На противагу цьому в Римі все більш очевидно формувалося цілком визначене розуміння папства як особливих, встановлених Богом прав Римського єпископа у всій Вселенській Церкві. Зростання папізму особливо посилилося з падінням Західної
Римської імперії, коли Римська Церква залишилася єдиним світочем у хаосі, що охопив Західну Європу. В творах папи Льва І Великого теорія абсолютного папського примату була вже виражена з максимальною чіткістю. За часів папи Льва IX з'явився фальшивий документ Оопайо Сопзіапііпі, в якому начебто імператор Константин визначив канонічні права папи над всією Християнською Церквою.
Приблизно з IX ст. у Римській Церкві починає формуватися догмат про безпомилковість повчання папи в справах віри та моралі, якщо він говорить з кафедри (ех саіЬегіга). В свою чергу, Константинопольський патріарх Фотій сформулював у своїй «Епаногозі» вчення про царську та патріаршу владу. Фотій наголошував на тому, що
«патріарх є живим і одухотвореним образом Христа, який всіма своїми вчинками та словами виражає істину».
Не важко помітити, що обидві тенденції суперечили тому розумінню церковного устрою, яке склалося в епоху Вселенських Соборів.
Різко загострилися відносини між Римською та Константинопольською церквами в період правління патріарха Фотія (857-869 рр., 879-886 рр.; помер у 897 р.). Формальним приводом для цього загострення стали претензії Римської Церкви на юрисдикцію над Болгарією. Але фактично — непомірні амбіції патріарха Фотія, який у 879 році оголосив себе Вселенським патріархом і домагався створення теократичної монархії, вважаючи себе диним кандидатом на головування в ній (пізніше, в XI от., спробу оволодіти, крім духовної, також і державною владою зробив патріарх Михаш Керулларій). Патріарх Фотій вперше сформулював обрядові та догматичні відмінності Римської Церкви від церков Східних.
Останнє зіткнення Візантії з Римом сталося в середині XI ст. і означало повний розрив між Римською та Константинопольською церквами, який пізніше було названо Великим Церковним Розколом. Константинопольський архієпископ Михаіл Керулларій (1043-1058 рр.) надзвичайно енергійно прагнув підкорити собі Александрію, Антіохію та Єрусалим й одночасно зрівнятися в правах з Римським папою. Як і патріарх Фотій, Михаіл Керулларій огортає свої домагання догматичною оболонкою. Воднораз у листі до папи Льва IX (1048-1054 рр.) патріарх пише, що він згоден називати папу Вселенським патріархом (хоча Римський єпископ був так названий ще на Халкідонському Соборі), підтримувати єдність, навіть не звертаючи уваги на догматичні та обрядові відмінності (які не мають принципового значення), але папа визнає Константинопольського патріарха рівним йому в канонічних правах. І хоча папа Лев IX на той час потребував союзу з Візантією проти норманів, однак честь Римської кафедри для нього була вище над усе. Лев К відправив у 1054 році до Константинополя кардинала Гумберта (найосвіченіший теолог і каноніст того часу), канцлера Фрідріха, архієпископа Амальфійського Петра. Візантійський імператор Константан IX, прагнучи примирення сторін, влаштував колоквіум між кардиналом Гумбертом і богословом
Студійського монастиря Микитою, тому що сам патріарх Михаїл Керулларій був слабеньким теологом. У результаті диспуту Никита визнав свою поразку. Але патріарх продовжував наполягати на своїх претензіях і підбурювати народ проти римських легатів. Був скликаний Собор, і патріарх вказав місце папським легатам позаду грецьких архієреїв, що було порушенням канонів і порядку диптиха. Тоді під час патріаршого богослужіння 15 липня 1054 року кардинал Гумберт, архієпископ Петро та канцлер Фрідріх поклали на вівтар Софіївського Собору буллу екскомунікації та анафеми щодо патріарха і його прихильників, яку вони склали як повноважні представники вже померлого на той час папи Льва IX. Після цього вони залишили столицю. Михаіл Керулларій запросив 'їх на новий колоквіум, передбачаючи вчинити над ними розправу руками підбурюваного натовпу. Імператор Константан IX, відчуваючи щось недобре, вимагав власної присутності на диспуті, тоді патріарх сам відмовився від колоквіуму. 20 липня 1054 року Михаіл Керулларій зачитав текст анафеми Римській Церкві. Сам патріарх вважав це остаточним розділенням церков. Але Александрія, Єрусалим і особливо Антіохія продовжували підтримувати тісні стосунки з Римом. Папа Стефан К (1057-1058 рр.) та імператор Священної Римської Імперії Генріх III запрошували Константинополь до єднання, на шо Михаіл Керулларій відповів відмовою.
З другої половини XI ст. Александрійський, Антіохійський та Єрусалимський патріархи розривають відносини з Римом, тому що єднання з Римською Церквою означало
повну втрату автокефалії, перетворення на єпархію Римської Церкви. Після смерті Михаїла Керулпарія Константинопольські першоієрархи повертаються до розуміння устрою Церкви, яке склалося в період Вселенських Соборів. У результаті сформувалися два головних напрями в християнстві- католицизм, представлений Римською Церквою, та православ'я, репрезентоване рядом східних церков.
ІСЛАМ
Іслам є однією з трьох світових релігій. Він виник в західній частині Аравійського півострова у період розпаду родоплемінного паду. в умовах, копи намітилась тенденція до
об'єднання арабських земель. Мусульманство зазнало суттєвого впливу з боку двох
сусідніх релігій — іудаїзму та християнства, від яких нова релігія сприйняла шерег дог-
матичних та обрядових положень. Водночас, сформувавшись в умовах менш розвинуто-
го суспільства, іслам і за своєю догматикою, і за ритуалом набагато простіший, дос-
тупніший для простих людей. Нескладні й етичні норми ісламу. На відміну від християн-
ства і тим більше іудаїзму, в ньому відсутні моральні норми, які складно виконувати.
Основні догмати
Іслам складається з двох частин: теорії — релігійнофілософського вчення іман, тобто віри в істинність ісламу, в його догмати тощо, та релігійної практики дин, тобто культів, обрядів тощо. Основним догматом ісламу є віра в єдиного Бога («Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — пророк Його»). Вважається, що Аллах — єдиний, всемогутній, Він — творець всесвіту, землі й неба, всіх форм життя. В нього немає ні сина, ні дочки, керує світом він
один, без його відома нічого не відбувається. За непослух, невіру Бог може покарати як за життя, так і після смерті. Другий догмат полягає у вшануванні пророка Мухаммеда. Третій — віра в передвічність Корану.
Релігійна практика ісламу виходить передусім з п'яти стовпів ісламу: сповідання віри, намазу (салат) — п'ятиразової щоденної молитви, посту в місяць рамадан (саум), благодійництва (закят) та паломництва до Мекки (хадж). Мусульманський культ також включає ритуал омовіння (очищення), регулярне відвідування мечеті, дотримання мусульманських свят: ід-аль-адха (жертвоприношення), мавлюдан-набі (дня народження Мухаммеда) тощо, обряд обрізання у хлопчиків (сунат) та інші.
Мухаммед (Могаммад, Магомет) народився в 570 році в збіднілому клані Хашим
могутнього мекканського племені курейш Рано осиротівши, він спочатку пас худобу свого
дядька Абуталіба, а потім поступив на службу до багатої вдови Хадіджи ввів його торгові справи.Незабаром він одружився з нею. Через деякий час у Мухаммеда почалися видіння, він став чум божественні голоси Приблизно з 610 року він почав виступати як релігійний
проповідник, закликаючи звернутися до єдиного Бога Аллаха, щоденно молитися йому,
дотримуватись посту та творити благодійництво на користь бідних.
Молитви мусульмани читають п'ять разів на день Чоловіки та жінки моляться окремо.
При вході в мечеть знімають взуття, іноді здійснюють ритуальне омовіння Мусульмани моляться, повернувшись обличчям до Мекки (Саудівська Аравія) Напрямок вказує особлива ніша в стіні - міхраб Службу здійснює імам По п'ятницях, традиційних днях відпочинку
мусульман, зазвичай читаються проповіді.
Використана література:
Павлов С.В., Мезенцев К.В., Любіцева О.О. Географія релігій: Навч. посібник. – К.: “АртЕк”, 1999.
Мінестерство науки і освіти України
Херсонський економіко-правовий інститут
Реферат
на тему:
“Світові релігії”
Виконав:
Студент гр. Ф-31
Вишневецький С.Е.
Херсон – 2002 р.