Сибірський край і Кавказ, вилучені від центра, являли собою зручний ґрунт у змісті релігійної волі, де нагляд за сектантами з боку адміністрації значно слабшав у порівнянні з центральними областями Росії.
Відомо, що Сибір відвідав у 1904 році від Усеросійського Союзу баптистів В.В. Іванов, що разом з Я.Г. Винсом "рукопоклав" у пресвітера баптистської громади Омського району А.Л. Евстратенко .
Крім Н.И.Вороніна, В.Г. Павлова, В.В. Іванова, що у той час мали своє місце проживання на Кавказу, самовіддано трудилися наступні місіонери рос. баптизму: С.П.Степанов, С.Е. Капустинский, Д.И. Мазаев, Ф.П. Балихин, Д.М. Тимошенко, И.А. Голяев, В.П. Степанов, А.М. Мазаев, П.В. Павлов, С.в. Белоусов і ін.
Серйозна небезпека, що загрожувала православ'ю від поширення раціоналістичної пропаганди в народі, а також груба наруга і блюзнірство над святинями православ'я, викликали деякі міри боротьби проти баптизму. Найбільш шкідливі і небезпечні ватажки секти були піддані висилці, укладені у в'язниці і віддані суду. Але ці крайні міри, що мали місце наприкінці 70-х і 80-х роках, мало робили користі, а іноді приносили навіть шкоду. "Незважаючи на ряд енергійних і безсумнівно доцільних мір, початих... для ослаблення штундизму, секта... не тільки не ослабшала у свому розвитку, але, навпроти, того, ріст її прогресивно збільшується", - читаємо ми в "Працях Київської Духовної Академії". Цей прогресивний ріст секти насамперед виявлявся в розширенні обсягу охопленої нею території. Обсяг зараженої штундизмом території приймав усе більш і більш значні розміри ("Праці Київської Духовної Академії", 1886 р., жовтень, с. 264-265). Баптисти, полум'яніючи ревнощами про славу свого навчання, ще з великою запопадливістю вели свого руйнівного роботу з відношення до православ'я, як би цим відповідаючи на всі ті міри, що приймалися по обмеженню їхньої діяльності духовною і світською владою. "Особисті незгоди були забуті. Ненависть до православної Церкви об'єднала сектантів, і вони споєною масою наставали" 31. Єпископ Долмат у листі до Херсанскому губернатора повідомляв: "Баптисти є людьми самостійними, відважними і рішучими у своїх діях до зухвалості, а православні - приниженими, похитнутими, нерішучими. Баптисти відкрито, змело і безбоязно ведуть свою пропаганду усюди, де тільки представиться до того можливість, вони не тільки намагаються спокушати православних при зустрічах, але навіть уриваються у вдома них, паплюжачи православ'я в самих принизливих вираженнях". У Працях Київської Духовної Академії за 1836 рік читаємо наступне: "ОСТАННІМ часом усі частіше і частіше приходиться зустрічатися з фактами, де фанатизм штундистів виявляється не тільки у відношенні до предметів, шанованим православною Церквою, але й у відношенні до самих православних християн і, зокрема, до пастирів Церкви. Особливо обурливий у цьому відношенні факт переданий у № 9 "Київський Єпархіальних Відомостях" за дійсний рік. Не можна не погодитися з автором цієї розповіді, що "нахабності і зухвалості штундистів уже переходять усяку міру: усюди, де тільки відбувається хресний хід, похоронна процесія й ін. церковні торжества, штундисти скрізь посилають своїх агентів, щоб вони насміхалися над церковною святинею, знущалися з православного і спокушали їх у шутндизм" ("Праці Київ. .Дух. Акад*" 1886 р., листопад, стор. 532. Стаття 3: "Зведення про рух південноросійського сектантства в останні роки.
3. Баптизм в Україні
Наприкінці XIX і початку XX в. починається новий період в історії російського і українського баптизму. Світська адміністрація у своїх заходах щодо баптизму стає ще рішучіше і твердіше. За словами єпископа Алексія, "Секта баптистів стає предметом серйозних наукових досліджень, організуються місіонерські з'їзди для колективного судження про міри боротьби з нею; із середовища духівництва і православного народу виступають борці за істину православної Церкви, що віддають свої сили і знання важкій справі боротьби з баптизмом, пробудився дух православ'я й ожила свідомість своїх щирих церковно-патріотичних інтересів. Результатом усебічного вивчення баптизму було те, що ... 4 липня 1894 р. положенням Комітету міністрів баптизм (штунда) був оголошений сектою особливо шкідливою в церковному і суспільно-державному відношеннях", а послідовникам секти заборонялося збиратися на суспільні молитовні збори.
Але з 1905 р. положення всіх російських сектантів і зокрема баптистів зовсім змінилося. З появою так називаного закону про віротерпимість 17 квітня 1905 р. і указу 17 жовтня 1906 р. про реєстрацію старообрядницьких і сектантських громад баптисти стали вільно відправляти своє богослужіння не тільки в призначених для того будинках, але і улаштовувати свої збори в різних суспільних будинках, причому незаконно зазивати на ці збори православних людей. Сектанти почали влаштовувати з'їзди і відкривати початкові школи улаштовувати свої баптистські громади, друкувати свою літературу і т.п.
На європейському конгресі баптистів у Берліні в 1908 р. В. Павлов говорив, що "з оголошенням маніфесту про релігійну волю, баптисти зараз же... виявили оживлену місіонерську діяльність. Вони почали влаштовувати публічні збори в театрах, аудиторіях і трактирах. Особливі ревнощі виявив у пристрої таких збор наш брат проповідник Феодор Прохор. Балихін, що влаштовував такі збора в містах; Борисоглібську, Євпаторії, Бердянську, Харкові, Елизаветграде і Мелітополеві". Оратору (В.Павлову) приходилося проповідувати слово Божие в деяких з цих збор. "Коли я зі сцени, де я стояв, - говорив В. Павлов, - дивився на тисячі слухачів, що з жадібністю прислухалися до Слова Божию, те, згадуючи своє 8-літнє посилання за пропаганду баптизму, із працею вірив своїм очам, що це не сон, а дійсність. Однак, ця воля поступово скорочувалася, а в 1914 р. була зовсім ліквідована.
Під час першої світової війни (1914-1917) на послідовників баптистської пропаганди в Росії знову обрушилися гоніння: керівники були заслані в Сибір і ін. місця, багато збор закриті, видання баптистської літератури було заборонено.
Після 1-й світової війни баптизм став виявляти посилену місіонерську діяльність у всіх частинах світла. Проводилися конференції в Барсене, Будапешті, Лодзі, Ризі, Кенігсберзі, Копенгагені, Лондоні, Берліні й у багатьох інших столицях європейських держав40. Учасником цих конференцій був Е.Ю. Маллине, голова Всесвітнього Союзу баптистів, з багатьма іншими лідерами цього Союзу. Маллине в другій половині двадцятих років (1926) писав російським баптистам: "Європа має потребу в духовній релігії. Також бідує вона в більш ясних поглядах на релігійну волю. Нові конституції в більшості країн проголосили більш високі погляди на релігійну волю, чим це було колись (звичайно, мав на увазі і Радянській Росії), - продовжуючи далі, він сказав: "Баптисти мають перед собою велику задачу привести народ до повної волі, вірі, богопочитання і роботи для Царства Божия.
У 1925 році (5-12 грудня) відбулося засідання Пленуму Союзу баптистів СРСР. На це засідання прибули до 50 голів і представників відділів, районів і місцевих об'єднань, що входять у Союз баптистів СРСР. Пленум заслухав звіт правління Союзу, де було сказано, що на 1925 р. "Союз баптистів СРСР складається з 6-ти відділів з 71-м районом, 29-ти необ'єднаних у відділи районів. Новгородського, Латиського союзу і 26 невхідних у район громад, а всього більш 3000 громад, 3700 місцевих проповідників, 1100 молитовних будинків, 600 пресвітерів і 1400 ін. служителів" 42
Секретар Всесвітнього Союзу баптистів по східній півкулі доктор Рашбрук, що проситься в СРСР, у 1926 р. говорив: "чудесним є та обставина, що зараз майже немає жодної країни, у якій не було би баптистів, у той час як менш ста років тому з європейських країн вони були тільки в Англії". І дійсно, після світової війни баптизм міцно затвердився в багатьох країнах, у тому числі й у Росії, де в 1926 р. було вже 3028 громад, що входили в Союз баптистів СРСР". (Було ще чимало громад, що не входили в цей Союз). Журнал "Баптист" повідомляв, що "ці громади розкинулися мережею по всій країні - від Балтійського морячи до Японії, від Північного Льодовитого океану до Туреччини, Персії і Китаю. Найбільш густа маса їх - на Україні і на Волзі" ("Баптист". 1926 р., № 1-2, стор. 14).
Положення релігійної організації євангельських християн-баптистів у СРСР істотно Звіряється від положення її в дореволюційній Росії. "Стосовно держави всі релігійні організації в нашій країні займають однакові положення, у нас немає головних, так сказати, державних релігій і другорядних, - говорить И.С.Валисевич. - Держава визнає всі релігійні організації, що існують у нашій країні зовсім рівноправними, не віддає переваги ні однієї з них. Тому сектантські релігійні організації в СРСР, у тому числі і баптисти, виграли у відомому змісті в результаті перемоги Радянської влади. Вони одержали рівні права... із православною Церквою" .
У декларації баптистів за 1926 рік говорилося: "Ми, росіяни баптисти, при цараті не мали ніякої можливості на здійснення в Росії чого-небудь подібного: але нині ми маємо надію на те, що в дорогому серцю нашому великому СРСР ми не виявимося за своїми західними братами по вірі" 46
Таким чином, після 1917 року спостерігається незвичайний успіх поширення баптизму в СРСР. "Братерський Вісник" за 1947 р. повідомляє, що "за цей період... баптистський рух зросло до величезних розмірів і в більшому ступені, чим за всі попередні роки. Рух охопив не тільки російський й український народ, але й ін. народності, що населяють Радянський Союз (вірменів, грузина, осетин і мн. інші" ).
У наш час баптистський рух перетворився в могутню об'єднану релігійну організацію. У "Братськом Віснику за 1947 р. ми читаємо: "якщо в 1912 р. євангельських християн і баптистів у Росії нараховувалося всього 100 тис. чоловік, то в даний час у нашому братерстві мається більш 3500 громад і груп і понад 350 тисяч хрещених членів, а з родинами й обличчями, на яких поширюється євангельський вплив, кількість досягає до 4-х мільйонів чоловік" (там же, стор. 12).