Методи синтезу хінолінів (стр. 3 из 3)

Протіканню циклізації по Бишлеру-Напиральскому не перешкоджає і введення в бензольне кільце электроноакцепторной нитрогруппы, правда вихід продукту циклізації при цьому помітно знижується (< 10%). Слід зазначити, що і не утримуючого заступника в бензольному кільці b‑фенілацетамід циклізується у відповідне дигідропохідне з виходом всього 23%. Низький вихід похідних ізохіноліну компенсується приступністю вихідних сполук.

Велике значення в синтезі алкалоїдів, що є похідними ізохіноліну, має метод Пікте-Шпенглера, у якому в циклізацію вводять не ацетамідні похідні, як у методі Бишлера-Напіральского, а іміни, що утворяться при взаємодії альдегідів з b‑фенілетиламінами. У тому випадку, коли в бензольному кільці присутні активуючі замісники, реакція циклізації відбувається в дуже м'яких, іноді навіть у фізіологічних умовах (рН середовища, температура, концентрації реагентів), і приводить до гідрованих похідних ізохіноліну з високим виходом.

Висновок

Основним методом одержання хіноліну є синтез Скраупа, що полягає у взаємодії аніліну або заміщених анілінів із гліцерином, у присутності сірчаної кислоти й окислювача, у якості якого часто використовують нітробензол, мета-нітробензолсульфокислоту, а іноді і просто кисень повітря.

Хіноли і його похідні являють собою практично самостійний клас сполук, добре вивчених у теоретичному відношенні. Однак у більшості хімічних проявів хінолін сильно нагадує піридин. До найбільш відомих методів одержання хіноліну відносяться синтези Скраупа і Дебнера-Мілера. Обидва синтези включають стадію утворення дигідрохінолінових похідних.

Хнолін одержують за допомогою таких синтезів: синтез по Фрідлендеру, синтез хіноліну по Кнорру, синтез Конрада-Лимпаха, синтез хінолінів по Пфитцингеру.

Одним з поширених способів синтезу ізохіноліну та його похідних є реакція Бішлера-Напіральського (1893 p.), котра ґрунтується на циклізації N‑ацильних похідних (3‑фенілетиламінів у 3,4‑дигідроізо-хіноліни та дальшому перетворенні останніх на ізохіноліни шляхом каталітичного дегідрування над паладієм на вугіллі.

Список використаних джерел

1. Артеменко А.И. Органическая химия. – М.: Высшая школа, 1998.

2. Грандберг И.И. Органическая химия. – М.: Высшая школа, 1980.

3. Гудкова А.С. От простого к сложному. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983.

4. Марч Дж. Органическая химия. В 4‑х т. – М.: Мир, 1985.

5. Моррисон Р., Бойд Р. Органическая химия. – М.: Мир, 1974.

6. Нейланд О.Я. Органическая химия. – М.: Высшая школа, 1990.

7. Несмеянов А.Н., Несмеянов Н.А. Начала органической химии. В 2‑х кн. – М.: Химия, 1974.

8. Потапов В.М., Татаринчик С.Н. Органическая химия. – М.: Химия, 1980.

9. Робертc Дж., Касерио М. Основы органической химии. – М.: Мир, 1978. т. 1, 2.

10. Сайкс П. Механизмы реакции в органической химии. М.: Химия, 1991.

11. Справочник химика. В 6‑ти томах. – Л.: Химия, 1968.

12. Терней А. Современная органическая химия. В 2‑х томах. – М: Мир, 1981.

13. Тюкавкина Н.А. Органическая химия. – М: Медицина, 1998.

14. Химическая энциклопедия. В 5‑ти томах. – М.: Советская энциклопедия – Большая Российская энциклопедия, 1988–1998.

15. Химический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1983.

16. Шабаров Ю.С. Органическая химия. В 2‑х т. – М.: Химия, 1994.