Смекни!
smekni.com

Аскеза та екстаз у світових релігійних практиках (стр. 1 из 2)

Аскеза та екстаз у світових релігійних практиках

План

1. Значення тілесного досвіду у релігійних традиціях

2. Екстаз – перемога тілесного над свідомістю

3. Аскеза – як співвідношення людського й надлюдського

Література

1. Значення тілесного досвіду у релігійних традиціях

У сучасній антропології, незважаючи на всі нововведення останніх десятиліть, досить обмежені категоричний апарат і методологічний інструментарій, у своїй основі отримані нами в спадщину від епохи Просвіщення. Необхідно їхнє розширення, збагачення, необхідне звертання до великої розмаїтості традиційної спадщини, архаїчного досвіду. Крім евристичного багатства міфологічних і релігійних образів і символів істотним представляється їхнє онтологічне вкорінення, багатовікова перевірка досвідом, практикою.

Зараз модно звертатися до всяких екзотичних навчань й архаїчних практиків, але це лише перший крок - залишається величезний нерозкритий і незатребуваний потенціал. У цьому змісті представляється досить перспективним аналіз екстатичних й аскетичних технік, які присутні у всіх традиційних навчаннях і практиках. Ця пара понять задає певну систему координат, систему цінностей, у яку вписуються багато феноменів людського буття, як в архаїчних і традиційних суспільствах, так й у сучасній цивілізації, хоча це й менш очевидно.

Варто звернути увагу на вузький, дуже виборчий підхід до Традиції сучасними вченими й адептами різних навчань і культів. Переважає не вивчення релігій як вони є, зсередини, цілком, а вихоплювання окремих елементів, частин, якщо їх можна пристосувати до сучасних способу мислення й способу життя. Наприклад, у традиції екстаз й аскетика доповнювали один одного, були в деякій рівновазі, а сучасна цивілізація з однієї сторони всіляко стимулює екстатичні практики, а з іншого боку, заперечує, всіма способами уникає аскетичних практик і виганяє їх і з досвіду й навіть зі свідомості. Сучасну епоху можна охарактеризувати як «втеча від аскези, втеча в екстаз». Із цього випливають далеко, що йдуть наслідки.

Кожна культура, нації, релігія мають свої специфічні подання про пристрій світобудови, про загробний світ і зроблене буття. В основі всіх світоглядних установок лежать явні або сховані подання про сакральному, священному, божественному. Будь-яка релігійна система пропонує своїм адептам якісь духовний досвід, форми його осмислення й методи його одержання. Можна говорити про різні сакральні стратегії, під якими ми будемо розуміти вибір людиною деякої онтологічної схеми, метафізичної позиції, моделі людини в контексті священного, а також їхнє твердження й втілення.

Важливе місце в сакральних стратегіях займає тілесний досвід, що виражається в таких модусах людського буття, як сп'яніння, сексуальність, біль, насильство й смерть. У всьому різноманітті сакральних стратегій можна виділити дві групи - екстатичні й аскетичні стратегії. Перші відповідають міфологічному мисленню, архаїчним поданням. Другі виникає в процесі розвитку релігійних систем і містичних практик.

Тіло займає важливе місце в міфі. Усе, що відбувається з героєм у всій повноті, задіє його тілесність. Це може бути розчленовування тіла бога або першопредка при першому жертвопринесенні в часи утвору миру або маніпуляції з тілом присвячує при шаманській ініціації. Часто згадуються перетворення героя в тіла інших істот, зменшення й збільшення його тіла. Також характерно гранична напруга тіла під час подорожі, випробувань і подвигів героя й особливо в битві. Біль і насильство постійно присутні в міфі як саме собою що розуміє. Тілесність людини проявляється з максимальною інтенсивністю.

Але все це є лише умовою перетворення героя, його смерті й наступного відродження, знаходження своєї щирої природи й виконання свого боргу. Тілесність сама по собі нічого не значить і нічого не вирішує. Вона знаходить своє значення й своє місце тільки в контексті цілісного досвіду, цільного світогляду, єдиного процесу людського буття. Внаслідок специфіки архаїчного мислення в міфі психологічна складова духовного досвіду нівелюється, редукується до тілесних феноменів, у яких і через які виражається життя духу.

Взагалі в міфі й ритуалі велике значення надається людському тілу. Насамперед, це колективне тіло, єдине тіло, одне загальне тіло, причому загальне між людьми й божеством. Це першотіло, тіло першочоловіка, тотальне тіло, із частин якого був створений мир, тіло-жертва. Всі частини людського тіла здобувають символічне значення, уподібнюються священним сутностям і стихіям. Людина, що перебуває в міфі, ототожнює себе з героєм міфу й повторює ту ж схему, втілює дану сакральну стратегію. Причому фізичні випробування можуть бути частково або повністю замінені символічними формами, хоча що присвячує одержує досвід священного у всій повноті.

Тоді акцент переноситься на переживання вже отриманого сакрального досвіду, що втілюється у Святі. У міфі сакральне завжди перебуває поруч із людиною. У святі людина постійно повертається у священний час, у зроблений первісний стан. І знову тілесність виявляється в центрі. Свято задіє майже всі модуси тіла: танець, сп'яніння, сексуальність, наркотики, а також пряме або символічне насильство. Однієї з основних завдань свята є досягнення екстатичного стану, при якому тілесні й почуттєві переживання досягають максимуму, межі. Святу й взагалі архаїчному мисленню властивий «тілесний максималізм», коли всі стани й феномени людського буття, події долі й весь духовний досвід переживається через призму тілесності.

І дійсно, тілесність у деякому змісті первинна, через неї людина вкорінена в бутті. Тілесний досвід найбільш достовірний, об'єктивний, перевіряємо. І справжнє переживання сакрального, котре охоплює людини цілком, завжди виявляється й на рівні тілесності, могутньо проявляється в тілесних феноменах. Однак є можливість помилки, небезпека переплутати наслідок і причину, спокусу прийняти фізіологічні відчуття, що виникають у результаті реального духовного процесу, за самостійні феномени. На це звертається особлива увага в релігійних і містичних системах, де тіло з'являється як інструмент для досягнення мети порятунку й обоження всього суті людини. Цей інструмент сам ще має потребу в настроюванні. Тому тіло повинне стати керованим, дисциплінованим, чого можна домогтися, якщо звести до мінімуму його власні потреби. За допомогою поста, помірності, мовчання, шляхом обмеження почуттєвих вражень у келії, печері або пустелі чернець підготовляє своє тіло до внутрішньої трансформації, до перетворення, до прийняття благодаті Духа Святого.

Це тілесний мінімалізм у тому розумінні, що людина позбувається від випадкових, довільних, спонтанних тілесних й емоційних рухів. Але це найвище із всіх можливих призначень тіла. Тіло не просте засіб досягнення духовної мети, але воно - рівноправний учасник цього процесу. Тіло не знищується, воно стає на своє щире місце й виконує своє високе призначення.

2. Екстаз – перемога тілесного над свідомістю

Отже, перейдемо до аналізу феноменів екстазу й аскезы. Це дві протилежні онтологічні стратегії, які знаходять свій зміст тільки в контексті сакрального (у змісті Іліади).

Грецьке слово (ekstasis = ek - з, поза + stasis - положення, спокій) означає зсув, знаходження зовні, перебування поза собою. Зрушений зі свого місця, поза собою, захоплений, божевільний. Також екстаз - це несамовитість, хворобливо-захоплений стан, божевілля, божевілля. У Новому завіті екстаз розуміється як здивування, замилування, захват. Варто звернути увагу на перехід від геометричних, топологічних понять до психічних, інтелектуальних і духовних категорій.

З антропологічної точки зору, екстаз - це якась експансія людини зовні, проекція себе зовні, себе як він є, саморозширення. Екстаз - це самоствердження, твердження своєї сутності, своїх модусів, своєї сили. У релігійних термінах - це самообожнювання, як би людина не описувала цей стан: як одержання сили або злиття з божеством.

Прагнучи до екстазу, людина не шукає нічого нового, невідомого. Він хоче лише повторення того, що вже було. А також посилення, збільшення інтенсивності відчуттів і почуттєвих задоволень, насолоди як такого. Те, що людина знає, хоче, любить (їжа, сп'яніння, сміх, танець, секс) - якнайбільше, сильніше, гостріше. Те, що знайомо, що бажає - довести до максимуму, до межі, перевищити міру. Екстаз виникає на грані, на границі свого й чужого, на межі можливого, ніколи не перетинаючи цю границю, не досягаючи межі, завжди залишаючись між Моє й Інше, Я и Іншою.

Однак цей процес губить свій зміст, і відбувається це по двох причинах. По-перше, екстаз - це вічне повторення, що не дає справжнього задоволення, угамування бажання, насичення. Його потрібно повторювати ще й ще, і ніколи не буде останнього разу, тому що стану екстазу можуть відрізнятися друг від друга тільки кількісно, і не відбувається ніяких якісних, необоротних змін. Відбувається рух по колу, у замкнутому часі.

По-друге, це нескінченне збільшення - процес, що не має кінця, завершення, виконання. Ні крапки, де досягається повнота, цілісність і досконалість. А тому що людське тіло й психіка не може витримати надмірне зростання інтенсивності енергії й почуттів, те цей процес може закінчитися тільки саморуйнуванням і загибеллю людини. Тому екстаз не може бути самоціллю, іманентне не повинне ставати тотальним.

Ще в екстазі в людини відбувається тимчасова втрата самосвідомості, самоконтролю. Несвідоме звільняється й проривається на поверхню. Іноді екстаз розуміється так, начебто в людину входить зовнішня (вища?) сила. Екстаз дає відчуття енергії, сили, моці, всемогутності. Однак при цьому зовнішня воля управляє людиною, якій нічого не залишається, тільки як віддатися, підкоритися цій силі. В екстазі людина забувається, забуває себе, і його особистість стирається потоком енергії, розчиняється у хвилі насолоди й поглинається безособовим початком.