Смекни!
smekni.com

Причини виникнення релігії (стр. 2 из 3)

Після утворення релігійних систем у них формувались ієрархічні структури, які відповідали суспільним; релігійний пантеон на­слідував світський. Для пошанування Бога та сонму божеств ви­роблялася ритуальна система з урахуванням регіональних і націо­нальних особливостей народів. Не завжди релігійні структури ото­тожнювались з постулатами сповідуваної релігії, адже церква часто й активно включається в систему економічних, політичних і культурних відносин, виконує безліч нерелігійних функцій.

Так, монастирі в Європі тривалий час були майже єдиними культурними і науковими центрами; це стосується також буддистських і ламаїстських монастирів у Тибеті, Індії, де збережено велику кількість історичних і культурних цінностей. Багато релігійних організацій є активними борцями за мир, ядерне роззброєння, соціальну справедливість; священнослужителі подають приклад для наслідування у здійсненні добродійних справ. Згадаємо відо­мого прогресивного діяча і борця за соціальну справедливість, лауреата Нобелівської премії матір Терезу, для якої постулати ре­лігії стали постулатами життя.

До утвердження світових релігій функціонували такі культові системи і релігії (наводяться у хронологічному порядку):

• племінні культи — магія, фетишизм, анімізм, тотемізм, землеробські культи, шаманізм;

• ранні національні релігії — Стародавнього Єгипту, народів Дворіччя, Стародавньої Індії, давньогрецька релігія, релігія Стародавнього Риму;

• пізні національні релігії — іудаїзм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм, джайнізм, сикхізм;

• світові релігії — буддизм, християнство (православ'я, като­лицизм, протестантизм), іслам.

З утвердженням світових релігій постало протистояння, а час­тіше заперечення та заборона племенних культів і ранніх національ­них релігій. У Центральній Європі, зокрема в Україні, це було особ­ливо помітним, адже ця територія однією з останніх увійшла до системи світової релігії. Релігія аборигенів-українців у Візантії мала визначення "язичництво" або "поганство" (від лат. poganus — язич­ник, чужий). Щоправда, зараз цей термін "поганство" часто ви­користовують не в тому значенні, яке він мав спочатку. У богословській літературі і, зокрема, як історичний та літературний цей термін визначає дохристиянську і нехристиянську релігію, при вужчому трактуванні — політеїстичну релігію. Усе, що пов'язане з язичництвом, точніше можна визначити поняттями "політеїзм", "анімізм", "фетишизм", "шаманство".

Одна з найстаріших провідних релігій світу — буддизм — ут­вердилась в Індії понад 2,5 тис. років тому. Засновником її був Шак'я-Муні; провідна теза: страждання земне приводить до пере­моги над злом, звеличує та утверджує "істинне над буттям", по­стулат: земний світ — це лише підготовка до "життя "у "світі не­бесному". Головне — злиття з божеством, досягнення абсолютного спокою — нірвани. Ця теза сформульована у "третій святій істині": "Що є святою істиною позбавлення страждань? Це повне позбав­лення страждань, повне заперечення і усунення їх".

Християнство як світова релігія тісно пов'язане з іудаїзмом. Воно зародилося в середині І ст.н.е. у східних провінціях Римської імперії за глибокої кризи рабовласницького ладу.

Нову віру проповідували серед іудеїв Палестини і Малої Азії "наставники справедливості". Це, безумовно, були реальні особи, імена яких невідомі. Цілком вірогідно, що їхні ідеї трансформува­лись і реалізувались в образі Ісуса Христа. Сучасні дослідження не заперечують, що така особистість існувала і могла стати за­сновником християнства. Оповідання про життя Ісуса Христа за­фіксовані в Євангеліях, які було створено набагато пізніше від описуваних подій, і в багатьох випадках його образ гіперболізова­ний. Досі не знайдено жодного рядка, який би написав сам Ісус Христос, хоча, за твердженнями Чвертьєвангелій, він був грамот­ною, освіченою людиною.

Християнство виникло як протест проти рабовласницької сис­теми і порядків, які насаджувала Римська імперія, особливо щодо завойованих територій. Спочатку християнство зустріло різкий супротив рабовласників. Проте з часом вони зрозуміли, що це є базою для формування в різних соціальних групах духу покори. З V ст. ця релігія починає завойовувати щодалі більше прихильників. Так, у 312 р. імператор Костянтин зрівняв християнство у правах з усіма релі­гіями Візантійської імперії, а у 324 р. проголосив державною релі­гією. У 325 р. він скликав у місті Нікеї Перший церковний собор, яким фактично закріпив союз між державою і церквою. Кожний із подальших соборів лише утверджував і догматизував християнські постулати в суспільстві. До початку XIст. християнство було цілісним. Проте в 1054 р. стався розкол, у результаті якого утвори­лись дві великі конфесії — західна католицька церква та східна православна.

Нині існують 15 автокефальних (незалежних, самостійних) православних церков: Костянтинопольська, Олександрійська, Антіохійська (Сірія, Ліван), Єрусалимська, Руська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Кипрська, Елладська (грецька), Албанська, Польська, Румунська, ЧеськоСловацька та Американська. Україна належить до православної гілки.

Базою православного віровчення є Біблія (від грецьк. biblia — книга, святе письмо) — Символ віри, затверджений Соборами 325 і 381 р. Розроблено стрункі ритуальну та обрядову системи, обов'язкові для виконання в усіх храмах.

Як православні, так і католики керуються основними посту­латами, викладеними в Біблії; їх сповідують також інші релігійні християнські напрямки. Відмінність полягає, зокрема, у відправ­ленні культових обрядів.

На Аравійському півострові в період розпаду родоплемінного ладу та формування централізованої держави на початку VIIст. виник іслам, що вважається наймолодшою релігією світу (у перекладі з арабської слово "іслам " означає "покірність "). Тих, що сповідують цю релігію, називають відданими (з араб. — мусульманами, звідси друга назва ісламу — мусульманство). В Європі ця релігія дістала назву "магометанство " за зміненим іменем засновника Мухаммеда (Магомета).

З Аравії іслам досить швидко поширився на країни Середнього Сходу, Єгипет, північну Африку, північну Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є другою після християнства найпоширенішою релігією світу.

Станом на кінець XX ст. всесвітня ісламська Ліга налічувала по­над 800 млн послідовників, які проживають більш як у 120 краї­нах світу, у 28 з них іслам є державною релігією, зокрема в Ірані, Пакистані, Мавританії та ін.

Основні постулати ісламу викладені у "святій" книзі мусуль­ман — Корані (від араб. — читання), що створювався протягом VII—VIIIст. Положення Корану покладені в основу мусульман­ського феодального права — шаріату. Провідними є такі тези віровчення ісламу:

• віра в єдиного Бога Аллаха і його посланців на землі Мухаммеда та Алі; Аллах — один, невіддільний і єдиний;

• пошанування "священного писання" (Корану);

• щоденна п'ятиразова молитва — намаз (перед намазом обо­в'язкове ритуальне обмивання водою або піском);

• сплата податку (закят) на користь бідних; він може допов­нюватись садаком — добровільними пожертвами;

• дотримання посту — уразу (зараз цю вимогу спрощено);

• ходіння на молитву до Мекки — хадж (покаяння у гріхах і прилучення до святих);

• священна війна з невірними — джихад, або газават (цей дог­мат застосовується виходячи з політичної ситуації, власне, як і завжди).

Усі світові релігії мають досить складну обрядову систему, що виконується впродовж усього календарного року.

Світові релігії активно використовують культурно-мистецький процес, добре розуміючи, що ідею легко і продуктивно можна провести через художні твори, бо в цьому разі вона засвоюється найповніше.

Вироблені світовими релігіями моральні та правові засади час­тково ввійшли до світської практики. На жаль, вони не завжди ви­конуються. Так, провідні заповіді християнства "не убий", "не кради", "не бреши" у суспільстві більшою мірою декларуються, ніж реалізуються, ними керуються лише окремі індивідууми, але це, скоріше, виняток, ніж правило.

Зі зміною світоглядної системи, яка відбулась у Київській Русі й Xст. з переходом від протодемократичної системи — язичництва до авторитарної — християнства, відбулись значні зміни як у суспільстві, так і в культурно-мистецькому процесі. На зміну своєрідним культурним національним цінностям прийшли ві'зантійські, які поступово витісняли рідне і в XVI—XVII ст. май­же повністю оволоділи думками і душами людей; залишилися лише окремі ремінісценції як спогад про пошанування язичниць­ких культів.

З утвердженням національної незалежності та проголошенням держави Україна постало питання про визначення свободи світо­гляду і віросповідання, тобто надання громадянам України мож­ливості та права сповідувати будь-яку релігію або бути атеїстом. Щоправда, атеїзм — це також своєрідна релігія.

Право свободи світогляду і віросповідання зафіксовано в міжнародних документах, зокрема в "Хартії прав людини ", "Загальній декларації прав людини ", що прийнята Генеральною Асамблеєю ООІІ 10 грудня 1948р., і продубльовано в міжнародному "Пакті про громадянські та політичні права ", прийнятому 21-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 16 грудня 1966 р., який набрав чинності 23 грудня 1976р. Уст. 18 Декларації і ст. 18 Пакта написано: "Кожна лю­дина має право на свободу думки, совісті й релігії, вона може приймати релігію за своїми переконаннями, вибором та здійсню­вати свободу сповідувати свою релігію або переконання публіч­ним чи приватним порядком та виконувати релігійні чи ритуальні обряди".