МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ Університет ІНФОРМАТИКИ і ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ
ФАКУЛЬТЕТ ФІЛОСОФІЇ і РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
КАФЕДРА РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
Курсова робота
Полеміка як чинник раціоналізації релігійного дискурсу
Виконав:
Студент групи ФіР 04
Халіков Р. Х
Науковий керівник:
доц.І.А. Козловський
Донецьк - 2008
Зміст
Вступ
Розділ 1. Причини виникнення й раціоналізації релігійно-філософської полеміки
1.1 Полеміка як спроба винайдення критеріїв ортодоксальності в межах системи
1.2 Полеміка як інструмент боротьби релігійних систем за домінування
Розділ 2. Характерні риси ведення релігійно-філософської полеміки
2.1 Особливості організації релігійно-філософських диспутів
2.2 Змістовні риси релігійно-філософської дискусії
2.3 Формальна досконалість аргументації як риса дискусії
Розділ 3. Наслідки раціоналізації релігійно-філософської полеміки
3.1 Створення раціональних та антираціональних систем як результат полеміки. Досвід Китаю
3.2 Розмежування прихильників і прибічників раціональності в межах дискусії. Досвід України
Висновки
Списоквикористаноїлітератури
Єдиною формою суспільної свідомості, яка використовує суто раціональні засоби під час формування картини світу, є філософія. Проте розвиток філософії - це історичний процес, який співвідноситься з процесом становлення раціональності та набуття нею статусу авторитетного метода пізнання та критерію для встановлення істини. Саме дослідження процесу підвищення ролі раціональності та переходу нефілософських видів дискурсу до раціональної площини є актуальним для виявлення причин та засад поступового набуття філософією рангу оптимального способу пошуку та встановлення істини. Дана праця присвячена одному з важливих аспектів досліджуваного явища - заміні позараціональних орієнтирів під час пошуку істини в межах релігійного дискурсу раціональними, а відтак - переведенню релігійного дискурсу в філософську площину. Метою праці є демонстрація принципової ролі полеміки між представниками різних релігійних традицій чи різних напрямків у межах однієї традиції в процесі раціоналізації релігійного дискурсу.
Аналіз основних характеристик релігійно-філософської полеміки дозволить виокремити ґрунтовні засади формування філософської традиції в межах релігійного світогляду, не обмежуючись окремою релігійною системою. Саме тому об’єктом дослідження виступає феномен релігійно-філософської полеміки взагалі, без концентрації на конкретному культурному регіоні чи часовому періоді. Задля ілюстрації теоретичних положень роботи на історичному матеріалі обрано кілька прикладів, що найяскравіше демонструють формування логічних та раціональних гносеологічних теорій, для розбудови оригінальних філософських утворень на ґрунті релігійних традицій. Зокрема досліджуватимуться полемічні традиції в межах індійського (боротьба між різними даршанами та всередині кожної з них), китайського (дискусії між релігійно-філософськими напрямками під час доби "суперництва всіх шкіл"), західноєвропейського (боротьба між авраамічними релігіями та зокрема дискусії всередині християнства задля з’ясування ортодоксальної позиції), а також східноєвропейського (на прикладі полеміки між прихильниками та противниками унії українського православ’я з Римом) культурних регіонів. Предмет дослідження - характерні риси релігійної дискусії, що дозволяють встановити шляхи й засоби її впливу на формування та посилення позицій раціональності, а через це на розвиток філософського світогляду, орієнтації на раціональні логічні критерії під час боротьби за визнання власної позиції істинною.
Повноцінному розкриттю проблеми сприятиме вирішення наступних завдань:
висвітлення причин виникнення релігійної полеміки взагалі та зокрема причин її поступового переходу до раціонально-логічних побудов у процесі встановлення гідного критерію істини;
з’ясування характерних рис релігійної полеміки - форм, яких вона набуває в ході історичного розвитку; засобів, які учасники використовують у процесі аргументації власних положень;
демонстрація результатів, до яких призводить раціоналізація релігійної полеміки, зокрема переходу до раціонального критерію в гносеології, створення оригінальних логічних теорій, або звернення до вже існуючих.
Задля розкриття питань і досягнення мети, що поставлена, під час дослідження використані матеріали з галузей історії філософії, історії та соціології релігії. Праці з соціології релігії дозволяють виокремити певні риси релігійної полеміки, що характеризують її взагалі та висвітлюють зокрема процес раціоналізації релігійного дискурсу. Серед таких необхідно виокремити "Соціологію релігії" М. Вебера, де розкривається еволюція релігійної спільноти від групи, що зосереджена навколо харизматичного лідера, до релігійної спільноти як складного суспільного інституту, а також "Соціальне конструювання знання" П. Бергера та Т. Лукмана, де докладно досліджено феномен легітимації, що використовує той чи інший суспільний інститут (в тому числі, релігійний) задля проголошення певної світоглядної позиції ортодоксальною. Історико-філософські [1, 2, 6, 7, 12, 17, 27, 28, 29] та історико-релігійні [4, 8, 13, 14] дослідження дають змогу простежити відповідні процеси в межах різних релігійних традицій, віднайти загальні правила та індивідуальні особливості в кожному випадку, що досліджуватиметься. Окремо слід звернути увагу на першоджерела, які дозволяють розглянути еволюцію полемічного руху на матеріалах, що виникли як результат релігійно-філософських дискусій, - сюди відносяться "Диспут Нахманіда", "Чжуан-цзи", "Йога-сутри" Патанджалі тощо. Звертаючись до цих документів, можна дослідити імпліцитне ставлення до полеміки її безпосередніх учасників.
Структура праці дозволяє встановити причини виникнення та раціоналізації релігійної полеміки, простежити типовий процес поступового надання переваги раціональному критерію в гносеології перед надприроднім, визначити основні групи рис, що характеризують релігійно-філософську полеміку, нарешті - встановити наслідки раціоналізації релігійного дискурсу, розмежування прибічників та противників такої тенденції та розмежування суто релігійного та філософського дискурсів у межах релігійних традицій. Праця поділена на три розділи: в першому увагу приділено передумовам виникнення полеміки в межах релігійної традиції, а також особливостям дискусії між представниками різних інтерпретаторських шкіл у межах однієї традиції та між репрезентантами різних релігійних доктрин і світоглядових парадигм; другий розділ покликаний висвітлити характерні риси, що властиві феномену релігійно-філософської полеміки - такі риси згруповано в три групи, а саме групи властивостей організації, змісту та формальної структури аргументації; у третьому розділі простежено два полярні варіанти розвитку та результатів полеміки всередині релігійного дискурсу, коли формуються позиції раціонального підходу до релігійних доктрин та антираціонального (зосередженого передовсім на вірі та авторитеті традиції).
Релігійно-філософська полеміка виникає або внаслідок внутрішнього розвитку релігійної чи міфічної системи, або внаслідок зіткнення кількох систем. Наївно чекати від полемічних заходів чіткого встановлення істини, хоча їхні наслідки й без того доволі значущі. Наприклад, в Індії диспути між представниками різних даршан призвели до кристалізації вчення тієї чи іншої світоглядної системи, розвитку шастрового жанру в літературі, появи чітких схем аргументації на користь тієї чи іншої системи. У будь-якому разі серед альтернативних світоглядних моделей відбувається боротьба за домінування в духовному житті суспільства. Проте, ця боротьба розвивається різними шляхами в першому і другому випадках, тому потрібно розглянути їх окремо.
Релігійна система, яка щойно виникла, має досить незначне відношення до філософського (раціонального parexcellence) світосприйняття. Вона на першому етапі свого розвитку переважно має просту, нероздроблену структуру, спирається на авторитет харизматичного лідера; з’являються базові доктринальні тексти, але ще нема канонічних коментарів. Згодом на місце первинної громади приходить більш складна, постійно діюча, інституціоналізована спільнота, яка вже безпосередньо не відноситься до часу появи системи. За М. Вебером, "перетворення особистої прихильності до пророка в дотримування його вчення всередині спільноти - звичайний процес, завдяки якому вчення пророка просувається в повсякденність у межах певної постійної установи" [5, с.124]. У такій спільноті вже не діє посилання на авторитет чи харизму лідера задля ствердження монополії на істину, оскільки нові функціонери вже не мають особистого авторитету, наближуються за своїм статусом до звичайних членів спільноти. Виникає проблема, яку П. Бергер і Т. Лукман характеризують як необхідність легітимації інститутів для впровадження їх у життя тих, хто не знає, як вони створені. Тобто вже нема лідерської харизми, єдиного стрижню, що передбачав єдність і безсумнівність картини світу. В цей час виникають різні інтерпретації доктринальних положень і канонічних текстів, починається боротьба серед коментаторських напрямків за монополію. Можна навести в якості прикладу загострення боротьби антіохійської та олександрійської богословських шкіл у християнстві на початку IV століття, коли назріла необхідність проведення Вселенських соборів задля виявлення ортодоксальної позиції, що захопила б монополію на тлумачення положень, які стали суперечливими та більше не мали однозначної трактовки. Це закономірний процес - "у зв’язку з історизацією та об’єктивацією інститутів стає необхідною і розробка спеціальних механізмів соціального контролю. Відхилення від інституційно "запрограмованого" способу дії стає можливим, тільки-но інститути стають реальностями, що відірвані від первинних конкретних соціальних процесів, у контексті яких вони виникають… Перед новим поколінням постає проблема виконання правил, що існують, і для включення його в інституційний порядок потрібне введення санкцій" [3, с.104].