Остаточний розкол між наукою і церквою відбувся за часів діяльності Галілео Галілея. Цей вчений став відкривачем фундаментальних законів фізики і механіки. Він дослідив ізохронність коливань маятника, закони вільного падіння, інерції тіл, рівноваги у механізмах. Не менш переконливими є його астрономічні здобутки. Відкривши чотири супутники Юпітера, гори на місяці і плями на сонці він залишився бути християнином і не раз заявляв: “Святе Письмо не може в ніякому випадку ні говорити неправди, ні помилятись, вислови його абсолютно і незаперечно правдиві.” Але пояснити цього вищим санам церкви так не вдалось. Я думаю, що таку позицію з боку церковної влади можна пояснити, взявши до уваги те, що церква поступово втрачала свій вплив суто як організація. Але цей консерватизм має і досить об`єктивні причини, що дають йому право на існування. Ну уявіть собі, що якийсь вчений стверджує, що Земля трикутна, а її округленість просто відповідає формі нашого ока. Це виглядало б досить кумедно. Думаю, щось схоже відбувалося в ті часи. І уявіть, яким рівнем свідомості треба було володіти цим вченим, щоб поєднати ці, здавалося б, абсолютно протилежні речі.
Цей переворот і став причиною зародження нового світогляду, а саме філософського, який спирався на розумові здібності людини. Наука почала завойовувати нові сфери людської діяльності. Вона почала ставати ідолом. Антропоцентризм Епохи Відродження почав трансформуватися у відвертий егоцентризм, цим і можна пояснити виникнення великої кількості філософських вчень. Але незважаючи на це, абсолютна більшість з них все ж не змогла обійтись без Бога чи то у формі Творця, чи Абсолютного Духу чи якоїсь іншої субстанції яка б “брала на себе” відповідальність за речі, недосяжні для “всемогутнього” розуму людини. Навіть Вольтер, один з найзапекліших тогочасних ворогів християнства визнав, що якби Бога і не було, то його варто б було придумати.
Так само як перехід від міфологічного до релігійного світогляду призвів до переходу від рабовласницького до феодального ладу, так і перехід до філософського світогляду спричинив до зародження буржуазних відносин в суспільстві. Змінилась і роль науки. Коли до того часу наука задовольняла лише цікавість людини, то від тепер вона почала “працювати” на людину у буквальному розумінні. Це, до речі, стало ще одним аргументом на її більшу користь перед релігією. Причому, спостерігався той самий парадокс: люди, які досліджували Природу, не знаходили ніяких протиріч між вірою і наукою. Так, зокрема, Ньютон, що відкрив фундаментальні закони механіки, всесвітній закон тяжіння, дослідив дифракцію і інтерференцію світла, розробив методи диференціального і інтегрального числення, вперше висунув гіпотезу про світло як потік частинок, показав свою тверду і тривку віру в чуда і пророцтва в своєму тлумаченні книги пророка Даниїла і Об`явлення. Паскаль, що прославився своїми роботами з гідродинаміки, геометрії і ін., усе своє життя побудував на заповіді жити в Бозі і для Бога, і вважав християнство єдиною релігією, що здатна задовольнити розумові і духовні потреби людини.
Все ж епоха Нового часу і Просвітництва стала періодом, який затягнув людство в коловорот наукової лихоманки, в якій воно перебувало до останнього часу.
Таким чином з формуванням нового світогляду людина все краще пізнавала матеріалістичну сторону свого буття і це в свою чергу призводило до нових таємниць в її духовній сфері. Чим більше знань накопичувало людство, тим ширшим ставало коло незнання і зростала жага розуму пізнати це непізнане.
ІІ. Початок
Існувало багато гіпотез виникнення всесвіту, його вік та розміри, але тільки у XX столітті наука змогла до певної міри схилитися до однієї з найбільш вірогідних на сьогоднішній час гіпотез про так званий “Великий вибух” (Big Bang). Виникнення цієї теорії сталося в першу чергу завдяки відкриттю австрійського фізика Х. Допплера в 1842 році. Відкрите ним явище полягає в тому, що частота коливань, яку реєструє приймач відрізняється від частоти коливань світла, яке випромінює джерело і залежить від швидкості руху джерела відносно приймача. І в 1912 році вперше помітили цей зсув в спектрі Молочного шляху. Звідси зробили висновки про те, що наш Всесвіт постійно розширюється внаслідок велетенського вибуху. Цю ж гіпотезу підтверджувала і Загальна теорія відносності Айнштайна. У 1969 році Арно Пенціянс і Роберт В. Вільсон першими ”почули” луну цього вибуху відкривши так зване реліктове випромінювання з довжиною хвилі 7,3 дм. Це дало змогу порахувати і час відколи відбувся вибух і він становив порядку 13 – 18 мільярдів років. Тобто вік існування Світу є обмеженим. Згідно гіпотези цей вибух відбувся з маленької кульки розміром що в мільярди разів менший за діаметр шпильки. За час 10-35 с Всесвіт розширився до розмірів яблука і вже через 10-32 с зародилась перша елементарна частинка. В момент 10-31 існування всесвіту почали виникати решта частинок з яких складається світ. Вченим вдалося розписати всю хронологію, за якою відбувався акт творіння крім періоду часу від початку до 10-44с. це так званий Планківський бар’єр. Це число є далеко не випадковим. Виходячи з фундаментальних констант, якими користуються фізики, на так званий планківських масштабах l=(G/c3)1/2=10-33 і t=(G/c5)1/2=10-44 внаслідок квантових флуктуацій “майбутнє” може передувати минулому. Тобто порушується причинно-наслідковий принцип. Про це говорив ще Августин Блаженний у своїй Сповіді, коли розмірковував над існуванням часу. Він прийшов до висновку, що для Бога не існує минулого і майбутнього,теперішнього і поняття часу в даному випадку взагалі недоречне. Тому питання: “Коли Бог створив світ?” не має сенсу. Про значення фундаментальних констант ми поговоримо трохи пізніше.
В гіпотезі про великий вибух є ще одне відкрите питання. Якщо існувала кулька з такою безмежною кількістю енергії, то вона мала б перебувати в стані рівноваги, але тоді що або Хто вніс в систему неоднорідність, яка призвела до вибуху? Хоча в даному випадку говорячи про факт існування цієї системи в часі, я особисто відчуваю певний дискомфорт.
Отже, згідно даної гіпотези всесвіт є скінченим як в просторі так і в часі. Тоді мікросвіт мав би бути безпосередньо зв’язаний з космосом з огляду на утворення Всесвіту. Поведінка маятника Фуко є яскравим свідченням наявності такого зв’язку. Нова фізика, яка змогла проникнути у ці два світи сформувала нове бачення нашого буття. Так, наприклад, наслідком того, що будь-яка частинка може поводити себе як хвиля, є факт що у випадку двох електронів, перший веде себе так, ніби знає що робить другий. Цікаво, Хто йому про це повідомляє. Іншим прикладом є абсолютна швидкість поширення світла. І справа тут не тільки в світлі, але і у скінченій швидкості поширення взаємодій у Всесвіті. І це є ще одним доказом про скінченість існування Світу. Подібні поняття зробили радикальний прорив у формуванні людської свідомості. Така наука завдала нищівної поразки вченню Будди і визнала хибними положення діалектичного матеріалізму, що говорять про вічність існування матерії.
ІІІ. Ентропія – міра організації.
Протягом всіх часів вчені намагалися придумати теорію, яка б змогла пояснити всі явища всесвіту. Але “Теорія про Все” виявилась утопією. Чим більше людина заглиблювалась в науку тим складнішими ставали вчення. Врешті решт напрямки пізнання звузились настільки, що вчені з сусідніх лабораторій перестали розуміти один одного.
Але, зокрема, у фізиці існують фундаментальні закони, на яких грунтується опис будь-яких явищ. З розвитком науки ці закони почали цікавити не лише фізиків. Вийшовши у своєму пізнанні далеко за межі сонячної системи і заглибившись у мікросвіт атома, вчені на основі таких понять зіткнулися з проблемами зі сфери філософії і релігії.
Одним з таких понять в фізиці є ентропія. Ця фізична величина є одним з найважливіших понять в статистичній фізиці. Її визначають як логарифм числа рівноважних станів, в яких може перебувати система в даних умовах, тому ентропія не може бути від’ємною. За фізичним змістом вона є мірою безладу системи.
Проблема, пов’язана з ентропією, постала з відкриттям Другого закону термодинаміки. Він був відкритий Клаузіусом в 1865, а його статистичне обгрунтування Больцманом в 1870-ті роки. Цей закон говорить про те, що якщо система знаходиться в нерівноважному стані, то в наступні моменти найбільш ймовірним буде зростання ентропії системи внаслідок переходу її в рівноважний стан і в цьому стані вона прийме своє максимальне значення. Тобто, в будь-якому випадку ентропія може або збільшуватись, або залишатись сталою. Звалося б досить простий закон, який виконується безліч разів в повсякденному житті і його легітимність не мала б викликати жодних сумнівів. Але при детальнішому розгляді виявляється, що цей закон викликає ряд труднощів, коли його застосувати до всесвіту, як єдиної замкненої системи.
Отже, згідно цього закону наш всесвіт мав би перебувати або хоча б прямувати до рівноважного стану. Тобто на нього б мала чекати так звана “Біла смерть”. Але наш щоденний досвід на Землі і астрономічні дані про всесвіт кажуть, що явища природи не мають нічого спільного з рівноважною системою. Вихід з даної ситуації вчені ніби то знайшли після виникнення Загальної теорії відносності, написаної Анштайном, хоча він і побудований на гіпотетичних здогадах. В масштабах всесвіту важливу роль починають відігравати гравітаційні поля, що є наслідком змін просторово-часової метрики. Вони виступають ніби зовнішніми полями для системи при чому нестаціонарними внаслідок постійного розширення всесвіту. Тобто не можна всесвіт вважати рівноважною замкненою системою. Він є скінченим і, крім того, перебуває в зовнішніх! умовах. Іншим вирішенням даної проблеми могла б бути гіпотеза про постійне зародження певних флуктуацій, які б призводили до зменшення ентропії в замкненій системі. Але тоді постає питання Хто ці флуктуації створює.