На відміну від лютеранина, в реформатстві немає загальнообов'язкового символу віри, єдиним джерелом віровчення вважається Біблія. Авторитетними для теологів і проповідників залишаються написані Кальвіном «Повчання в християнській вірі» (1536–1559), в яких систематизували ідеї Лютера і інших реформаторів, «Церковні встановлення» (1541), «Женевський катехізис» (1545), а також «Шотландське віросповідання» (1560), «Вестмінстерське сповідання віри» (1547) і ін.
Кальвінізм розпадається у свою чергу на три відгалуження: реформаторство, пресвітеріанство, конгрегационалізм. Разом узяті вони охоплюють близько 50 млн. людина. У Всесвітній пресвітеріанський союз входить 125 самостійних кальвіністських церков з різних країн. Конгрегационалізм (від лат. – «з'єднання») склався ще за часів руху реформації в Англії як течія, опозиційна англіканській церкві. Відмітну його особливість складає принцип незалежності общин віруючих від світських властей і повної їх самостійності, автономності кожної общини – конгрегації. Найбільший розвиток конгрегационалізм отримав в Північній Америці. Конгрегационалістиведуть активну проповідническю і місіонерську діяльність, беруть участь в екуменічному русі з програмою, основним гаслом якої є відродження раннього християнства. Існує як всесвітній центр конгрегационалізмаІнформаційний конгрегационалістичний собор.
3.3 Англіканство
Англіканська єпископальна церква є в даний час державною церквою Англії. Англіканські церкви існують також в США, в Індії і т. д., всього в 16 країнах. З 1867 р. англіканські церкви, зберігаючи свою самостійність, об'єднуються Англіканським союзом церков. Главою церкви є англійський король. Збережена ієрархія, що нагадує католицьку. Єпископів через прем'єр-міністра призначає король. На чолі духівництва двох графств – Кентерберійського і Йоркського – стоять архієпископи. Зовнішня обрядова сторона католицизму в англіканській церкві майже не була реформована. Головне місце в богослужінні збереглося за літургією, яка відрізняється складною обрядовістю, урочистістю.
В США англіканство представлено Протестантською єпископальною церквою США. Її очолює довічно обираний глава з числа єпископів, до керівного синодного органу входять представники кліра і прихожан. Єпископальна церква США веде велику місіонерську діяльність в країнах Азії, Африки, Латинської Америки.
Баптисти
Велике місце в системі протестантських церков займає баптизм. Баптистські общини виникли на початку XVII в., в них було введено хрещення дорослих зануренням. З цим пов'язана і назва конфесії (від греч. baptizo – занурювати у воду, хрестити). Першим англійським баптистом вважається Джон Сміт (1554–1612). Баптисти вимагали релігійної свободи, віротерпимості, відділення церкви від держави, надання права проповіді всім членам общини. У віровченні баптизму особливе значення надається особистій вірі і обігу. «Загальні баптисти» випробували впливголландського реформатора XVI в. Якова Армінія, що визнавав участь волі людини в порятунку. Вони дотримуються доктрини про порятунок всіх повірили в Христа. «Приватні баптисти» строго слідують кальвинистському вченню про визначення. Ця течія в баптизмі стала переважаючою. По своєму віровченню баптизм багато в чому стуляється з іншими протестантськими організаціями. Розділяючи загально християнські догмати про Трійцю, божественне походження Христа і т. п., баптисти разом з тим заперечують роль церкви як посередниці між богом і людьми, проповідують принцип «виправдання вірою». Подібно кальвіністам, вони вірять у визначення, проте цей принцип не доведений ними до крайності. Значно спрощений у баптистів культ. Вони відмовилися від шанування ікон, хреста, вірав святих. Богослужіння замінені у них молитовними зборами; хрещення проводиться над дорослими людьми і вважається не таїнством, а обрядом, символізуючи присвячення людини в члени церкви. Джерелом віровчення баптисти рахують Біблію (перш за все Новий Заповіт). Баптисти не визнають святих, чернецтво, сосредотачивая увага на Ісусі Христе як єдиному посередникуміж Богом і людьми, який своєю жертвою врятував грішників. Особливе значення баптисти додають проповіді своєї віри, яку вести зобов'язаний кожний (принцип загального священного), особливо серед дітей і молоді.
В даний час позиції баптизму особливо сильні в США. Окрім США баптизм представлений у Великобританії, Бразилії, Канаді, Мексиці, Бірмі, Індії, ЮАР і ін. В 1905 г. був створений Всесвітній баптистський союз. З баптизмом тісно зв'язані такі релігійні течії і організації, як «брати в Христе», «молоді християни» і ін. В світі налічується зараз понад 40 млн. прихильників цієї деномінації.
Квакери
В XVII в. в Англії виникло «Християнське суспільство друзів внутрішнього світла». Його засновник ремісник Джордж Фокс (1624–1691) проголосив, що істина віри виявляється в акті осяяння «внутрішнім світлом». До нього прилучилися багато баптистських груп. Унаслідок того, що вони підкреслювали необхідність перебувати в постійному «трепеті» перед Богом, послідовники цього руху отримали назву квакерів (від англ. quake – трястися).
Основу віровчення квакерів складає уявлення про те, що Бог укладений в серцях людей; істину слід шукати в «внутрішньомусвітлі», осяяння яким означає одночасно перемогу над гріхом, над силами мороку. Щоб знайти «внутрішнє світло» потрібно йти «правильним шляхом», потрібна, перш за все, молитва. Відповідно цьому квакери повністю відкидають зовнішню обрядовість і церковну ієрархію, у них немає строго регламентованого церемоніалу богослужіння, вони не визнають таїнств, не хрестяться і не причащаються. «Внутрішнє світло» адекватно втілено в Біблії, що розглядається квакерами як необхідне джерело релігійної істини. Браки між квакерами скоюються на основі обіцянки вірності, даної у присутності старійшин. Квакери розробили доктрину абсолютно безкомпромісного пацифізму, категорично відкидаючи насильство навіть як самозахисту. Тому квакери завжди відмовлялися брати в руки зброю. Вони виступають проти зовнішньої розкоші, чиношанування, не дають клятв, прагнуть максимальної простоти в мові, одязі, поведінці, вимагають безумовної правдивості і чесності у всьому, відмови від розваг. Вони широко практикують добродійність. Протягом століть квакери вели послідовну і енергійну боротьбу проти рабства, смертної страти, неписьменності, проституції. В даний час частина квакерських організацій бере активну участь в боротьбі проти расизму. Основніпринципи і форми організації, що склалися в ХVII в., збереглися і донашого часу майже незмінними.
Квакерів в світі налічується близько 200 тис. Їх общини існують в США, Англії, Канаді і деяких інших країнах. Ними створений «Всесвітній консультативний комітет друзів».
Менноніти
До числа що склалися ще за часів Реформації різновидів протестантизму належить секта меннонітів. Вона виникла в Північній Німеччині. Ця конфесія, історично близька анабаптистам, отримала в 1544 р. назву на ім'я голландського проповідника Менно Симонса (1492–1559), який відстоював принцип хрещення дорослих по вірі. Навчання меннонітів, висловлене в «Декларації головної статі нашої загальної християнської віри» (1632), проголошує рівність всіх членів общини, непротивлення злу насильством, аж до заборони служити із зброєю в руках, автономію общин. Догматизм і обрядовість меннонітів багато в чому запозичений у анабаптистів. Менноніти не вірять у визначення. Вони надають велике значення особистій вірі, яка, згідно їх навчанню, має пріоритет навіть перед «Священним писанням». До основоположних канонів навчання меннонітів відносяться принципи: покаяння в гріхах, хрещення по вірі, обмивання ніг, церковні відлучення, відмова від військової служби і ряд інших догматів, ставлячих меннонітів в ситуацію самоізоляції від суспільства, особливо від держави.
З Голландії і Німеччини менноніти розселилися по багатьох країнах, включаючи Росію. В даний час секта меннонітів представлена переважно в Північній Америці і Європі. В Росії менноніти розділилися на церковних і братських, що зближувалися з баптистами і що хрестяться за допомогою занурення. Зараз в світі налічується близько напівмільйона меннонітів. Менноніти в зарубіжних країнах мають свій в розпорядженні сіть шкіл і семінарій для підготовки кадрів пропагандистів і місіонерів. Місіонерською діяльністю секта займається давно і надає їй велике значення, меннонітські місії можна зустріти майже у всіх країнах світу. Міжнародним органом меннонітів є Всесвітня конференція.
Методизм
Одне з найбільших церковних утворень в рамках протестантизму – методизм – склався в першій половині ХVIII в. на грунті англіканства. Його засновниками були брати Уеслі – Джон (1703–1788) і Чарльз (1707–1788). Назву зводять до методичного дотримання християнських розпоряджень, яке вони проповідували в створеному ними в студентські роки в Оксфорді «Святому клубі», і до нових методів проповідничеськой діяльності. Джон Уеслі затверджував, що всі люди при народженні одержують дар благодаті, що дозволяє їм відповісти на заклик Божий і вступити на шлях порятунку. Методисти надавали особливу увагу місіонерської діяльності і її новим формам: проповіді просто неба, в робочих будинках, в'язницях і т. п. Відбрунькувавшись в 1795 р. від англіканської церкви, вони спростили віровчення, скоротивши 39 статі символу віри до 25. З обрядів зберігаються хрещення і причащання. Розглядаючи причащання як таїнство, методисти заперечують присутність тіла і крові Хріста в елементах дієприкметника. Повністю відкидається католицьке вчення про чистилище, заперечується необхідність сповіді. Принцип порятунку вірою з'єднується ними з вченням про добрих справи. Відмінною рисою методизму є строгий централізм.
В 1881 р. була створена Всесвітня методистська порада. Окрім традиційних центрів – Англії і США, методистські церкви існують зараз також в Австралії, Новій Зеландії, Південній Кореї, на Фіджі, в ЮАР, і низці інших країн. Найкрупнішою є методистська церква США, одна з найбільших релігійних організацій в країні.