Помилковість таких поглядів - у нерозумінні діалектичного взаємозв'язку між випадковим і необхідним, коли вони розглядаються окремо друг від друга й протиставляються один одному. У дійсності ж необхідність виникає як результат взаємодії багатьох випадків, про що свідчать статистичні закони. У свою чергу випадковості виступають у формі прояву й доповнення необхідності, оскільки універсальні або строго детерміністські закони в чистому виді не існують. При їхньому встановленні ми відволікаємося від деяких другорядних факторів, які розглядаються при цьому як випадкові, тому що не роблять істотного впливу на хід процесів.
Отже, детермінізм історично виступає у двох формах:
- лапласівського, або механістичного, детермінізму, в основі якого лежать універсальні закони класичної фізики;
- імовірнісного детермінізму, що опирається на статистичні закони. Тому навряд чи доцільно називати такий детермінізм індетермінізмом.
Коли порівнюють ці форми вираження регулярності у світі, то звичайно звертають увагу на ступінь вірогідності їхніх пророкувань. Строго детерміністські закони дають точні пророкування в тих областях, де можна абстрагуватися від складного характеру взаємодії між тілами, відволікатися від випадків і тим самим значно спрощувати дійсність. Однак таке спрощення й схематизація можливі лише при вивченні найпростіших форм руху. Коли ж переходять до дослідження складних систем, що складаються з великої кількості елементів, індивідуальне поводження яких важко піддається опису, тоді звертаються до статистичних законів, що опирається на імовірнісні пророкування.
Таким чином, у сучасній концепції детермінізму органічно сполучаються необхідність і випадковість. Тому мир і події в ньому не виявляються ні фаталістично визначеними, ні чисто випадковими, нічим не обумовленими. Класичний детермінізм лапласовського типу надмірно підкреслював роль необхідності за рахунок заперечення випадковості в природі й тому давав перекручене подання про картину миру. На противагу цьому деякі вчені, помилково витлумачуючи принцип невизначеності у квантовій механіці, проголосили панування випадковості, заперечуючи яку-небудь роль необхідності. Визнання самостійності статистичних, або імовірнісних, законів, що відображають існування випадкових подій у світі, доповнює колишню картину строго детерміністського миру. У результаті цього в новій картині миру необхідність і випадковість виступають як взаємозалежні й доповнюючи друг друга його аспекти.
Дуже часто детермінізм ототожнюють із причинністю, але такий погляд не можна вважати правильним хоча б тому, що причинність виступає як одна з форм прояву детермінізму. Дійсно, коли говорять про причину й наслідок, то вказують на зв'язок двох явищ або процесів у часі, ізолюючи їх від інших явищ, вириваючи їх із загального взаємозв'язку й взаємозумовленості всіх явищ.
Те явище, що викликає або породжує інше явище, називають причиною, а друге явище, що представляє собою результат дії причини, - наслідком. Такі інтуїтивні по характері визначення виникли з безпосередньої практичної діяльності людини по перетворенню речей і підкреслюють саме причинно-наслідковий характер його діяльності. У сучасному науковому пізнанні переважає тенденція до визначення причинної залежності за допомогою законів, які на відміну від інших законів називають каузальними, або причинними законами.
З мого погляду, - писав Р. Карнап, - було б більше плідним замінити всю дискусію про значення поняття причинності дослідженням різних типів законів, які зустрічаються в науці.
Звідси стає ясним, що причинність виступає в якості однієї з форм вираження детермінізму у світі, що з філософської точки зору можна визначити як вчення про загальний закономірний зв'язок явищ і процесів в об'єктивному світі.
Література
1. Бернал Дж. Наука в історії суспільства. - К., 1996.
2. Степин B.C. Философия науки. - М., 2003.
3. Беклей А. Коротка історія природних наук. - К., 1997.
4. Даннеман Ф. Історія природознавства. Природничі науки в їхньому розвитку й взаємодії. - К., 1999.
5. Кун Т. Структура наукових революцій. - К., 2004.