Ашока (3 ст. До н.е). Поширення буддизму отримало найсильніший новий імпульс, коли мирським послідовником цієї релігії став третій цар з древньоіндийської династії Маур'їв (4-2 ст. До н.е). В одному зі своїх наскальних едиктів (XIII) Ашока повідав про каяття за кровопролиття і страждання, які він заподіяв людям у завойовницької війні в Калінга, і про своє рішення слідувати шляхом моральних завоювань (дхарма). Це означало, що він має намір правити, керуючись принципом справедливості, вселяючи цю праведність і у власному царстві, і в інших країнах.
Ашока шанував аскетів, поважаючи їх проповідь ненасильства і гуманні етичні принципи, і вимагав, щоб його чиновники підтримували благородні діяння, пов'язані із співчуттям, щедрістю, правдивістю, чистотою, лагідністю і добротою. Сам він прагнув бути прикладом, піклуючись про добробут і щастя підданих, будь то індуси, аджівіка, джайни або буддисти. Едикти, які він наказував висікати на скелях або кам'яних стовпах в різних частинах країни, увічнили принципи його правління.
Велика хроніка Цейлону приписує Ашоке честь скликання «третього собору» в Паталипутре, де на додаток до уточнення «істинного вчення» було вжито заходів до розсилки буддійських місіонерів за межі царства.
Від Ашоки до Канишки. Після Ашоки династія Маур'їв швидко згасла. До початку 2 до н.е. її змінила династія шунгіт, більш розташована до брахманам, ніж до буддистам. Поява на північно-заході Індії Бактрійського греків, скіфів і парфян кинуло новий виклик буддійським вчителям. Ця ситуація відображена в написаному на впали діалозі між греко-Бактрійського царем Менандра (Милинд) і буддійським мудрецем Нагасеной (Питання Милинд, Міліндапанха, 2 до н.е.). Пізніше, в 1 н.е., весь регіон від Афганістану до Пенджабу опинився під владою середньоазіатського племені кушанів. Згідно сарвастівадінского традицією, у період правління царя Канишки (78-101 н.е.) в Джаландаре був проведений ще один «собор». Результатом праці брали у його роботі буддійських вчених стали великі коментарі на санскриті.
Махаяна і хінаяна. Тим часом відбувалося становлення двох інтерпретацій буддизму. Частина сарвастивадинов дотримувалася ортодоксальної традиції «старійшин» (санскр. «стхавіравади»). Існували й ліберали, були схожі на махасангхіков. З часом ці дві групи вступили у відкриті розбіжності. Ліберали вважали вчення стхавіравадінов примітивним і незавершеним. Традиційний шлях шукання нірвани вони вважали менш успішним, називаючи його «малою колісницею» порятунку (хінаяна), власне ж вчення, називали «великої колісницею" (махаяна), що несе адепта в більш широкі і глибокі вимірювання істини.
У прагненні зміцнити і зробити невразливою свою позицію хінаяністи сарвастівадіни зібрали корпус трактатів (Абхідхарма, бл. 350 - 100 до н.е.), заснованих на ранніх текстах (сутрах) і чернечих статутах (Віная). Зі свого боку, махаяністи підготували трактати (1-3 н.е.) з викладенням нових інтерпретацій доктрини, виступаючи проти хінаяни як, з їхньої точки зору, примітивної інтерпретації. Незважаючи на розбіжності, всі ченці дотримувалися єдині правила дисципліни, і часто хінаяністи і махаяністи жили в одних і тих же або розташованих по сусідству монастирях.
Слід зазначити, що терміни «хінаяна» і «махаяна» виникли із полемічних висловлювань махаянист, прагнули відокремити свої нові інтерпретації від старих, які зберігаються консервативними сарвастівадіни. Обидві групи належали до північних буддистам, пользовавшимся санскритом. Тхеравадіни, які користувалися попадали і пішли на південь Індії і на Шрі-Ланку (Цейлон), не брали участі в цій суперечці. Цінуючи своїми текстами, вони розглядали себе як зберігачів істини, переданої їм через «старійшин» (пали - «тхера») від самого Будди.
Занепад буддизму в Індії. Як відособлена релігія, що привертала до себе нових послідовників, зміцнюють свій вплив і створювала нову літературу, буддизм процвітав в Індії приблизно до 500 н.е. Його підтримували правителі, в країні зводилися величні храми і монастирі, з'явилися великі вчителі махаяни: Ашвагхоша, Нагарджуна, Асанга і Васубандху. Потім настав спад, який тривав кілька століть, і після 12 ст., Коли в Індії влада перейшла до мусульман, буддизм в цій країні практично зник. Занепаду буддизму сприяли різні фактори. У деяких регіонах склалася неспокійна політична обстановка, в інших буддизм втратив заступництво влади, а подекуди натрапив на протидію вороже налаштованих правителів. Важливіше зовнішніх факторів були чинники внутрішні. Після становлення махаяни творчий імпульс буддизму ослабів. Буддійські громади завжди жили в сусідстві з іншими релігійними культами і практиками релігійного життя - ведийским ритуалізмом, брахманізмом, джайнскіх аскетизмом і поклонінням різним індуським богам. Ніколи не проявляв нетерпимості по відношенню до інших релігій, буддизм не міг протистояти їхньому впливу. Вже китайські паломники, котрі відвідували Індію в 7 н.е., відзначали ознаки розкладання. Починаючи з 11 ст. як індуїзм, так і буддизм стали відчувати на собі вплив тантризму, назва якого походить від сакральних книг тантр (керівництв). Тантризм - система вірувань і обрядів, де використовуються магічні заклинання, містичні склади, діаграми і символічні жести для досягнення почуття містичного єднання з реальністю. У тантричних ритуалах зображення бога в сполученні з дружиною було виразом здійснення цього релігійного ідеалу. В індуїзмі партнерки (шакті) вважалися подружжям богів, в пізньому махаянізме - подружжям будд і боддхісаттв.
Піднесені елементи буддійської філософії опинилися в руках колишніх індуських опонентів, сам Будда став вважатися втіленням (аватаром) Вішну, одного з індуських богів.
2. Буддизм Тхеравади
Основні доктрини, релігійна практика, священні тексти. Ранні буддійські вчення найкраще збереглися в текстах на впали. Тексти утворюють завершений канон і дають найбільш повне уявлення про доктрину тхеравади. Пали родинний санскриту, і цілий ряд термінів попадали та санскриту дуже схожі. Наприклад, «дхамма» на впали є те саме, що «дхарма» на санскриті, «Камма» на впали те саме, що «карма» на санскриті, «ніббана» - це санскритська «нірвана». Тхеравадіни вважають, що вчення, кодифіковане в цьому корпусі, вказує на істину або закон (дхамму) самої Всесвіту, а адепт повинен жити за цим законом, щоб досягти найвищої свободи і спокою. У загальних рисах система поглядів тхеравади виглядає наступним чином.
Всесвіт, який ми її знаємо, знаходиться в постійній зміні. Суще, включаючи життя окремої людини, не постійно (анічча). Все виникає і зникає. Всупереч поширеному уявленню, в людині не існує постійного, незмінного «Я» (Атта), перероджується, переходить з одного втілення до іншого. Насправді людина є умовне єдність п'яти груп мінливих фізичних і ментальних компонентів: тіла, відчуттів, сприйнять, ментальних утворень і свідомості, за якими не стоїть ніякої незмінною і постійною сутності. Все минуще і не постійно, перебуває в напруженому неспокої (дуккха, «страждання») і не має субстанцією (анатта). У цьому потоці психофізичних подій все відбувається у відповідності з універсальною причинністю (Камма). Будь-яке подія є наслідок причини або комплексу причин, а потім стає причиною власних наслідків. Таким чином, кожна людина пожинає те, що посіяв. Проте найважливіше інше - визнання існування морального принципу, згідно з яким благі справи ведуть до благих результатами, а погані - до поганих. До позбавлення від страждання може призвести просування по шляху праведності («восьмеричному шляху») до найвищого звільненню в ніббане (нірвані).
«Восьмирічний Шлях» полягає в дотриманні наступних принципів. (1) Правильний погляд - розуміння «чотирьох благородних істин», тобто страждання, його причини, його припинення та дороги, що веде до припинення страждань. (2) Правильна думка - звільнення від похоті, злої волі, жорстокості і несправедливості. (3) Правильна мова - уникнення брехні, поширення пліток, грубощів і порожніх балачок. (4) Правильне дію - утримання від вбивства, крадіжки і статевої розбещеності. (5) Правильний спосіб життя - вибір тих занять, які не завдають шкоди нічому живому. (6) Правильне старання - уникнення і подолання поганих схильностей, виховання і зміцнення добрих і здорових схильностей. (7) Правильне увагу - спостереження за станом тіла, відчуттів, розуму та об'єктами, на яких зосереджується розум, щоб їх розуміти і контролювати. (8) Правильне зосередження - зосередження розуму в медитації для викликання відомих екстатичних станів свідомості, що ведут до прозріння.
Спостереження за тим, як проходить життя по колу повторюваних народжень, призвели до вироблення формули причинності, «закону залежності причин» (пали, «патіччасамуппада»; санскр. «Пратітьясамутпада»). Це ланцюжок з 12 причинних факторів, які, ймовірно, діють в кожній людині, причому кожен з чинників пов'язаний з наступним фактором. Фактори перераховуються у такому порядку: «невігластво», «довільні дії», «свідомість», «розум і тіло», «почуття», «враження», «відчуття», «бажання», «прихильність», «становлення», « переродження »,« старість і смерть ». Дія цих факторів породжує страждання. Від припинення дії цих факторів в тому ж порядку залежить і припинення страждання.
Кінцева мета - зникнення всіх бажань і своєкорисливих устремлінь у ніббане. Палійске слово «ніббана» (санскр. «нірвана») буквально означає "загасання" афектів (за аналогією з загасанням вогню після вигоряння палива). Під цим аж ніяк не мається на увазі «ніщо» або «знищення»; скоріше це трансцендентне стан волі за межами «народження і смерті», не передане в термінах існування або неіснування в звичайному їхньому розумінні.