першою світовою війною були здійснені ряд експедицій для виявлення стану популяцій соболя, що збереглися, в Забайкаллі, в Саянах і на Камчатці. Мета даних експедицій полягала в тому, щоб організувати спеціальні заповідники, необхідні для порятунку цінного хутрового звіра, який на той час був майже повністю винищений. Головним організатором цієї важливої роботи виступив професор Петербурзького лісового інституту А.А. Силантьєв. Начальником загону, який обстежував Баргузінський хребет, був Г. Г. Доппельмаєр надалі професор Ленінградської лісотехнічної академії. Зоологічний загін на чолі з Доппельмаєром ретельно обстежував територію Баргузінського хребта, намітив межі заповідника. Так був створений Байкальський, нині Баргузінський заповідник, і збережені популяції соболя.
Енергійну діяльність по захисту рідної природи і її ресурсів здійснювала під керівництвом В.И. Вернадського Комісія з вивчення продуктивних сил при Академії наук. Певну позитивну роль грала Комісія з охорони природи Географічного суспільства. Але всі ці дії носили досить одиничний (приватний) характер і не відповідали глобальним потребам охорони живої природи країни. При такому підході до справи природні ресурси Росії рік від року все більше і більше виснажувалися і в багатьох районах знаходилися буквально в катастрофічному стані.
Для поліпшення природоохоронної діяльності в другій половині 80-х рр. XX в. управління природовикористанням переводиться на економічні рейки. Це відбувається шляхом введення для підприємств і організацій плати за природні ресурси, за викиди і скидання шкідливих речовин в природне середовище. Був установлений Державний комітет з довкілля охорони.
Їм була створена державна екологічна експертиза, провідна екологічну оцінку проектів будівництва і реконструкції промислових і інших об'єктів. У 90-х рр. XX в. створюється Міністерство природних ресурсів Росії. Підготовлена Державна програма з довкілля охорони і раціональному використанню природних ресурсів Росії до 2005 р.
Таким чином, історія становлення і розвитку охорони природи в Росії свідчить, що масштаби господарської діяльності і перетворення природних умов, дії на навколишнє середовище (повітря, воду, грунт, рослинний і тваринний мир), на здоров'ї людину вимагають ще ефективнішого і цілеспрямованого здійснення наукових, технічних і економічних заходів в області раціонального природовикористання, охорона і поліпшення навколишнього середовища.
2. СУСПІЛЬСТВА ПО ОХОРОНІ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА, РУХУ І ДРУЖИНИ ПО ОХОРОНІ ПРИРОДИ
Російський природоохоронний рух - могутня, з своєю сталою ідеологією, принципами і багатими традиціями суспільна сила. Зародилося воно в кінці минулого сторіччя і з невеликими перепадами розвивалося аж до 30-х рр. Важливу роль грають суспільства охорони природи. Старе з них - Всеросійське суспільство створене в 1924г. Із значною часткою упевненості можна вважати, що найважливішим в становленні руху по охороні природи був перший Всеросійський з'їзд по охороні природи у вересні 1929г. З'їзд відкрив представник найвищих керівних органів країни П. Р. Смідовіч. Він був одним з найбільш зраджених охороні природи діячів Радянської держави. Вже в ті часи всім була очевидна важливість і значення суспільного природоохоронного руху.