Коли царевичеві здійснилося шістнадцять років, за звичаєм його країни він повинен був обрати собі дружину після того, як з'явиться переможцем на змаганнях у військовому мистецтві й в іграх. Вибір царевича впав на царівну Яшодхару з того ж роду Шакья. Вона стала матір'ю Рахули, що згодом зробився учнем свого батька й досяг Архатства.
Але особисте щастя, як би не було воно велике, не могло задовольнити вогненно спрямований дух Бодхисаттви. Серце його продовжувало відзвучати на кожне людське горе, і розум його, споглядаючи мінливість і швидкоплинність усього існуючого, не відав спокою. Він нудився в розкішних приміщеннях свого палацу, і, подібно леву, простромленому стрілою, у стражданні викликував: "Мир повний неуцтва й страждання, немає нікого, хто б міг зцілити недуги існування!"
Це стан його духу символічно описане в чотирьох зустрічах, що запам'яталися в розумі царевича свідомістю страждання й тлінності всього сущого. Після них він залишив своє царство в пошуках звільнення миру від страждання.
По древніх текстах, рішення Будди піти від миру виникло з його внутрішнього потяга, але пізніші тексти приписують це впливу Богів, які спонукали його до цьому й послали йому чотирьох ангелів, що прийняв образи старезного старого, хворого, трупа й анахорета. Так, у древній біографії у вірші, що випливає після третьої зустрічі, є примітка, що тільки Бодхисаттва і його візник бачили труп, що переносили через дорогу. Відповідно до цієї Сутри, царевичеві деяким менш двадцяти років. Так легенда говорить:
Один раз царевич сказав своєму візникові Чандака, що він бажає проїхатися по парку. На шляху їм зустрів старезний старий. Візник пояснила царевичеві, що є старість і як всі люди піддаються їй. Глибоко вражений царевич велів повернути назад і повернувся додому.
Незабаром після цієї зустрічі він знову проїжджав тим же парком і на дорозі побачив людину, все тіло якого було спотворено огидною хворобою, і важко стогнали від страждань. Візник пояснив йому, що є хвороба і як всі люди піддаються тому ж. І знову царевич наказав повернути назад. Всі задоволення зблякли для нього, і радості життя стали ненависні.
Інший раз він зустрів хід із запаленими смолоскипами, люди несли носилки й на них щось, закрите білим покривом; жінки з розпущеними волоссями й голосним плачем супроводжували їх - це був труп.. Чандака сказав йому, що всі люди повинні прийти до такого стану. І царевич викликнув: "О, люди! Як згубно ваша зваба! Неминуче ваше тіло звернеться в порох, але ви продовжуєте жити безтурботно, не обертаючи ні на що уваги!" Візник, помітивши, яке враження зробило це видовище на царевича, повернув коней у напрямку до міста.
Отут стався новий випадок, що як би вказав царевичеві дозвіл його питання, що мучило. Коли вони проїжджали повз палаци, що належали представникам знаті з роду Шакья, одна із царівен побачила царевича з балкона свого палацу й привітала його віршами, у яких слово нибутта (Нірвана, звільнення, щастя) повторювалося в кожному рядку, що означали:
"Щасливий батько, що породив тебе,
Щаслива мати, що зростила тебе,
Щаслива дружина, що назве чоловіком
цього прекрасного коханого.
Вона стане вище страждань".
Царевич, почувши слово нибутта, зняв із шиї дорогоцінне намисто й послав його царівні, просячи неї прийняти це в нагороду за те наставляння, що вона йому дала. Він подумав: "
"Щасливі ті, які знайшли звільнення. Прагнучи до спокою розуму, я стану шукати блаженство Нірвани".
У ту ж ніч Яшодхаре снився сон, що царевич покинув її; прокинувшись, вона розповіла йому свій сон: "О, мій коханий, куди ти підеш, дозволь і мені піти за тобою".
І він, маючи намір відправитися туди, де не було страждань (Нірвана), відповів: "Нехай буде так, куди я піду, ти теж можеш іти".
Після повернення Будди Яшодхара разом з його другою матір'ю Праждапати стали його першими ученицями.
Була ніч. Царевич не міг знайти заспокоєння на своєму ложі. Устав і вийшов у сад. Там він сіл під більшим бамбуковим деревом і зрадився міркуванням над життям і смертю, над нещастям розкладання. Він зосередив свій розум і знайшов ясність мислення, і повний спокій зійшов на нього. Перебуваючи в такому стані, розумовий погляд його відкрився, і він побачив перед собою високий і величний вигляд Старця, виконаний спокою й достоїнства.
"Звідки Ти й хто Ти?" - запитав царевич. У відповідь старий вимовив: "Я - шрамана. Пригноблений думкою про старість, хворобу й смерть, я покинув будинок мій у пошуках шляху порятунку. Всі речі спрямовуються до розкладання, лише Істина перебуває у вічності. Все підлягає зміні, і немає сталості, але слова Будди залишаються незмінними".
Сиддхарта запитав: " чи можна знайти спокій у цьому світі горя й страждання? Я подавлений пустотою земних задоволень, і всяка чуттєвість мені ненависна. Все гнітить мене, і саме існування здається нестерпним".
Шрамана відповідав: "Де є спека, там є й можливість холоду. Істоти, піддані стражданням, володіють і здатністю насолоджуватися. Початок зла вказує, що й добро може бути розвинене. Тому що ці речі - відносні. Там, де страждання великі, там і блаженство буде велике, якщо тільки ти відкриєш очі, щоб побачити. Як людина, що впала на купу покидьків, повинен знайти найближчий ставок, покритий лотосами, так само точно повинен ти шукати велике безсмертне озеро Нірвани, щоб очистити скверну. Якщо озеро це не стане предметом шукання, то провина не в озері. Так само, коли існує благословенний шлях, що веде людину, зв'язаної гріхом, до порятунку в Нірвані, провина не в тропі, але в людині, якщо тропа ця залишається осторонь. І коли людина, обтяжена недугою, не скористається допомогою лікаря, що може зцілити його, провина не в лікарі. Так само точно, коли людина, обурена бажанням злісних учинків, не шукає духовного керівництва Осяяння, провина буде не в цьому звільняючому від гріхів керівництві".
Царевич слухав мудрим словам і сказав: "Я знаю, що досягну мети, але батько говорить, що я ще юний і пульс мій б'ється занадто повнокровно, щоб вести життя шрамана".
Величний Старець відповідав: "Ти повинен знати, що для пошуків Істини час завжди сприятливо".
Трепет радості простромив серце Сиддхарти: "Саме тепер час шукати Істину. Тепер час порвати всі зв'язки, які можуть перешкодити мені досягти зробленого осяяння".
Небесний Вісник вислухав зі схваленням рішення Сиддхарти: "Іди, Сиддхарта, і виконай своє призначення. Тому що ти - Бодхисаттва вибраний Будда; тобі призначене освітити мир. Ти - Татхагата, Зроблений: тому що ти встановиш праведність і станеш Дхармарадж, царем Істини. Ти - Бхагават, ти - Благословенний, тому що ти покликаний стати Рятівником миру.
Виконай досконалість Істини. І якщо навіть блискавка обрушиться на голову твою, не поступися приваблюванням, що ведуть людей зі шляхи Істини. Як сонце за всіх часів треба своєму шляху й не шукає іншого, так ти не покинеш тропи праведності, ти станеш Буддою.
Будь наполегливий у шуканнях твоїх, і ти знайдеш, що шукаєш. Випливай твоєї мети невідступно, і ти переможеш. Благословення всіх богів, все шукаюче світло буде над тобою, і небесна мудрість направить твої кроки. Ти будеш Буддою, ти освітиш мир і врятуєш людство від загибелі".
Так сказавши, Бачення зникло, а душу Сиддхарти була виконана захвату. Він сказав собі:
"Я пробудився для Істини, і я вирішую виконати моє призначення. Я порву всі зв'язки, що прив'язують мене до миру, і залишу будинок мій, щоб знайти шлях порятунку. Істинно, я стану Буддою".
Царевич повернувся в палац, щоб востаннє глянути на ті, кого любив вище всіх земних скарбів. Він направився в покої матері Рахули й відкрив двері. Там горіла лампа запашного масла. На ложі, посипаному жасмином, спала Яшодхара, поклавши руку на голову сина. Коштуючи на порозі, Бодхисаттва дивився на них, і серце його розривалося від туги. Біль розлуки простромила його. Але нічого не могло похитнути його рішення, і мужнім серцем придушив він свої почуття й відірвався від самого йому дорогого.
Його кінь Кантака був осідланий, і, знайшовши брами палацу широко відкритими, він направив коня в тишу ночі. Вірний візник супроводжував його. Так царевич Сиддхарта відрікся від земних насолод, відмовився від свого царства, порвав всі зв'язки й вступив на шлях безхатченка.
Дотепер чотири місця в Індії викликають паломництво шанувальників навчання Будди. Місце народження - Капилавасту. Місто цей, як уже було сказано, перебував у Північній Індії, у передгір'ях Гімалаїв, у верхів'ях ріки Гондаки, і був зруйнований ще при житті Будди. Місце осяяння - Бодхи-Гайя, де перебував гай, що згадується часто, Урувела, під тінню якої Готама об'єднав всі свої досягнення. Місце першої проповіді - Сарнат (біля Бенареса), де, по вираженню переказу, Будда пустив у хід Колесо Закону. Місце це дотепер зберігає руїни найдавніших гуртожитків. Місце смерті - Кушинагара (Непал).
У записках китайського мандрівника Фа-Сяня (392-414), що відвідав Індію, ми зустрічаємо описи руїн володінь Капилавасту, а також і інших шанованих місць.
Незважаючи на ці факти, незважаючи на древні колони пануючи Ашоки, перебувають аматори зробити з Будди міф і відірвати це високе навчання від життя. Француз Сенар в особливій книзі затверджує, що Будда є сонячний міф. Але й тут наука відновила людську особистість Учителя Готами Будди. Урна із частиною золи й костей Будди, знайдена в Пиправє (Непальський Тераї) і датована написом, а також історична урна із частиною реліквій Учителі, покладена царем Канишкою і знайдена біля Пешавара, свідчать виразно про смерть Первоучителя Світової Громади Готами Будди.
Не потрібно думати, що життя Готами Будди протікала серед загального визнання й спокою. Навпаки, збереглися дані, що вказують на наклеп і всілякі перешкоди, на яких Учитель, як щирий борець, тільки зміцнював, тим збільшуючи значення свого подвигу. Багато даних говорять про ту ворожість, що він зустрічав серед аскетів і брамінів, що ненавиділи його. Перші за осудження їхнього бузувірства, другі за відмову визнати їхні права на соціальні переваги й на знання істини по праву народження.