Реферат на тему
Даосизм і конфуціанство як релігійні течії.
ПЛАН
1. Походження та духовні джерела даосизму.
2. Особливості релігійного культу.
3. Походження та духовні джерела конфуціанства
4. Аспекти віровчення Конфуція.
5. Використана література.
1. Походження та духовні джерела даосизму.
Даосизм—релігійно-філософськевчення, згіднозякимприрода іжиттялюдейпідпорядкованізагальномубожественномузаконовідао.
Даосизм виник у другій половині І тис. до н. є. в Китаї. У II—IIIст. він розділився на філософію (дао цзя) і релігію (дао цзяо). Першим патріархом релігійного об'єднання даосів був Чжан Фухань. Із проникненням у Китай буддизму даосизм і конфуціанство, специфічно поєднавшись із ним, утворили сан цзяо («три релігії»).
Основним священним текстом даосів є трактат «Дао де дзин» («Книга про шлях до доброчестя», або «Книга про дао і де»), в якому викладено погляди засновника даосизму китайського філософа Лао-цзи (друга половина VI — перша половина V ст. до н. е.).
Розвинув і пропагував вчення Лао-цзи його учень філософ Чжуан-цзи (приблизно 369—286 до н. е.). Він написав коментарі до «Дао де дзин», які даоси вшановують як ще одну священну книгу. Повний (із коментарями) канонічний текст «Дао де дзин», у якому викладено сутність дао та правила життя, що йому відповідають, налічує 1120 томів.
Віровчення. Релігія даосизму базується на вченні про дао — першоначало, першооснову і всеохопний закон світобудови.
Дао—у даосизмівічне, незмінне, безформне, непізнаванненачаловсіхречейіявищ.
Дао — шлях, вічний, абсолютний і загальний закон спонтанного виникнення, розвитку й зникнення Всесвіту. Дао — доля, природна закономірність, порожнеча, яка все породжує; невидиме, яке наявне у видимому. Воно перебуває у безперервному русі, а дії його невичерпні.
Даоси розрізняли безіменне (постійне) дао і дао, що має ім'я. Перше дао вічне, це форма без форм, образ без істоти, всюдисуще, яке інколи називають матір'ю Піднебесної (Китаю). Друге дао, на відміну від першого, постає перед людиною як щось конкретне, що складається з ці (найдрі-бніших частинок) та містить у собі образи-речі. Воно нескінченне, всемогутнє, і дія його виявляється скрізь. Цим воно відрізняється від безтілесного, туманного, порожнього, невизначеного, бездіяльного, одинокого дао. Але друге дао внутрішньо пов'язане з першим, оскільки, як свідчить трактат, вони мають одне походження, але різні назви. Два дао переходять один в одного, відкриваючи таким чином двері до всього чудесного.
Водночас через такий дуалізм у визначенні відношення дао до конкретних речей його важко звести до якоїсь логічної схеми. Дао — нематеріальна субстанція, позбавлена тілесності. Але вона не є і духовною субстанцією, оскільки постає як реальний момент у перетворенні речей. Дао є і субстанцією, і несубстанцією (вічним рухом). Воно існує мовби окремо і в той же час невідокремлено від речей, пронизує їх, творить речі й перебуває в речах. Оця невловимість дао, відсутність означеного правдоподібного зв'язку між видимим і невидимим зумовлюють містицизм даосизму як релігійно-філософського вчення. Таємниця дао відкривається не всім: «хто вільний від пристрасті, бачить чудесну таїну дао, а хто має пристрасті, бачить його тільки в конечній формі».
Стосовно відношення дао і де, то згідно з положеннями даосизму дао породжує речі, а де їх формує, вдосконалює, робить зрілими, доглядає і підтримує. Створювати і не присвоювати, творити і не хвалитися, бути старшим і не командувати — ось що, за трактатом «Дао де цзин», називається глибинним де.
Де—удаосизміопредметнений, конкретнийвиявдаовречахів поведінцілюдини (міраїїдоброчинності).
Суть дао зумовлює і правила поведінки людини. Мудрець, який пізнав дао, є бездіяльним. Тому практика цієї містичної китайської релігії базується на принципі наслідування дао — у-вей (недіяльність або бездіяльна дія). Хто служить дао, поступово приглушує, обмежує свої бажання, доходячи в цьому до недіяння. Не слід змінювати реальність, треба залишати речі такими, якими вони є, і вести тихе, пасивне життя, «пробуджуючись» та діючи тільки в разі крайньої необхідності. Тобто потрібно пасивно існувати, уподібнившись, настільки це можливо, природі та Всесвіту. Даос має запобігати будь-якому насиллю. При цьому слід пам'ятати, що недіяння є найбільшим діянням, завдяки чому можливо досягнути більшого, ніж активною діяльністю. Мудра людина, яка живе за принципами дао, досягає граничної простоти, ясності та спокою.
Найкраще характеризує дао рівновага і поєднання (змішання) двох основних принципів китайської міфології: інь (земної сили) і ян (небесної сили). Вони символізують дві протилежності, що існують у кожному предметі одночасно, протидіючи і доповнюючи одна одну. Немає нічого, що було б або суто інь, або суто ян. Кожен із них може переважати, ніколи не усуваючи іншого.
Цікаво, що китайські ієрогліфи інь і ян мають той самий ключ — пагорб. Із погляду етимології, інь — північний схил пагорба, тобто схил, обернений до півночі й тіні. Ян — протилежний схил пагорба, обернений до сонця. У сиву давнину під час свят весни й осені юнаки танцювали на північному березі (бік ян), а дівчата — на південному березі. Після чого наступала черга заручин, шлюбів. Так інь став символом жінки і темряви, а ян — символом чоловічого начала і світла. Начало інь домінує також у таких поняттях і предметах, як північ, зима, долини, хмари, вази, персики, піони, хризантеми, гриби тощо. Ян — у таких, як південь, літо, гори, барани, жеребці, півні, дракони, нефрит, у всьому, що є червоним, гарячим, блискучим, високим, небесним, проникаючим тощо.
У природі спостерігається нескінченний конфлікт між протилежностями інь і ян, але в кінцевому підсумку у разі взаємного проникнення вони точно врівноважують один одного.
Хоча в даосизмі є єдине абсолютне поняття — неосяжний принцип дао, тут пошановується й ціла плеяда богів. Так, Всевишній імператор Сангді інколи уподібнюється Полярній зірці. Сонце, Місяць, річки, гори, імператори, генії, захисники полів чи врожаїв можуть набути божественного статусу. Пантеон даосизму має також тисячі безсмертних духів, героїв місцевих культів та інших істот. Спочатку на його чолі стояли три абстрактні містичні символи: Тай-гу, Тай-су, Тай-і, за іншою версією — Тянь-і (небесний початок), Ді-і (земний початок) і Тай-і (найвище єдине). У процесі розвитку даосизму і поглинання ним народних культів абстрактні категорії цієї тріади було персоніфіковано в образах Лао-цзи, Хуань-ді і Пань-чу. З проникненням у Китай буддизму (приблизно VIII—IXст.) до даосизму ввійшли й боги — аналоги китайського буддійського пантеону.
Релігійний даосизм увібрав у себе магію, алхімію, прийоми лікування, демонологію та інші елементи народних культів та шаманських вірувань. Абсолютизація ідеї безсмертя стимулювала пошуки даосами різних способів продовження життя (цан шен) за допомогою сексотерапії, дієти, пневмотерапії тощо. Проповідь довголіття та безсмертя забезпечила їм популярність у народі та прихильність імператорів. За офіційної підтримки володарів Піднебесної даосизм вижив і навіть утвердився, незважаючи на домінування конфуціанства.
Інша річ, що на перший план за умов такого виживання вийшли численні даоські маги та проповідники, знахарі та шамани, які приєдналися до даосизму, вміло синтезувавши народно-міфологічні обряди та вірування з деякими філософськими ідеями даосизму. Так поступово даосизм із респектабельного вчення придворних проповідників та алхіміків став віруванням широких народних верств Китаю. Згодом потужне даоське угруповання під керівництвом Чжан Лу перетворилося навіть на самостійне теократичне утворення, що мало певну адміністративну автономію. З ним рахувалася офіційна китайська влада. Воно проіснувало в Китаї до середини XXст. (63-й лаоський папа з роду Чжанів після 1949 р. переїхав до Тайваню). «Держава» даоських пап-патріархів спочатку була чітко організована і складалася з 24 релігійних громад, які очолювали єпископи, що успадковували, як і папи, свою владу. Однак за межами своєї громади вони не мали ані найменшого адміністративного впливу.
Сьогодні діє кілька даоських монастирів, зокрема в Гонконзі, на острові Лан-тау і на Тайвані. Щоправда, термін «монастир» тут має інший зміст, ніж, скажімо, в християнстві. В даоських монастирях немає суворих правил, туди можна ввійти і вийти за власним бансанням. Це скоріше особливе місце духовного усамітнення і медитації.
2. Особливості релігійного культу.
Даоси здебільшого здійснюють свої ритуали у китайських храмах, де вшановується і Будда. Служитель продає палички ладану, які запалюють у пучку. Потім цей пучок стискують між з'єднаними долонями і легко рухають ним по вертикалі. Щоб дізнатися, чи будуть події сприятливими, моляться, тримаючи між з'єднаними долонями два види дерев'яних мушлів, які потім кидають на землю: залежно від того, на який бік упадуть мушлі (випуклий чи ввігнутий), визначають, чи усміхнеться удача. Другий спосіб полягає в тому, щоб сильно стріпнути бамбукову палицю, в яку поміщено кілька паличок, поки одна з них не впаде на землю. Це й є паличка, визначена долею, що має надписи, які дають змогу відшукати потім відповідний гороскоп у продавця ладанових паличок при вході до храму.
Щоденні культові дії доповнюють щорічні свята, наприклад свято вогню на честь бога Хуо-куна. З цього приводу готують великий чан, наповнюють його маслом. До того як масло закипить, віруючі вмочують у нього руки, а потім їх витирають папером, на якому написано молитви, і кидають його в багаття. Служитель із оголеним торсом концентрує свою увагу, щоб досягти трансу, потім занурює руки в чан і щедро змащує маслом обличчя та груди у присутності захоплених глядачів. Згодом до масла додають листя імбирю, щоб отримати ліки. Інколи служитель вибирає віруючу серед присутніх, яка має стати на коліна, щоб він із-за її спини наніс їй масло на шию і лоб.