З дисципліни:
“Релігієзнавство”
Тема: Ранньоісторичні форми релігії
Зміст
1.Зародження та формування релігії
2.Політеїстичні та монотеїстичні релігії
3.Дохристиянські вірування українців
Список літератури
1.Зародження та формування релігії
Проблема виникнення релігії тісно пов'язана з проблемою виникнення і розвитку людини. За сучасними науковими антропологічними даними еволюція людства охоплює величезний історичний період — понад 2 млн років. Протягом цього часу людина виокремилася з протолюдського царства завдяки трудовій діяльності, розширення та ускладнення якої дали поштовх розвиткові мислення.
Цей процес був достатньо тривалим. Далекі предки людини сучасного типу — австралопітеки, пітекантропи, синантропи володіли лише зародками мислення і, звісно, не мали здатності до елементарного узагальнення, абстрагування, тобто до розумової діяльності як такої. Діяльність цих істот, яких вірніше було б назвати протолюдьми, обмежувалася виготовленням найпримітивніших знарядь, придатних для збирання та мисливства. Археологічні дослідження не дали жодних свідчень наявності в них будь-яких релігійних уявлень. Щоправда, деякі вчені допускають, що пізньому неандертальцеві, який жив понад 100 тис. років тому, були притаманні примітивні прояви віри в надприродне, зокрема культ померлих із вірою в існування потойбічного життя. Це виявлялось у способі поховання: покійників укладали на бік, орієнтували зі сходу на захід, зв'язували ноги, а поряд клали їжу та знаряддя праці. Такої думки додержувався академік А. Окладников, який досліджував одне з неандертальських поховань на території Узбекистану в печері Тешик-Таш. Інші дослідники (проф. С. Токарев, Н. Капустін та ін.), спираючись на дані археології, етнографії, мовознавства, пов'язують виникнення релігії з ранньо-родовим устроєм, який склався близько 40 тис. років тому, і з кроманьйонцем — людиною сучасного типу, яка вже володіла психологічними механізмами, що дозволяли розвиток релігійнихуявлень.
В усі часи свого існування релігія була певними, відображенням наявних суспільних відносин, певного розуміння світу. У найдавніші часи діяльність людини мала лише привласнювальний, а не перетворювальний характер. Через це людина була майже цілком залежною від навколишнього природного світу і ні на практиці, ні в уяві не виокремлювала себе з нього. На цій стадії її розвитку сформувалися релігійні уявлення, за якими суспільне і природне середовище складали одне ціле, і світ являв собою систему уособлених у різних природних феноменах сил, яким були властиві вольові та розумові якості, та які були пов'язані між собою за принципом кровної спорідненості. Тобто світ уявлявся як проекція кровно-родових відносин, за якими організовувалося тогочасне суспільство.
Такий тип первісної релігії називається міфом. Для міфу характерна відсутність розмежування природного і надприродного, чуттєвого і духовного. Всі відомі міфологічні системи змальовують створення світу, але в них відсутня постать Бога-творця.
Протягом тисячоліть зі зміною суспільних і виробничих відносин міф розвивався, але вищезгадані риси були властиві йому на всіх стадіях. Навіть класична давньогрецька міфологія подає ту саму картину: світ богів не відокремлений чіткою межею від світу людей, боги і люди підлягають тим самим законам долі, і навіть вічна молодість та безсмертя, по-перше, відносні, по-друге, досягаються суто природними засобами. Вищі з богів є надзвичайно могутніми, але не всемогутніми, і жоден із них не є творцем світу, який виник, за давньогрецькою міфологією, з первісного хаосу спонтанно. Прогрес тут, порівняно з первісними формами міфу, полягає в тому, що природні та соціальні сили персоніфікуються в образах людиноподібних богів.
Первісним формам мислення, як зазначалося вище, не було властиве відокремлення людського від природного. Зовнішні природні об'єкти — елементи ландшафту, рослини і тварини — уявлялися такими ж розумними і наділеними вольовими якостями, як і люди. Певні уявлення про них можуть дати вірування сучасних найпримітивніших племен Австралії, Полінезії, Африки, Південної Америки.
У науці первісні релігійні форми часто охоплюють такими категоріями, як фетишизм, анімізм, тотемізм. Дехто з дослідників намагався визначити їхню історичну послідовність, але, якщо вона колись й існувала, зараз це встановити практично неможливо.
У відомих нам міфологічних системах тотемізм, фетишизм та анімізм існують синхронно.
Тотемізм — форма найдавніших вірувань, пов'язаних з уявленнями про надприродні кровні зв'язки даного роду чи племені з певним видом рослин чи тварин. Тотемні істоти вважалися співродичами, які опікуються даним родом. Полювання на них чи їх знищення в інший спосіб були заборонені. Однак у визначені дні з дотриманням певних обрядів тотемна істота забивалась і з'їдалася всім родом. Це був сакральний акт, що віддалено нагадує християнське причастя.
Анімізм пов'язаний з вірою в існування двійника людини — її душі. Уявлення про душу змінювалося. Спочатку вона локалізувалася в тому чи іншому органі людського тіла — печінці, серці, мозку. Потім її стали вважати нелокалізованим безтілесним духом. У будь-якому разі з нею пов'язували життя людини і вважали, що воно припиняється, коли душа залишає тіло. Анімістичні уявлення перейшли з первісних у розвинені релігійні системи. Із сучасних світових релігій лише буддизм заперечує існування душі. Анімізм, крім людської душі, визнає також наявність природних духів, тобто духів тварин, рослин, річок, гір та ін. і/Фетишизм полягає в наділенні деяких предметів неживої природи чуттєвими і надчуттєвими якостями. Вважалося, що такі предмети є живими істотами і можуть мати для людини охоронне значення, шкодити її ворогам, впливати на природні стихії. Фетишистські уявлення також перейшли у розвинені релігії. Прикладом фетишизації можна назвати поклоніння іконам, інші форми побожного ставлення до культових предметів.
Первісна релігія, будучи натуралістичною, не знала поняття гріха і не приділяла особливої уваги етичним засадам. Стосунки між людьми та об'єктами поклоніння будувалися не на таких почуттях, як любов і покора, а на вірі в те, що відповідного духа чи бога можна схилити до певних дій на користь людині або на шкоду її ворогам молитвами, які мали не стільки благальний чи покаянний, скільки заклинальний характер, а також жертвоприношеннями .
Серед первісних вірувань особливе місце належить магії, яка є вірою в існування надприродних засобів впливу на природу чи на людину. Магічні дії можуть бути різноманітними. Це — мисливські танці, обряди, заклинання, певні маніпуляції тощо. Магія поділяється на окремі види залежно від мети, що ставиться перед обрядами. Розрізняють лікувальну, шкідницьку, воєнну, промислову, охоронну, метеорологічну магію. Елементи магії є в сучасних світових релігіях. Вона також існує як самостійний релігійний феномен. У секуляризованому суспільстві віра в магію інколи заступає розвиненіші релігійні уявлення. Серед причин цього можна назвати й ту, що магія відповідає найархаїчнішим шарам свідомості й підсвідомості людини, які часто розкриваються у кризових умовах сучасного світу.
В умовах пізнього родового ладу склався шаманізм, який був вірою в особливо могутні надприродні можливості стародавніх професійних служителів культу — шаманів. Шаманізм виник приблизно 6 тис. років тому, коли почався поступовий перехід до патріархату. Саме тоді завдяки розвиткові виробничих сил суспільство набуло можливість утримувати людей, які самі нічого не виробляли.
Вперше в історії релігії виникла група людей, яка існувала за рахунок здійснення релігійних обрядів. Шамани не мали власної організації. Вони діяли в рамках родоплемінної організації, підкоряючись вождям роду або племені. Шаманізму властива така риса, як вирізнення головних об'єктів релігійного поклоніння. Ними були шаманські духи. Люди вважали, що шаманські духи служили шаманові, виконували його доручення, допомагали пізнавати таємниці, відганяли злих духів. Другою рисою шаманізму було використання психологічного впливу на людину. Шамани в процесі здійснення обрядів входили в екстаз і впливали на настрій юрми. Третя риса — використання обманних дій як засобу здійснення релігійних обрядів. У деяких народів Азії, Африки, Австралії, Америки шаманізм існує й дотепер.
За родового ладу вельми поширився культ предків. У ньому в фантастичній формі відобразилося реальне значення в житті племені зв'язків кровної спорідненості та старійшин роду як носіїв практичного досвіду і виробничих знань. Уявлення про існування душі після смерті, яке вже мало місце в світогляді людини, породило й віру в те, що померлі родичі продовжують чинити вплив на життя племені й після смерті.
Культ предків у тому чи в іншому вигляді ввійшов у віровчення пізніх релігій, зокрема й сучасних. Про нього нагадує шанування святих у християнстві, ісламі та в інших релігіях.
Усі зазначені форми первісної релігії властиві родоплемінному суспільству на різних стадіях його розвитку. Між ними важко встановити ієрархічний зв'язок, оскільки його взагалі не було в системі тогочасних міфологічних уявлень. У первісній міфології природні й надприродні сили співіснують, відрізняючись одна від одної хіба що рівнем потужності, яка сама є явищем відносним і змінним. Людина — один із суб'єктів цих сил, який взаємодіє з іншими, не будучи другорядним чи підлеглим щодо них.
2.Політеїстичні та монотеїстичні релігії
Об'єднання племен у племінні союзи, а потім і виникнення перших держав обумовило появу нового типу релігії. У класовому суспільстві почали складатися в межах одного етносу та держави політеїстичні релігії.
Оформлення класових відносин, установлення жорсткої соціальної диференціації всередині рабовласницького суспільства знайшли відображення у виникненні небесної ієрархії богів, побудованої, як і земні відносини, за принципом панування і підлеглості. Якщо в епоху зародження класового суспільства боги уособлювали явища природи, то з розвитком класових відносин вони чимраз більше наділялися соціальними атрибутами. Відповідно до нового змісту релігійних уявлень змінився і зовнішній вигляд богів: зооморфізм — поклоніння богам в образі тварин — заступив антропоморфізм — поклоніння людиноподібним богам.