На основі своїх досвідів Л. Пастер висловив думку, що найважливішою властивістю всієї живої матерії є їх молекулярна асиметричність, подібна асиметричності лівої й правої рук. Опираючись на цю аналогію, у сучасній науці цю властивість називають молекулярною хіральністью. (Цей термін походить від греч. cheir - рука). Цікаво помітити, що якби людина раптом перетворилася у своє дзеркальне відображення, те його організм функціонував би нормально доти, поки він не став би вживати їжу рослинного або тваринного походження, яку б він не зміг би переварити.
На питання, чому саме живаючи природа вибрала білкові молекули, побудовані з амінокислот лівого обертання, дотепер немає переконливої відповіді. Сам Л. Пастер уважав, що оскільки живе виникає з неживого, те необхідною попередньою умовою для цього процесу повинне стати перетворення симетричних неорганічних молекул в асиметричні. По його припущенню, таке перетворення могло бути викликане різними космічними факторами, зокрема, геомагнітними коливаннями, обертанням Землі, електричними розрядами й т.п. Спроби експериментально перевірити цю гіпотезу не увінчалися успіхом. Тому висловлювалися припущення й про чисто випадковий характер виникнення перших живих молекулярних систем, утворених з амінокислот лівого обертання. Надалі ця особливість могла бути передана в спадщину й закріпитися як невід'ємна властивість всіх живих систем.
Поряд з вивченням структури білка в останні піввіку особливо інтенсивно вивчалися механізми спадковості й відтворення живих систем. Особливо гостро це питання встало перед біологами у зв'язку з визначенням границі між живим і неживим. Більші суперечки виникли навколо природи вірусів, які мають здатність до самовідтворення, але не в змозі здійснювати процеси, які ми звичайно приписуємо живим системам: обмінюватися речовиною, реагувати на зовнішні подразники, рости й т.п. Очевидно, якщо вважати визначальною властивістю живий обмін речовин, то віруси не можна назвати живими організмами, але якщо такою властивістю вважати відтворюваність, те їх варто віднести до живих тіл. Так природно виникає питання: які властивості або ознаки характерні для живих систем?
На це питання вчені відповідали по-різному в різні історичні етапи розвитку природознавства залежно від досягнутого рівня досліджень.
Поки не існувало розвинених методів біологічного дослідження й скільки-небудь ясних теоретичних концепцій, сутність живого зводили до наявності якоїсь таємничої «життєвої сили», що відрізняє живе від неживого. Однак таке визначення залишалося чисто негативним, тому що не розкривало ні справжньої причини, ні механізму відмінності живого від неживого, а все зводилося до ірраціональної, непізнаваної і тому таємничої здатності живих організмів. На цій підставі прихильників такого погляду звичайно називають віталістами.
Література
1. Вонсовський С. В. Сучасна природничо-наукова картина світу. - К., 2002
2.Кузнецов Б. Г. Эволюция картины мира. - М., 1996
3.Окладный В. А. Возникновение и соперничество научных теорий. - Свердловск, 1990
4.Таннері П. Історичний нарис розвитку природознавства в Європі (з 1300 по 1900 р.). - К., 1999
5.Холтон Дж. Тематичний аналіз науки. - К., 1999