Отже, можна допускати, що тим Гаєм, до якого звертається Апостол любові, є саме той супутник апостола Павла, про якого йдеться в книзі Діянь Апостольських та у посланнях самого апостола Павла. Однак все це може бути тільки припущенням. Із самого змісту послання видно, що Гай, до якого звертається апостол Іоан Богослов, не займав жодного ієрархічного становища – Апостол не називає його ані єпископом, ані пресвітером Церкви, а звертається як до простого побожного, щирого християнина.
Соборність Другого і Третього послань апостола Іоана Богослова, попри те, що вони звернені до конкретних адресатів, визначається не їхнім зверненням, а змістом. Зміст цих обох послань дуже близький до змісту Першого послання і має особливе повчальне морально-догматичне значення не тільки для будь-якої окремої Церкви чи особи, а для всієї Христової Церкви у всій її повноті, для всіх віруючих.[77]
4.2.2 Місце і час написання 2-го і 3-го соборного послання святого апостола Іоана Богослова
Місце і час написання як Другою, так і Третього соборних послань апостола Іоана Богослова, на думку більшості богословів, співпадають із місцем і часом написання його Першого послання, а отже приблизний час їх появи – незадовго після Першого, тобто в 97-98 році у місті Ефесі.
4.2.3. Коротка характеристика змісту послань
Три послання ап. Іоана взаємозв’язані між собою. А саме, повчання 1-го послання додається в 2-ому до потреб окормлюваних апостолом Церков, а в 3-ому звернене до предстоятеля цієї Церкви.
Найзагальніша характеристика другого послання наступна: апостол виражає свою радість про те, що діти вибраної пані ходять в істині, обіцяє відвідати її і з наполегливістю переконує не мати ніякого спілкування з псевдоучителями.
Послання починається зі звернення, яким Апостол підкреслює свою любов. Істина, як основа любові, примушує думати вІоанновому Богослів’ї про дію Св. Духа. Апостол, даючи повчання, починає із заповіді любові і переходить до застереження проти спокусників і антихристів – мандруючих місіонерів, які поширювали псевдовчення. Згідно 1 Ін. ознака, за якою визначається антихрист – заперечення Боговоплочення. Послання показує, що в місцевій Церкві, до якої звертався Апостол, були в наявності небезпеки, що викликали складання 1-го послання. 2 Іоана є додатком до повчань 1-го його послання до однієї з асійських Церков, які він окормляв своїм служінням (в заключенні послання Апостол бажає особистого спілкування і посилає Церкві привіт від її сестри, іншої асійської Церкви, можливо Ефеської).
Хто така “eklekthkuria” не відомо. Єп. Авєркій вважає, що “в понятті “вибраної пані” полягає поняття жінки-християнки, іменитої, шанованої, яка володіла, мабуть, і високим положенням, як, наприклад, римські матрони”[78]. З того, що в посланні говориться про дітей, але не говориться про чоловіка, можна вивести, що ця жінка вдова. Згідно іншого тлумачення під пані можна розуміти не фізичну особу, а колектив, більше того, одну з Асійських Церков. Підтвердження такого тлумачення можна бачити і в закінченні послання, де апостол посилає вибраній пані привіт від “дітей сестри її вибраної”, тобто, можливо, від членів іншої Асійської Церкви.
Основні богословські категорії, якими оперує апостол в посланні, - це істина і любов. Причому істина, “яка перебуває в нас і буде з нами довіку” вважається підставою любові, бо далі апостол нагадує заповідь про любов один до одного. І ця “любов в тому, щоб поступати по заповідях”.
Потім апостол застерігає проти спокусників. Мабуть йдеться про мандруючих місіонерів, які могли бути розповсюджувачами псевдовчень. В Іоанових посланнях зустрічається термін “oanticristoV” (2,7). Вжите разом з артиклем це поняття має значення власного імені. Ознака, за якою визначається антихрист, - що зустрічалася вже в першому посланні, - заперечення Боговоплочення.
Третє послання адресоване Гаю, причому про нього майже нічого не відомо. Якщо єп. Авєркій вважає його просто благочестивим християнином, що не посідає ніякої ієрархічної посади, то, навпаки, єп. Кассіан допускає можливість ототожнення цього Гая з єпископом Пергамським, який згадується в “Апостольських ухвалах”. Таке тлумачення узгоджується з тією думкою єп. Кассіана, що 2-е послання адресоване одній з Церков, а 3-є – предстоятелю цієї Церкви.
Найзагальніший зміст цього послання наступний. Апостол хвалить Гайя за його добродійне життя, твердість у вірі і “ходіння в істині”, а особливо – за його чесноту гостинності до подорожуючих (особливо у відношенні до проповідників слова Божого), засуджує якогось Діотрефа, звинувачує його у відсутності братської любові до мандруючих проповідників Євангелія, а потім хвалить якогось Димитрія, в якому іноді тлумачі бачать єпископа Філадельфійського.[79]
В цьому посланні, так само як і в 2-ому, центральним поняттям є істина, апостол радіє “ходінню в істині” Гайя (“suenalhqeiaperipateiV” 3.) і своїх “дітей”. І далі апостол закликає стати “співробітниками істини” (sunergoithalhqeia). В посланні йдеться про мандруючих братів, яких приймав Гай. Але, на відміну від 2-го послання, тут говориться не про єретиків, а про тих, хто вийшов в дорогу “ради Імені” (upertouonomatoV).
Наука XIX століття бачила в Діотрефі представника монархічного єпископату, але, швидше за все «діотреф» - це один з тих спокусників, які згадуються в 2-ому посланні Іоана, носій духу Антихриста.[80]
РОЗДІЛ 5. Соборне послання апостола Іуди
5.1 Священний письменник
Священним письменником останнього в канонічному порядку соборних послань є Іуда, «раб Ісуса Христа, брат Якова» (Іуд. 1,1). На думку деяких західних богословів, цей Іуда є ніхто інший, як апостол із дванадцяти Іуда Яковів (Лк. 6,16), він же Левій, прозваний Фаддеєм (Мт. 10,3[81]). Але тоді він мав би назвати себе не братом Якова, а сином.
Дехто вважає, що письменник цього послання нічого спільного з Іудою Якововим, або Фаддеєм і Левієм, не має, що в число 12-ти апостолів він не входив (в 17 вірші він як би виключає себе з числа апостолів), але був тільки в загальному значенні слова «апостолом», будучи дійсно братом Якова і вважаючись тому, подібно до Якова, «братом Господнім». Як підставу такої думки наводять свідоцтво Євангелія від Іоана 7,5, де говориться, що «брати Ісусові» в дні Його земного служіння в Нього не вірували, чому і не удостоїлися обрання в число 12 апостолів. Крім того, вважають, що апостол Іуда з дванадцяти не міг бути письменником цього послання, оскільки він трудився в благовісті Христовому в Сирії і помер в Едесі, а тим часом в сірійському перекладі Пешіто Іудине послання відсутнє. Остаточне і авторитетне рішення цього питання зважаючи на обмеженість даних представляється неможливим.
Більш вірогідним є твердження святителя Климента Олександрійського про те, що священним письменником останнього соборного послання є Іуда, брат Господа Ісуса Христа по тілу, син Йосифа Обручника від його першого шлюбу (Мт. 13,55). Тому він і називає себе братом Якова, не наважуючись назватися братом Господнім, а тільки Його рабом.
Під час земного життя Ісуса Христа Іуда, як і його рідні брати, не вірив уЙого Божество, про що свідчить апостол Іоан Богослов: «І брати Його не вірували в Нього» (Ін. 7,5). Але відразу ж після Воскресіння Господнього він збратами приєднався до Апостолів. «Усі вони однодумно перебували в молитві й благанні, здеякими жінками і Марією, Матір’ю Ісуса, та з братами Його» (Діян. 1,14), - свідчить апостол Лука. Юда спільно з іншими Апостолами і братами ніс місіонерське служіння, розповсюджуючи слова Євангелія.
Архієпископ Аверкій (Таушев) пише: «Про апостольське служіння Іуди після Вознесіння Господа передання говорить, що він проповідував спочатку в Іудеї, Галілеї, Самарії і Ідумєї, а потім в Аравії, Сірії і Месопотамії, Персії і Вірменії. Те ж передання говорить, що він був в Едесі, де дещо раніше проповідував інший апостол, Фаддей з 70-ти. Згідно одного з переказів, св. Іуда мирно помер в Едесі, згідно іншого — в Беріті або Бейруті, згідно третього — помер мученицьки у Вірменії, будучи повішений на дереві і пронизаний стрілами.»[82]
За словами «Апостольських Настанов», апостол Іуда після мученицької смерті свого брата Якова став спадкоємцем його єпископського служіння – він став єпископом Єрусалимської Церкви. За свідченням церковного історика Євсевія Кесарійського, наприкінці царювання імператора Доміціана, приблизно 95 року, за намовою єретиків до імператора було приведено двох онуків Іуди, які на той час займалися землеробством, як нащадків Давида і родичів Господа Ісуса Христа. Однак імператор, переконавшись, що вони не можуть становити для нього ніякої небезпеки чи загрози, відпустив їх і з того часу припинив переслідування Церкви. Після цього ці онуки стали єпископами церков і дожили до часу царювання імператора Траяна. Будь-яких інших свідчень про долю апостола Іуди та його родини немає.[83]
5.2 Достовірність послання
Про неординарне ставлення представників Христової Церкви до Соборного послання апостола Іуди свідчить те, що Євсевій Кесарійський зараховував його до групи суперечливих книг. Відсутнє це послання і в сірійському перекладі «Пешіто».
Однак про послання апостола Іуди є згадка у «Мураторієвому фрагменті». Пізніше Климент Олександрійський написав на це послання тлумачення, вважаючи його достовірним. Оріген, попри деякі сумніви щодо богодухновенності послання, все ж таки заявляв: «Юда написав послання, що складається із небагатьох віршів, однак воно наповнене надзвичайними словами небесної благодаті»[84]. Тертуліан називав послання прямо Апостольським. Остаточно всією Церквою послання апостола Іуди було визнане канонічним у IVстолітті.