Релігію як цілісний соціокультурний феномен вивчає спеціальна філософська дисципліна – релігієзнавство.
У соціології релігії існують дві провідні тенденції розуміння її суті. Одна сходить до французького філософа Е. Дюркгейму (1858-1917), який бачив у релігії систему колективних уявлень, які сприяють об'єднанню суспільства, підтримці його цілісності. Інакше кажучи, як головна висувалася консолідуюча функція релігії [22, с. 144].
Інший напрям склався у межах «розуміючої соціології» під впливом ідей М. Вебера (1864-1920) і розглядав релігію як мотив соціальної дії, яка спрямовує активність людини у русло конкретних життєвих цілей: політичних, господарських, ідеологічних та інших. Так оформилося розуміння цілеполагаючої функції релігії [22, с. 145].
Психологічний аспект пошуку суті релігії концентрується і на компенсаторній функції. Релігія представляється способом заповнення людського безсилля перед природою, суспільством і відносно його самого. Вона сприяє внутрішній гармонізації особи і досягає цього у результаті емоційного розвантаження, катарсису (від грецького «katharsis» – очищення), містичного очищення душі.
У філософському ключі, з погляду завдань духовного плану, релігія розуміється в аспекті її світоглядної, етичної функції. Вона сприймає (функція світобачення), пояснює (світобачення), оцінює (світовідношення) і забезпечує сенсами (сенсотворчість, етична функція) всю сукупність знань і значень, які виробляються у різних сферах діяльності [20, с. 30].
На відміну від міфічної свідомості релігія проводить упорядкування у «вертикальному напрямі», духовно прославляючи все оцінюване, надаючи всьому особливе, сакральне значення. Цією процедурою задається особливий простір культури, полюса, центр якого локалізується у світі земному і мирі небесному. Сюди і поміщається людина з її головною життєвою проблемою, яка переживається як корінна внутрішня суперечність.
Філософія релігії формулює її як суперечність між суттю, світом священного у людині і існуванням його на проявленому фізичному світі, де він потребує порятунку і захисту. У результаті для людини знижується значення емоційного відношення до зовнішнього світу, зайва довіра до нього і мирських спонук у цілому обмежується роль природи у свідомості людини. Головна увага переноситься на якийсь вищий об'єкт, що виходить за рамки людського буття і розуміння [24, с. 201].
Кінцевою метою релігійних зусиль людини виступає його порятунок. Він розуміється як повне подолання несвободи і відчуження, мислимих як фізичне і моральне зло, і може виступати у самих різних формах. Наприклад, як віра у вище дарування з боку Бога, як порятунок через церкву, у вигляді містичного одкровення або любовного благочестя, як моральне вдосконалення і ритуалізм.
Філософське обґрунтування релігії дав Г.Ф.Гегель в трактаті «Філософія релігії», визначивши її як емоційний спосіб сприйняття людиною абсолютної ідеї, як самосвідомість божественного духу, Абсолюту, опосередковане людськими уявленнями, людським духом [20, с. 52].
Релігія у своєму розвитку пройшла довгий і складний шлях формування. На первинних стадіях розвитку людського суспільства ствердилися релігійні вірування, в яких відображалося усвідомлення людей залежно від природних сил. Оскільки рівень розвитку був ще низьким, людина не відокремлювала себе від природи і переносила на неї відносини, що складаються у первісній общині. Не розуміючи суть багатьох природних явищ, будучи перед ними безсила, людина мала відчуття страху перед цими явищами – таємничими силами, намагаючись знайти спосіб дії на них.
Об'єктом релігійних відносин, що визнаються святинею, спочатку був будь-який існуючий предмет, тварина, які наділялися надчутливими властивостями. Їм вклонялися, він ставав фетишем. Оскільки людині хотілося, щоб предмет поклоніння надавав потрібні їй дії, то отримала розвиток магія, виникли чаклунські обряди, заклинання. Так виникла віра у те, що душа існує самостійно, окремо від тіла. Така віра називається анімізмом. Тому подальший розвиток релігійних відносин зумовив ділення світу на два – такого, що реально існує і потойбічного, надприродного [24, с. 141].
Пізніше виникли і сформувалися складніші релігійні системи – релігії світового рівня (буддизм, християнство, іслам).
Таким чином, у міру ускладнення суспільного організму, його матеріальної і духовної культури ускладнюються і самі релігійні системи, утворюючи своєрідну підсистему цінностей.
1.3 Хронологія історії Месопотамії
За деякими джерелами, перші мешканці з'явилися у Месопотамії 40 тисяч років тому у передгір’ях Загросу, а приблизно 7 тисяч років тому обширна долина між Тигром і Євфратом була заселена племенами, які спустилися з навколишніх гір [16, с. 25].
Розвиток цивілізації і культури у Межиріччі пов'язують з поселенням на цих територіях шумерів, які поступово асимілювалися з тими племенами, які жили тут раніше.
Хронологія історії Месопотамії наведена у табл. 1 [17, с. 102-104].
Таблиця 1 Етапи історії народів Межиріччя
| Часовий проміжок | Назва періоду | Опис періоду |
| 6000-5500 рр. до н.е. | Хассуна-Самарра | Повністю складається культура землеробського скотарства |
| 5500-4500 рр. до н.е. | Халаф | |
| 4500-3500 рр. до н.е. | Убейдська культура | Була поширена на всій території Месопотамії. Характерне створення першої системи зрошувальних каналів, наявність храмових споруд, якісної кераміки, використання металу, а також винахід гончарного круга |
| 3500-3100 рр. до н.е. | Урукський період | Концентрація населення у містах, виникнення державності і приватної власності. Винахід клинописної писемності |
| 3100-2800 рр. до н.е. | Протописемний період (Джемдет-Наср) | Поява кам'яної скульптури, іншого стилю кераміки |
| 2800-2371 рр. до н.е. | Ранньодинастичний період | |
| 2371-2200 рр. до н.е. | Аккадський період | Панування Аккадської держави у всій Месопотамії. Об'єднання країни під час правління царя Саргона Великого |
| 2200-2006 рр. до н.е. | Період заворушень и панування гутієв | Панування гутієв |
| 2006-1794 рр. до н.е. | III Династия Ура | Панування III Династії Ура у всій Месопотамії. Будівництво зикуратів в Урі, Уруку, Ереду, Ніппуре при Ур-намму. Гудеа з Лагаша |
| 2003 р. до н.е. | Закат Шумерської цивілізації | Захоплення еламітами Ура |
| 2006-1794 рр. до н.е. | Династія Ісина | Панування династії Ісина |
| 1895-1595 гг. до н.э. | Давньовавилонський період | Панування I вавилонської династії. Підйом Вавилона при царі Хаммурапі. Захоплення Вавилона ассирійцями і правління ранніх царів Ассирії |
| 1595-1200 рр. до н.е. | Касситський період | Розділення Вавилонії й Ассирії |
| ХIV-ХII ст. до н.е. | Перша ассирійська імперія | |
| Х-VII ст. до н.е. | Новоассирійська імперія | Захоплення Вавилона Синаххерибом (689 р. до н.е.) |
| 626-539 рр. до н.е. | Нововавилонське царство | До його складу увійшли Месопотамія, Сирія, Фінікія і Палестина. Найвищий розквіт Вавилону, пов'язаний з правлінням царя Навуходоносора II. Період закінчується захопленням Вавилона персами на чолі з Киром |
| 539-331 рр. до н.е. | Панування династії Ахеменідів | |
| 331-126 рр. до н.е. | Грецьке панування | Захоплення Вавилону Олександром Македонським, який пройшов обряд посвячення у вавилонські царі |
| 126-115 рр. до н.е. | Парфянське панування | |
| С 115 р. до н.е. | Закат Вавилону | Згасання Вавилону аж до епохи його захоплення арабами у VII ст. |
Як видно з таблиці, у Месопотамії одне царство змінювалося іншим. У певні тимчасові періоди територію завойовували і правили різні народи. На зміну Шумеру прийшли Вавилон і Ассирія, після чого Межиріччя підпало під грецьке правління. А у VII ст. до н.е. цю територію завоювали араби.
1.4 Релігійні вірування народів Межиріччя
Релігія і мистецтво мають загальні витоки, коріння. Витоки мистецтва у людській практиці, у тій її сфері, де знаходить свій прояв людська ініціатива, бо свобода творчості є виразом трудової діяльності, яка розвивається і заглиблюється, в процесі і результаті якої людина створює знаряддя праці, освоює навколишній світ, заглиблює спілкування з подібними до себе, реалізує себе, свої можливості, естетично освоює світ.
Витоки релігії знаходяться також у людській практиці, але у тій її сфері, яка відображує несвободу, залежність людини від навколишнього світу. Саме тоді у нього з'являється бажання вдатися до допомоги інших, могутніших, ніж він сам, сил. Звідси виникли магія, фетишизм та інші первісні вірування. Але у первісному суспільстві магія і мистецтво виникли одночасно, зливаючись і переплітаючись один з одним.
Релігія Месопотамії у всіх її головних моментах була створена шумерами. З часом аккадські імена богів почали замінювати шумерські, а уособлення стихій поступилися місцем зоряним божествам. Місцеві боги могли також очолювати пантеон того або іншого регіону, як це сталося з Мардуком у Вавилоні або Ашшуром у столиці Ассирії. Але релігійна система у цілому, погляд на світ і на зміни, що відбувалися в ньому, мало чим відрізнялися від первинних уявлень шумерів. Жодне з месопотамських божеств не було винятковим джерелом сили, жодне не мало верховної влади. Повнота влади належала зборам богів, які за традицією обирали ватажка, який затверджував усі важливі рішення. Ніщо не було встановлено навіки і не вважалося само собою зрозумілим. Але нестійкість космосу вела до інтриг серед богів, а значить, обіцяла небезпеку і породжувала тривогу у смертних.
Шумерський пантеон існував вже на ранніх ступенях цивілізації і державності. Боги і богині вступали один з одним у складні взаємини, трактування яких змінювалося з часом і залежно від зміни династій і етносів (семітські племена аккадців, які змішалися із стародавніми шумерами, принесли з собою нових богів, нові міфологічні сюжети) [18, с. 28-35].