З усіх аргументів цей найбільш невдалий. Саме правовий характер релігійного мислення дає можливість людині усвідомити свою гріховність і потребу в милості Божій. Законом пізнається гріх (Рим.7:7). Усвідомивши свою духовну убогість, людина стає готовою прийняти благодать Божу через віру в Христа розп’ятого. І після свого навернення людина ходить з усвідомленням своєї залежності від милості Божої, бо немає жодної людини, яка б не грішила. Що стосується Божої вірності Своїм обітницям, то саме ця вірність дає людині надію на життя вічне. Жодним чином не її заслуги в дотриманні вимог закону.
Ще одне зауваження в зв’язку з цим. Пригадуєте, наші опоненти переконували нас, що юридична термінологія використовувалась для тих, хто не пізнав ще Божої любові, для юдеїв та поган з свідомістю, просякнутою законництвом. Питання: навіщо було новозаповітним авторам закріплювати це мислення юридичними образами, якщо вони заважають людині усвідомити залежність від Бога? Тут вже противникам юридизму слід визначитись, і бути послідовними…
5. Про те, що юридичний підхід псує людей в моральному відношенні
Остання група звинувачень прихильників юридичної теорії стосується практичних аспектів теології. Стверджується, що юридичний підхід не сприяє моральному вдосконаленню людини, а, навпаки – "легке спасіння" веде до моральної деградації. В чому ж вона виявляється?
5.1 Про загрозу фарисейства
Найперше, як стверджують ці богослови, юридичні відносини, на відміну від моральних, нездатні змінити людину. Юридичні відносини ставлять людину в певні зовнішні рамки, але не змінюють серця людини, залишають її "господарем всередині себе". Такі люди нагадують фарисеїв з новозаповітних часів, котрих Ісус порівнював з красиво пофарбованими трунами.
На це можна відповісти в першу чергу, що існують різні рівні правової свідомості. Є правова свідомість побудована на страху покарання, а є – на побудована на свідомому, позитивному ставленні до норми закону. Останній рівень тотожний рівню моральних відносин. Зрештою, ми уже не раз зауважували, що правові відносини не заважають існуванню відносин любові. І, нарешті, хіба поза межами правових відносин не буває лицемірства?
І ще одне цікаве запитання: а під впливом чого вдосконалюється поведінка віруючої людини? Це є наслідок її власних моральних зусиль? Тоді духовним вождям православ’я варто покаятись за своїх попередників, і зняти анафему з Пелагія. Все-таки, освячення – дія Духа Святого (хай навіть в синергії з людиною, згідно православного вчення). Саме Дух Святий змінює людину, котра щиро вірує, зсередини. А юридичне виправдання – це паралельний акт, котрий жодним чином не заважає її моральному вдосконаленню. Зміна стосунків з Богом і духовне преображення людини йдуть поруч.
5.2 Про неможливість позбутись гріховності
Прощення гріхів, стверджується далі, саме по собі нездатне змінити гріховну природу людини. Зміна юридичного статусу автоматично не звільняє людину від стану гріховності і смерті.Тобто, людина якій зараховано праведність Христа не позбавляється своєї зіпсованої гріхом природи і не перестає коїти гріховні вчинки.
Ніхто, власне, не стане сперечатись з цією тезою. Ми визнаємо, що змінився в першу чергу наш статус: зі стану ворогів Божих ми перейшли в стан його дітей: "І вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках, тепер же примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою" (Кол.1:21,22). І ми все ще очікуємо остаточного звільнення від гріховної природи: "…ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла"(Рим.8:23). Це остаточне звільнення відбудеться після тілесного воскресіння.
Все це зрозуміло, але якщо наші опоненти протиставляють органічний підхід юридичному в цьому аспекті, то вони, очевидно, впевнені, що органічний підхід вирішує цю проблему краще, і вже в земному житті. Отже, чи є ці люди вже вільними від гріховної природи вже тепер? Жоден з них цього не стверджує. Процес зміни людської природи, згідно православного вчення, триває все життя і завершується в вічності. Але і прихильники юридичного підходу, зокрема, протестанти, не відкидають наявності цього процесу. Тільки на мові протестантів він називається освяченням, і також триває все життя, завершуючись у вічності. Різниця полягає в тому, що у протестантів процес освячення відокремлений від спасіння, що не робить його менш дієвим в практичному вимірі, але підкреслює відсутність заслуг людини в справі спасіння.
5.3 Про стимулювання духовних лінощів
Крім того, суттєвою проблемою, на думку противників юридичної теорії є те, що юридичне мислення не сприяє духовній активності людини. Усвідомлюючи, що вона нічого не здатна зробити для власного спасіння, людина впадає в повний квієтизм, вона не прагне працювати над собою, духовно вдосконалюватись. Навіть матеріальне процвітання в протестантських країнах пояснюється тим, що ту духовну енергію, котра повинна йти в релігійну сферу, протестанти спрямовують в бізнес.
Але що в такому випадку є стимулом духовного вдосконалення для противника юридичної теорії? Невпевненість в спасінні, страх бути відкинутим Господом, якщо духовні зусилля будуть недостатніми? А як це поєднується з вченням про Бога любові?
Звісно, в середовищі протестантизму приділяється набагато менше уваги глибокій духовній практиці, аскетизму тощо. Але це ще не доводить, що в протестантизмі відсутнє релігійне життя. Просто воно виражається в інших формах. Зокрема саме в протестантських церквах приділяється найбільша увага вивченню Біблії, соціальному служінню, місіонерській діяльності.
5.4 Про заохочення беззаконня
Останній пункт звинувачень противників юридизму, на якому ми зупинимось – твердження про те, що виправдання по благодаті (з запереченням співпраці людини з Богом в своєму спасінні) веде до самозаспокоєння і беззаконня. Добрі діла втрачають всякий зміст, вимога їх робити є богословськи необґрунтованою.
Знову таки, протестанти ніколи не стверджували, що добрі діла не мають ніякого значення. Дійсно, жодні людські діла не мають ніякого відношення до спасіння. Спасіння – не продукт людської діяльності чи людської співпраці з Богом, але виключно дія Божої благодаті: "Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився "(Еф.2:8,9). Але це не означає, що немає богословської підстави творити добрі діла. Далі апостол рече: "Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували" (Еф.2:10). Тобто, богословська підстава більш як вагома: Бог створив нас на добрі діла. Якщо людина має віру, вона старатиметься робити те, заради чого Бог дав їй життя. Якщо ж діл немає, то виникає питання про те, чи є дійсно людина віруючою. Якщо людина не є віруючою, то вона не є спасенною. Таким чином, зв’язок між вірою і ділами існує. Але це зворотній зв’язок.
Висновки
Отже, дослідивши природу розбіжностей між юридичною і онтологічною теоріями спасіння, та розглянувши доводи наших противників, ми дійшли наступних висновків:
1. Теза про несумісність юридичної і онтологічної теорії надумана, непримиримість наших опонентів викликана культурно-історичними та конфесійно-апологетичними, а не богословськими чинниками.
2. Перетлумачення біблійної термінології в органічному розумінні безпідставне, бо суперечить біблійному контексту, логіці і здоровому глузду.
3. Заперечення етичного характеру є надуманими, вони ґрунтуються на софістиці та маніпуляції термінами.
4. Твердження про абсурдність правового характеру відносин між Богом і людиною містять логічні суперечності та базуються на нерозумінні природи правових відносин.
5. Звинувачення прихильників юридичного підходу в заохоченні моральної деградації християн є хибними, бо вони мають в основі спотворенні уявлення про догматику та практику релігійного життя протестантів.
Таким чином, критику юридичного розуміння спасіння нашими опонентами можна вважати безпідставною.
Список використаних джерел
1. Афанасий Великий. Слово о воплощении Бога — Слова, и о пришествии Его к нам во плоти
2. В.Несмелов. Наука о человеке. Т.2. Казань. 1906
3. Воронов Л.А. Догматическое богословие
4. Ириней Лионский. Пять книг против єресей
5. Кураев А. Протестантам о православии
6. Митрополит Сергий (Старгородский). Православное учение о спасении
7. Осипов А.И. Православное учение о Боге – Любви. – Основное богословие, лекции – 4 курс семинарии
8. Осипов А.И. Путь разума в поисках истины
9. Сергей Худиев. Евангелие: необходимое предисловие
10. Ферберн Д. М. Иными глазами
11. Эриксон Миллард, Христианское богословие
Додаток
Юридичний підхід у вченні отців церкви
Нижче наведені деякі цитати з творів отців Церкви, котрі свідчать, що вони наряду з органічним розумінням спасіння мали і юридичне. Повністю з підбіркою цитат можна ознайомитись за цією інтернет-адресою:
http://christbiblio.narod.ru/fathers.htm#_Toc30582307 станом на 27.03.09
Св. Ириней Лионский
Ибо тому, кто предпринял убить грех и искупить человека повиннаго смерти, надлежало сделаться тем, чем был Он, т.-е. Человеком, Который был приведен в рабство грехом и находился под властию смерти, дабы грех был умерщвлен человеком и человек ушел от смерти. Ибо, как через непослушание одного человека, который был первоначально создан из невозделанной земли, многие сделались грешниками и потеряли, жизнь, так надлежало, чтобы чрез послушание Одного Человека, Который первый родился от Девы, многие оправдались и получили спасение.” (Св. Ириней Лионский. Против ересей. 3, 18, 7).