Щоб уявний рух відбувався протягом того самого проміжку часу і між тими самими положеннями А та В, що й дійсний рух матеріальної точки, функції ξ1(t), ξ2(t), ξ3(t) треба підібрати так, щоб вони перетворювались в нуль у початковий і кінцевий моменти часу, тобто при t = t0 і t =t1:
ξ1(t0)= ξ2(t0)= ξ3(t0)=0, ξ1(t1)= ξ2(t1)= ξ3(t1)=0 (4)
При аналітичному визначенні уявних рухів ми здійснили малу зміну виду функцій x(f), y(t), z(t), які описують дійсний рух. Ця зміна, яка полягає в переході від функцій x(t), y(t), z(t) до нових функцій
що нескінченно мало відрізняються від старих функцій, називається варіюванням функцій x(t), y(t), z(t). Прирости функцій, що знаходяться в результаті варіювання, позначаються символом δ і називаються варіаціями функцій:
(5)
Користуючись поняттям варіації, можна стверджувати: якщо дійсний рух точки відбувається за законом x=x(t), y=y(t), z=z(t), то порівнювані з ним уявні кінематично можливі рухи відбуваються за законом
Оскільки вибір варіацій δх, δy, δz довільний, то існує нескінченна множина уявних кінематично можливих рухів точки між заданими її положеннями.
У випадку невільної матеріальної точки сформульовані вище в п.1.1. умови, які визначають клас кінематично можливих уявних рухів, слід доповнити ще однією: уявний рух точки повинен бути узгоджений з зв'язками, не повинен порушувати їх[5]. Тому всі попередні результати справедливі і для руху невільної матеріальної точки, якщо тільки в рівняннях руху точки використано незалежні узагальнені координати, які позначимо q1, q2 (при одній ступені вільності матимемо лише одну координату q). У цьому випадку, якщо дійсний рух точки визначається незалежними координатами q1(t), q2(t) , то, аналогічно до попереднього, уявний кінематично можливий її рух буде характеризуватись функціями
Варіації координат тут дорівнюють
У випадку однієї ступені вільності уявний рух визначається однією координатою
. Варіація координати дорівнюєВипадок системи не відрізняється принципово від з'ясованого вище випадку однієї матеріальної точки. Нехай дійсний рух невільної голономної механічної системи з п ступенями вільності визначається п незалежними координатами qk(t), (k=1, 2, ..., п). Уявний кінематично можливий її рух визначатиметься варійованими координатами
, (6)де ε — нескінченно малий параметр, a ξk(t)—довільні функції. Ці функції слід вибирати так, щоб вони перетворювались в нуль на кінцях часового інтервалу (t0, t1), протягом якого розглядається рух системи. Варіації координат системи тут дорівнюють .
Отже, поряд з дійсним рухом механічної системи, який відбувається між положеннями А і В за проміжок часу (t0, t1), розглядаються нескінченно близькі до дійсного кінематично можливі (уявні) її рухи, які всі відбуваються між тими самими положеннями А та В, між якими відбувається дійсний рух і за той самий проміжок часу (t0, t1) та узгоджені з зв'язками системи.
Уявні рухи, що задовольняють ці вимоги, називатимемо можливими в розумінні Остроградського.
Доведемо тепер властивість комутативності варіювання і диференціювання, яку будемо використовувати нижче при розгляді принципу. Перепишемо (6) у вигляді
, і продиференціюємо по часу: (7)Але за своїм змістом ліва частина цієї рівності є варіацією функції
, тобто це є . Отже, з (7) знаходимо , (8)що означає: операція диференціювання по незалежній змінній t і операція варіювання є комутативними.
Нехай при дійсному русі функція Лагранжа системи є L(q, ˙q, t), а в уявному вона дорівнює
[6], деРозкладаючи в ряд Тейлора, знайдемо
(9)Головна, лінійна відносно e, частина приросту функції L називається першою варіацією цієї функції, вона позначається δL і дорівнює
Інші доданки ряду (9), які згруповано за степенями ε, називаються, відповідно, другою, третьою і т. д. варіаціями функції L і позначаються так:
δ2L, δ3L, ..., δkL,...
Функцію Лагранжа (9) для уявного руху можна подати тепер як ряд
(10)Ми дістали формулу, яка визначає функцію Лагранжа для уявного руху через функцію Лагранжа й її варіації в дійсному русі точки.
Щоб встановити аналогічну формулу для інтеграла від функції Лагранжа, помножимо ряд (10) на елементарний проміжок часу dt і проінтегруємо від моменту to до моменту t1. Матимемо:
(11)
Інтеграл
, (12)
аргументом якого є функція q(t), слід розглядати як фунаціонал[7].
У співвідношенні (11) інтеграл лівої частини рівності є функціонал, обчислений для довільного уявного руху. Перший інтеграл правої частини –той самий функціонал, обчислений для дійсного руху точки. Другий інтеграл правої частини у формулі (11) є головною, лінійною відносно δq (відносно ε) частиною приросту цього функціоналу.
Головна, лінійна, частина приросту функціоналу називається першою його варіацією і позначається δS або
.На підставі (11) і означення першої варіації функціоналу маємо:
, (13)тобто операції інтегрування і варіювання комутативні (слід підкреслити, що доведена властивість справджується тільки за умови, що розглядаються уявні рухи у визначеному вище розумінні Остроградського, коли параметр t відіграє роль незалежної змінної).
Інші інтеграли правої частини формули (11) є послідовно так звані друга, третя і т. д. варіації функціоналу S, які позначаються так: δ2S,
δ3S, ... . Тому ряд (11) можна переписати у вигляді
або у вигляді приросту функціоналу
(15)Інтеграл із змінною верхньою границею
(16)
називається дією за Остроградським. Розмірність дії є Дж×с, тобто вона така сама, як розмірність сталої Планка h, що характеризує елементарний «квант дії».