Священним обов’язком парафії Собор проголосив турботу про благоустрій його святині – храму. В Уставі визначений склад нормального парафіяльного причту: священик, диякон і псаломщик. На розсуд єпархіальної влади давалося збільшення чи скорочення парафіяльних штатів до двох осіб. Відповідно до Уставу, призначення кліриків повинно здійснюватися єпархіальними архиєреями, котрі, однак, можуть враховувати і побажання самих парафіян.
В Уставі передбачалося обрання парафіянами церковних старост, на яких покладалася турбота про придбання, збереження і використання храмового майна. Для вирішення питань, пов’язаних зі спорудженням, ремонтом і утриманням храму, утриманням кліриків і забезпеченням їх приміщенням, а також питань, що стосуються обрання посадових осіб парафії, пропонувалося не рідше двох разів на рік скликати парафіяльні збори, постійно діючими органами яких є парафіяльні ради, що складаються з обраних на парафіяльних зборах кліриків, церковного старости чи його помічника і декількох мирян. Головував і на парафіяльних зборах, і в парафіяльній раді настоятель храму.
Собор виніс також “Визначення про залучення жінок до діяльної участі на різних поприщах церковного служіння”. Крім участі в парафіяльних зборах і парафіяльних радах, Собор відкривав жінкам можливість брати участь у діяльності благочинницьких і єпархіальних зборів, проте не в єпархіальних радах і судах. У виняткових випадках благочестиві християнки могли допускатися і на посаду псаломщиць, але без включення в клір.
У цьому “Визначенні” Собор, не порушуючи непорушних догматичних і канонічних основ, які не змішують чоловіче і жіноче служіння в Церкві, у той же час виразив насущні потреби церковного життя. Постанова виявилася своєчасною і благодійною для долі Російської Церкви. Християнки, які складають в останні десятиліття XX століття більшу частину православно віруючого народу, стали в нас опорою церковності.
На своїй третій сесії Собор виніс два визначення, спрямовані на захист достоїнства священного сану. Спираючись на апостольські настанови про висоту священного служіння (1 Тим. 3, 2; Тит. 1, 6) і на святі канони (3 прав. Трулл. Соб. та ін.), Собор підтвердив неприпустимість шлюбу удруге для вдових і розлучених священнослужителів. Другим визначенням підтверджувалася неможливість відновлення в сані осіб, що позбавлені його на підставі вироків духовних судів, правильних по суті та за формою.
Неухильне дотримання цих визначень православним духовенством, вірним моральним завітам Христа, яке суворо зберігає канонічні підстави Богозданого устрою Церкви, у 1920–1930-і роки зберегло його від дискредитації, якої зазнали угруповання обновленців, що знехтували і моральним законом, і святими канонами.
Визначенням від 18 (31) липня 1918 р. Собор знизив віковий ценз для безшлюбних кандидатів священства, що не перебувають у чернецтві: з 40 років, як було встановлено в Російської Церкви, до 30 років. Через обставини часу, далеко не всі положення Парафіяльного Уставу вдалося втілити в життя.
14.4. Парафіяльне управління за “Положенням про управління Російської Православної Церкви” Помісного Собору 1945 р. Помісний Собор 1945 р., зважаючи на держане законодавство і з огляду на реальні умови життя, які склалися в 1940-і роки, розробив нові норми церковно-парафіяльного устрою. Вони викладені в IV відділі “Положення”.
Згідно з “Положенням”, парафіяльна громада, що складається не менше ніж із 20 чоловік, за її заявою реєструється цивільною владою, котра надає їй храм. Це робиться за згодою з єпархіальним архиєреєм. У “Положенні” передбачене існування 4 органів управління громадою: розпорядницький орган – двадцятка, яка замінюється після заснування парафії парафіяльними зборами, виконавчий – церковна рада, контрольний – ревізійна комісія і настоятель храму. Церковна рада і ревізійна комісія створюються парафіяльними зборами.
До складу церковної ради входили настоятель як голова ради, і староста, його помічник і скарбничий, які обираються зборами. Все парафіяльне господарство знаходиться на піклуванні церковної ради. Церковна рада піклується про утримання, ремонт, освітлення й опалення храму, про постачання храму богослужбовою утвар´ю і книгами, натільними хрестиками, ладаном та іншими необхідними речами. Церковна рада розпоряджається коштами парафії та веде їх облік. Він зобов’язаний робити відрахування з цих коштів у Патріархію і Єпархіальне Управління. У “Положенні” говориться і про джерела парафіяльних доходів, що складаються з тарілкового збору, внесків на просфори, свічки та з пожертвувань на нужди храму. За цим “Положенням” обов’язки старости, його помічника і скарбничого приблизно відповідали обов’язкам старости синодальної епохи.
Ревізійна комісія, згідно з “Положенням”, складалася з 4 членів парафії; до її обов’язків входило постійний нагляд за церковним майном і проведення єпархіальних ревізій майна, грошових сум і зроблених витрат. Настоятель храму є особою, підлеглою архиєрею і відповідальною перед ним. Він призначається архиєреєм і зобов’язаний точно виконувати його вказівки. Підкоряється він і місцевому благочинному, поставленому архиєреєм.
За “Положенням” Помісного Собору 1945 р., настоятель очолював парафіяльну громаду та її церковну раду, він був управителем парафії та її духовним керівником. Він контролював діяльність парафії та був її керівником. Подібно до Патріарха і єпархіального архиєрея, настоятель храму мав свої печатку і штамп, зареєстровані цивільною владою.
Архиєрейський Собор, що відбувся 18 липня 1961 р., вніс істотні зміни в IV главу “Положення про управління Російський Православної Церкви”, що називаються “Парафії”, встановивши нову організацію парафіяльного управління. Настоятель разом із кліриками усувалися від участі в парафіяльних зборах і Парафіяльній Раді. “Настоятель храму, – говорилося в новій редакції “Положення”, – памятуя слова апостола: “А ми постійно перебуватимемо в молитві та служінні слова” (Діян. 6. 4), здійснює духовне керівництво парафіян, спостерігає за благоліпністю й уставністю богослужінь, за своєчасним і ретельним задоволенням релігійних потреб парафіян”.
Господарські і фінансові піклування про парафію та храм покладені були на винятково мирянські за своїм складом парафіяльні збори та парафіяльною раду на чолі з головою – старостою. Реформа парафіяльного управління – вимушений захід. Проводилася вона у важкі для Церкви дні, коли тиск на неї різко посилився. Виставлена була вимога привести “Положення про управління Російської Православної Церкви” у сувору відповідність з постановою ВЦВК і Раднаркому РРФСР від 8 квітня 1929 р. “Про релігійні об’єднання”, яка усувала духовенство як осіб, позбавлених виборчого права, від участі в господарських справах релігійних громад. Після прийняття Конституції СРСР 1936 р., що надавала всім громадянам однакові права, дана постанова вступила в протиріччя з Основним Законом держави.
Зміни в устрої парафіяльного управління, які вніс Архиєрейський Собор 1961 р., були затверджені Помісним Собором Російської Православної Церкви 1971 р. Проте, їхній негативний вплив на парафіяльне життя позначалося явно. Духовенством і церковним народом була усвідомлена необхідність участі настоятелів і кліриків в управлінні парафіяльними справами, включаючи й адміністративно-господарські.
14.5. Парафіяльне управління за “Уставом про управління Російської Православної Церкви” 1988 р. Новий “Устав про управління Російської Православної Церкви”, виданий Помісним Собором 1988 р., значною мірою, але не цілком, повернув те становище, що існувало на парафіях до 1961 р. Парафіяльному управлінню присвячена VIII глава “Уставу” (а після змін, внесених Архиєрейським Собором 1989 р., – його IX глава).
“Парафією, – за визначенням, даним в “Уставі”, – є громада православних християн, що складається з кліру і мирян, об’єднаних при храмі. Така громада становить частину єпархії, знаходиться під канонічним управлінням свого єпархіального архиєрея і під керівництвом поставленого ним священика-настоятеля”. Парафіяльну громаду можуть утворити не менше 20 віруючих православних громадян. Після реєстрації цивільною владою громада приступає до своєї діяльності з благословення єпархіального архиєрея.
В “Уставі” передбачаються три органи парафіяльного управління: парафіяльні збори на чолі з настоятелем, парафіяльна рада і ревізійна комісія. Настоятель призначається архиєреєм і “покликаний нести відповідальність за справне, відповідне з церковним уставом здійснення богослужінь, за церковну проповідь, релігійно-моральний стан і відповідне виховання парафії. Він повинен сумлінно виконувати всі богослужбові, пастирські й адміністративні обов’язки, обумовлені його посадою, згідно з встановленнями церковних канонів й цим Уставом”.
До кола обов’язків настоятеля, згідно з “Уставом”, включаються керівництво причтом, нагляд за станом храму і богослужбової утварі, дотриманням вимог богослужбового уставу; він несе відповідальність за точне виконання вказівок єпархіального архиєрея, подання благочинному чи безпосередньо архиєрею щорічних звітів про стан приходу, веде офіційне листування, зберігає парафіяльний архів, видає посвідчення про хрещення та вінчання шлюбу. Відпустку настоятель може одержати лише з дозволу єпархіальної влади.
До складу парафіяльного причту входять священик, диякон і псаломщик. У залежності від потреб парафії кількість членів причту може бути скорочена чи збільшена. “Обрання і призначення священно- і церковнослужителів належить єпархіальному архиєрею”. Устав вимагає від кандидата в диякона чи священика досягнення ним повнолітнього віку, наявності необхідних моральних якостей і достатню богословську підготовку, а також щоб він представив свідчення духовника про відсутність канонічних перешкод до рукоположення. Ставленик не може перебувати під церковним чи цивільним судом. Перед рукоположенням він підписує церковну присягу. Влада переміщати чи звільняти кліриків належить єпархіальному архиєрею. “Священнослужитель, – говориться в Уставі, – може взяти участь у здійсненні богослужіння в іншій парафії за згодою правлячого архиєрея тієї єпархії, у якій даний прихід знаходиться, чи за згодою настоятеля при наявності посвідчення, яке підтверджує канонічну правоздатність”.