Використані нами джерела та праці дослідників в цілому дають можливісь розкрити тему курсової роботи, дати відповіді на поставленні завдання. Недоліком є те, що відповідаючи на такі досить єлементарні питання з історії слов’янського народу доводиться перечитувати купу літератури і обов’язково джерел. Це питання в цілому є погано вивченими і розглядаються окремими дослідниквами окремі питання, часто суперечуючи один одному. Не існує одностайної думки, хоча вони до неї наблизилися, лишилося тільки комусь відважитись і взяти на себе відповідальність дати відповіді на всі питання, зробити узагальнену картину, таку як ми намагатимемося зробити в цій роботі.
Результати цієї роботи можна використовувати скрізь, бо вона є максимально об’єктивно висвітленою: в ній практично кожна теза підтвержується якимсь джерелом чи посилається на якогось автора і робились висновки на основі аналізу джерел та літератури. Можна використовувати в школі при підготовці до уроків – це значно полегшить роботу вчителя, йому не доведеться довго шукати потрібні інформацію. Це може слугувати як посібник студентові, або просто джерелом інформації для тих хто цікавиться культурою слов’ян.
Робота складається з вступної частини, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури і додатків.
І. Теоретична характеристика та формування уявлень
Серцевиною культури стародавніх слов’ян, як і культури будь-якого народу є світогляд. Уяву про світогляд стародавніх слов’ян дають їхні релігійні вірування та міфологія. «Їх вивчення вимагає екскурсу в глибини стародавніх епох, оскільки вони почали формуватися ще на світанку людської цивілізації».[2.5; 325] Слов’янська міфологія – складова духовного життя нашого народу, що проявляється в обрядовості, звичаєвості, ритуалах, фольклорі, які своєю образністю, дивовижністю окрасили, збагатили художню літературу, живопис, музику, мистецтво. Вона є символом природи, своєрідним естетичним феноменом: міфи породили вірування, повір’я, демонологію як царину народної уяви, поведінки людей.
Міфологія, з грецького – mithos – легенда і logos – слово, перекладається як сукупність міфічних переказів, оповідей, як знання або наука про міфи. Міфи – це різновидність усної творчості народу, в якій переважають фантастичні або легендарні уявлення про навколишній світ. Для первісного суспільства було характерне міфологічне мислення, в якому поєднувалися реальне і фантастичне, історичне і космічне узагальнення дійсності. Міфи – це своєрідний літопис боротьби добра і зла, радощів і печалі, нового і старого. «Міфи – це не стільки синонім легенди, скільки найглибше самовираження кожного народу, стрижень специфіки його історичної свідомості та самобутності». [2.6; 52]
Поняття міфічний означає - пов’язаний з міфами, казковий. Міфічні істоти живуть в уяві людській, художніх творах цікавим і оригінальним життям; овіяний легендами, легендарний; вигаданий, неіснуючий, фантастичний. «Дівчата пускали на воду вінки, ворожачи на своїх суджених, а шукачі щастя підстерігали міфічний цвіт папороті в лісі» (М.Рильський). [2.20; 14] Міфи – це форма світогляду.
Міфологія є універсальною формою моделювання світу. Основні параметри реальності (просторово-часові, персонажні, причинні) по-різному представлені в етнічних картинах світу, але сутність їх одна – пошук гармонії буття, впорядкування хаосу.
Міфологічна форма моделювання світу має тісний зв’язок з мовою свого народу. В результаті відображення мовою етнічної картини світу, основою якої є міфологічні образи (наприклад, Батька-Неба, Матері-Землі), виникають етнічні мовні одиниці зі сталим значеннєвим і образним навантаженням, наприклад українські: «дощ іде, гай шумить, коник вороний, дівчина як калина» тощо. Сукупність таких мовних «гнізд», складає мовну картину етнічного світу.
Сутність міфологічно-образної структури мислення полягає в ідеальному освоєнні дійсності. Впорядковуюча дія міфу здійснюється шляхом позначення явищ реальної дійсності за принципом «позитивний – негативний», в основі якого лежить універсальне для всіх культур бачення світу через зіставлення «космос – хаос».
«Міфологічне мислення – це образне уявлення про навколишню дійсність, яке ґрунтується на етнічному моделюванні світу, традиціях зіставлення явищ у системі «космос – хаос» та вираження його власними етнічними засобами: мовними, образними та символічними». [2.9; 9]
В основі міфотворення та міфопізнання лежить символізм, що передає фантазію певної людської спільноти про виникнення божеств, світу, походження самої людини, обрядів; міфологія також вид особливої наукової системи – класифікації вірувань та повір’їв, котрі, незважаючи на своє різноманіття і різнобарвність, все ж мають певну спільність ознак у світі народних уявлень і в офіційно впровадженій духовній культурі, а також свої підтипи в сучасній етнографічній структурі. Це:
- вірування та повір’я, пов’язані з космогонічними уявленнями (Земля – центр всесвіту, небесні божества – пристанище душ померлих, НЛО);
- вірування, пов’язані з людьми, наділеними надприродними властивостями;
- вірування, пов’язані з істотами реального світу, що діють навколо нас (чаклуни, відьми, знахарі, «божі люди»);
- вірування, пов’язані з мертвими, їх душами;
- демонологічні уявлення (домашні духи, мавки, лісовики, злі духи);
«Демонологія – сукупність міфічних уявлень, заснованих на вірі в духів-демонів, які шкодять або сприяють людині в її справах. Переважна частина образів народної демонології має дохристиянське походження». [2.7; 90]
- вища міфологія і культ святих;
- магічні обряди – елементи первісної культури, що дожили до нашіх днів (лікувальна магія, чорна магія, господарська магія, інші види магій; передчуття, хіромантія, тобто ворожіння на долонях (лініях) рук та провіщання на цій основі майбутньої долі людини).
«Існування всього розмаїття вірувань не слід обмежувати тільки далеким минулим людства, пояснювати недосвідченістю, забобонністю людей. Міфотворення, міфовірування та фантастика існують і в цивілізованому світі, що не менш дивно і загадково». [2.20; 14-15]
Світорозуміння в слов’янській міфології описується в дуалістичній формі (через парні протилежності), що визначає просторові, часові, соціальні характеристики світу. Дуалістичний принцип протиставлення приємного і неприємного, сприятливого і несприятливого для людини чи роду реалізовувалося через міфологічні персонажі, що мали позитивні або негативні функції, або через персоніфікованих членів опозиції. Такими є доля і недоля, щастя і нещастя. У праслов’ян позначення позитивного члена цієї опозиції мало смисл: гарна частина – в ритуалі гадання; вибір між долею і недолею у східних слов’ян – Добра доля, Зла доля (лихо, злидні). Але природний оптимізм праслов’ян знаходив спроби вимагати у богів щасливу долю. Наприклад, Прокопій Кесарійський описав звичай антів приносити в жертву богу Сварогу, якщо він збереже воїнам життя на війні і забезпечить перемогу. Коли після жорстоких боїв воїн залишався живим, тоді він приносив богові жертву і заявляв, що умилостивив свою добру долю.
Міфологія і релігійні уявлення кожного народу мають своє соціальне підґрунтя, оскільки вони формуються в конкретно-історичних умовах. Саме цим обумовлюються характерні особливості міфології стародавніх слов’ян. Ці особливості виявляються порівняльним шляхом. Наприклад, грецька міфологія складалася в умовах рабовласництва. Її легенди оспівували богів і героїв, які були далекі від земних справ та настроїв народу. Це були аристократичні боги. Стародавні слов’яни не знали рабства в такій формі як це було у країнах Західної Європи. Вони жили дружніми родинами, де панувала общинна рівність. Тому персонажі слов’янської міфології були простими, людяними, земними і доступними.
«При всій різноманітності міфів за сюжетними лініями їх можна поділити на такі цикли: космологічні міфи – про створення світу і походження життя; теогонічні – про походження богів; антропогонічні – про створення людини; тотемічні – про походження тотемних предків, окремих племен, роду; есхатологічні – про кінець світу і майбутнє; календарні – про циклічну зміну пір року та пов’язані з господарською діяльністю; історичні – про звитяжні вчинки героїв і контакти людей з богами». [2.8; 333] Тематичні сюжети міфів тісно переплітаються між собою. Наприклад, у міфах про добування вогню активно взаємодіють як люди так і боги.
За функціями й актуальністю слов’янська міфологія ділиться на декілька рівнів.[див. дод.1] Вищий рівень характеризується найбільш узагальненим типом функцій богів (ритуально-юридична, військова, господарсько-природна), їх зв’язком з офіційним культом. До вищого рівня належать два слов’янські божества: Перун та Велес, а також пов’язані з ними персонажі жіночої статі. Крім них, до нього входили інші боги – Сварог і Сварожня, Дажбог і Яріло.
До середнього рівня слов’янської міфології відносилися божества, пов’язані господарськими циклами робіт і сезонними обрядами, а також боги – покровителі племен і різних родів, такі як Чур і Рід. Можливо, до цього рівня відносилась значна кількість жіночих божеств – Мокош, Лада та ін. Функції цих божеств дуже абстрактні. Це дозволяє іноді розглядати їх як персоніфікацію основних протилежностей первісного колективу – Доля – Лихо (Недоля), Правда – Кривда. І. Огієнко вважає, «що з назвою долі, щастя, божества, очевидно, пов’язано загальнослов’янський термін – «Бог». Наприклад, багатий (має долю, багатство) – небога (нещасний, бідний). Термін «бог» входив в імена різних слов’янських божеств – Дажбог, Чорно бог та ін». [2.5; 338 – 339]