РАННІ ФОРМИ РЕЛІГІЇ. ДАВНІ ВІРУВАННЯПРОУКРАЇНЦІВ
Зміст
1. Історичні науки про виникнення релігії
2. Різні концепції походження релігії
3. Ранні форми релігії
4. Формування політеїзму. Давні вірування проукраїнців
Література
1. Історичні науки про виникнення релігії
Згідно даних археології людина виникла на землі десь мільйон років тому назад. Розкопками не виявлені ніякі данні, які б дозволяли припустити наявність релігійних уявлень у прадавніх видів людини: синантропа і неандертальця. В печерах, де проводилися розкопки поселень синантропів, у великій кількості знайдені знаряддя праці і зброї: вироби з кварцу і кварциту, піщаника і роговика. Це грубо оброблені рублячи знаряддя з широким овальним лезом. Синантропи систематично користувалися вогнем.
Розкопки неандертальських поселень свідчать, що неандертальська епоха була значним кроком вперед у розвитку матеріальної і духовної культури. Тут вже з’являється мисливська зброя, загони-ловушки. Це поряд з освоєнням вогню у значній мірі звільнило людей від природних умов і давало їм змогу значно розширити заняту ними територію. У неандертальців відбувається перехід до осілості. Однак розкопки неандертальських захоронень не дають вагомих доказів того, що неандертальці були релігійними. Біля неандертальських скелетів не виявлено так званих супроводжуючих предметів: зброї, знаряддя праці, побутових предметів тощо, які дозволяли припустити наявність релігійних уявлень про потойбічний світ.
Правда, неандертальські захоронення мають одну особливість. Усі відомі скелети неандертальців виявлені у природних позах сплячих. З цього частина дослідників робить висновок, що ці захоронення начебто пов’язані з виконанням певних релігійних ритуалів. Вони вважають, що у неандертальців існував культ мертвих, культ тварин, а також культ сонячного світла. Але від окремих часткових релігійних вірувань до релігії - дистанція величезного розміру.
І тільки в епоху, яка відстає від нас приблизно 50-100 тисячоліть, з’являються беззаперечні ознаки релігійних вірувань. Це була епоха переходу до родового ладу і появи кроманьйонця, якого вже можна за всіма підставами віднести до гомо сапієнс (людини розумної). Про виникнення релігійних вірувань говорять, зокрема, поховання з слідами обрядів, які свідчили про виникнення віри у надприродний світ, а також пам’ятники первісного мистецтва - живопису і скульптури. Саме в них ми знаходимо відображення здійснюючих в ті далекі часи магічних ритуалів.
Таким чином, безрелігійна або дорелігійна епоха в історії людства - це дородове суспільство. На цій стадії людство перебувало близько мільйону років. Чому ж тоді з точки зору науки і філософії виникла релігія?
2. Різні концепції походження релігії
Питання про природні причини виникнення релігії відноситься до часів античності, коли зародилися наука і філософія. Але мабуть, воно повстало ще раніше. Вже перші кроки людей, які прагнуть осягнути світ, приводили до думки нічого не приймати на віру, вважати за істину лише те, що доведено розумними аргументами, які ґрунтуються на фактах. Так виникають зачатки наукових знань, прагнення знайти земні причини того, що відбувається. Прагнення представити на суд розуму (що сумнівається) і оточуючий світ і особистий внутрішній світ приводило людину до пошуків земних джерел релігії.
Мабуть одна з найбільш давніх спроб пояснити земне походження релігії міститься у крилатих словах античного поета Станція: «Страх створив богів». Вони указують на психологічні корені релігії. Сили природи уявлялися людині як якісь ворожі, таємничі, подавлюючі. Людина почала уособлювати їх, тобто переносити на природні предмети і явища свою особисту двоїсту природу (у людини окрім тіла існує і душевний світ, тобто світ почуттів, настроїв, прагнень, думок тощо, якими вона керується у своєму житті). Людина стала наділяти предмети і явища розумом, волею, характером, бажаннями тощо. Внаслідок такого уособлення сил природи виникають перші уявлення про те, що за цими силами ховаються духи, боги, які управляють ними. По мірі розвитку релігійних вірувань ці сили, що створенні уявленнями людей, приймають вигляд надприродних сил. Страх перед ворожими силами природи змінює свій зміст. Він перетворюється на страх перед цими надприродними силами. Фантазія людини стала приписувати надприродним силам людські риси. А оскільки людину можна ублажити, переконати, схилити на свій бік, заручитися її підтримкою, якщо гідним чином звернутися до неї, то разом з уявленнями про богів, духів і страхом перед ними з’явився і культ богів і духів, тобто служіння їм, уявлене спілкування з ними за допомогою молитв і інших обрядів. Так виникла віра у богів і їх культ, тобто релігія.
Давньогречеський філософ Ксенофан підмітив і таку, рису релігійних вірувань, що витікає з психології релігії як етнічний характер релігійних уявлень. Уособлення природи неминуче несе на собі риси родоплемінних етнічних спільностей. Підкреслюючи це, Ксенофан казав, що боги цілком схожі з тими народами, які їм поклоняються. Широку відомість набули його слова про те, що, якби бики, коні і леви могли створювати витвори мистецтва, то і боги опинилися б биками, кіньми і левами.
Датський філософ К’єркегор (1813-1855) поглибив вчення про психологічні коріння релігії. Він указав на те, що тільки людина усвідомлює свою смертність. І подолати цей страх смерті вона може лише тоді, коли звернеться до бога. Тільки ідея бога, надія на краще життя в кращому з світів дає людині можливість пережити страх перед своєю неминучою кінцевістю і зберегти свою особу від деградації.
Ідею психологічних коренів релігії прагматизм і фрейдизм переробляють в натуралістичну (біологічну) концепцію походження релігії. Так, прагматист І. Джеймс наголошує, що хоча раціональні докази буття бога неможливі все ж і релігійні догмати істинні в силу своєї корисності. Релігія дає людині втіху, робить «легким і радісним те, що при інших обставинах є для неї підсумком суворої необхідності». Вона, згідно Джеймсу, придає людині впевненість, що врешті-решт все буде добре, дає почуття миру і гармонії, утверджує життя., дозволяє насолоджуватися життям і не думати про горе і зло, якими повний світ: адже є бог і турбуватися про нещасних – це його справа.
Згідно З. Фрейду (1856-1939) витоки релігії лежать у безсвідомому «Воно», яке має біологічний характер. «Першим актом історії» Фрейд наголошує злочин, що набрав форму вбивства батька або групового лідера синами-суперниками. Але в силу амбівалентності потягів за цим послідувало розкаяння, яке посилилося розладом і хаосом, що послідували за цим злочином. Підсумком явилося подавлення інстинктів, їх сублімація і народження релігії. Вбитий батько воскресає у вигляді звіра-тотема, на який переносяться почуття до реального батька.
Від Эпікура і Лукреція Кара бере свій початок вчення про гносеологічні, тобто теоретико-пізнавальні, корні релігії. Релігія не просто породження страху або обману, вважали ці античні мислителі. Вона виникає внаслідок особливостей нашого пізнавального процесу. Від реальних предметів, говорив Лукрецій Кар, відділяються тонкі «привиди», образи, які сприймаються людиною. Якщо ці «привиди» зштовхуються у повітрі між собою і з’єднуються, то це приводе до виникнення уявлень про кентавра, русалки і таке інше.
Ідея гносеологічних коренів релігії потім була розвинута Л. Фейєрбахом і марксизмом. Можливість створення фантастичних образів закладена вже у простому уявленні. Людина може з’єднувати в уявленні образи того, що в дійсності з’єднаним бути не може, створюючи образи русалки, кентавра, ангела тощо. Ще більші можливості конструювання релігійних уявлень закладені в мисленні. У своїх працях «Основні положення філософії майбутнього», «Сутність християнства» Л.Фейєрбах незаперечливо довів, що логічним джерелом, як релігії, так і філософського ідеалізму з’являється відрив мислення від почуттєво конкретного буття. Релігія та ідеалізм відокремлюють, відривають загальні поняття від їх матеріальної основи і перетворюють їх в самостійні сутності.
Ідея соціальних корнів релігії, найвірогідшіше, була вперше висловлена Демокрітом. Він, мабуть, був перший, хто почав доводити точку зору, згідно з якою релігія виникла внаслідок свідомого обману народу. Вона є вигадка небагатьох людей, що діяли у своїх особистих інтересах. Народ став жертвою обману, бо він був занадто довірливим і темним. В епоху Відродження широке розповсюдження отримав анонімний трактат «Про трьох великих обманщиків». В цьому трактаті Моісей, Христос і Мухамед, об’являлися великими обманщиками. Розповсюдження ними релігії серед народу, говорилося в трактаті виявилося надзвичайно вигідним дармоїдам, які знаходилися у кормила правління і відповідало егоїзму попів.
Теорія обману підтримувалася вільнодумцями і просвітителями ХVІІ-ХVІІІ століттях.
Вчення про соціальні корні релігії марксизм доводить до вчення про її класові корні. Він виходить з того, що, не зважаючи на усі свої різниці, усяка релігія виникає первісно, як підсумок повсякденного досвіду. Марксизм стверджує, що життя людини будується за логікою підкорення не тільки природним, але і соціальним силам, якими згідно релігійній свідомості керує Бог. І підкорення цим силам тотожньо підкоренню богу. «Всяка душа та буде покірна вищим властям, - проголошує Біблія,- бо нема влади не від Бога, існуючі власті від Бога установлені. Тому той, хто не підкоряється владі, противиться Божому установленню». Таке освящення влади надзвичайно вигідне тим, інтереси яких захищає влада, бо допомагає поневолювати народ. Влада, особливо влада імущих, отримує в релігії могутній ідейний засіб для підтримки свого панування. Таким чином, саме пануючи у суспільстві верстви держави спеціально підтримують і розповсюджують релігію.
З критикою уявлень про релігію як продукт страху, фантазії, обману або знаряддя класового пригнічення виступили представники соціології релігії – Р. Дюркгейм (1858-1917) у Франції, М. Вебер (1864-1920) у Німеччині. Згідно їх концепції індивідуальна практика немає потреби ні в логічних категоріях, ні в релігії. Зміст усякої релігії надається лише через колективні уявлення і дії. Природа і цілі божества відмінні від цілей індивіду. Перша і універсальна форма релігії - тотемізм. Предок – тотем – лише символ єдності суспільства, що об’єднається. Клановий тотем, Зевс, Яхве вимагають від індивіда те ж саме, що і суспільство – відмову від своїх інтересів, жертви і підкорення. Прагнення до загально значимих уявлень, на думку представників соціології релігії, - ось головне джерело релігії.