Звичайно, що ці заходи не нові, але сьогодні єдиного підходу до цілеспрямованого правового виховання громадян в державі, що стала на шлях побудови правового суспільства, не існує.
Крім проведення виховної роботи місцеві ради можуть здійснювати функції народного контролю за діяльністю правоохоронних органів, розглядати скарги, зауваження громадян щодо порушення їх прав і законних інтересів, звертатись з депутатськими запитами до органів виконавчої влади з питань усунення виявлених недоліків в роботі органів внутрішніх справ, їх взаємодії з місцевими органами виконавчої влади, перевірка виконання місцевими органами виконавчої влади, міліцією завдань по укріпленню законності і підтриманню громадського порядку на території підвідомчої даній місцевій раді.
Доцільно відродити діяльність комісій з питань охорони громадського порядку, яка повинна взяти на себе повноваження по організації роботи товариських судів, домових, батьківських комітетів з питань охорони громадського порядку, профілактики правопорушень, контролю за виконанням відповідними посадовими особами, на місцях, правових приписів центральних органів виконавчої влади, проведення відповідної аналітичної роботи з питань попередження групових порушень громадського порядку, масових безпорядків (домові комітети – це загальні збори громадян, що здійснюють комплекс виховних заходів з питань профілактики правопорушень неповнолітніх, в першу чергу з батьками, вживають заходів до виявлення та влаштування дітей, які залишилися без батьків. Роботу домового комітету координують депутатські групи, що створюються районною радою на території кожної житлової контори).
Контроль за діяльністю комісії місцевих рад з питань охорони громадського порядку доцільно покласти на відповідний профільний комітет Верховної Ради України.
Вказані вище положення потрібно закріпити на законодавчому рівні (Закон України “Про охорону громадського порядку”, Закон України “Про міліцію місцевого самоврядування”), а також потрібно визначити які суспільні відносини включаються в сферу громадського порядку з метою попередження порушень законності, прав і законних інтересів громадян.
Отже, попередження порушень законності – клопіт не тільки представників органів виконавчої влади, а і громадськості.
У сучасному світі актуалізація прав людини стає не тільки прискорювачем соціально-економічного і політико-правового життя в окремих країнах, а й чинником становлення такого порядку, який би надавав громадянинові можливість захищати свої невід’ємні права і свободи як недоторканні цінності цивілізації.
Глава ІІ. Вдосконалення практики застосування спеціальних засобів адміністративного припинення в діяльності міліції.
§ 1. Адміністративно-правова практика застосування спеціальних засобів адміністративного припинення при охороні громадського порядку.
Основними нормативними актами, що регламентують застосування спеціальних засобів адміністративного припинення в Україні є: Закон України “Про міліцію” від 20.12.90р., Постанова Ради Міністрів УРСР від 27.02.91р. №49 “Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в УРСР” із змінами, внесеними Постановами Кабінету Міністрів України від 28.10.92р. №597; від 30.07.93р. №583 про застосування працівниками міліції існуючого переліку видів спеціальних засобів у випадках, вказаних у “Статуті патрульно-постової служби міліції України”. (Наказ МВС України від 28.07.99р. №404), Наказ МВС України від 30.03.91р. №118 “Про оголошення постанови РМ УРСР “Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в УРСР”, Наказ МВС України від 30.12.92р. №751 “Про порядок виконання постанови Кабінету Міністрів України “Про внесення доповнень до Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в УРСР”, Наказ МВС України від 23.02.92р. №45 “Заходи по вдосконаленню служби ДАІ”.
Чинне законодавство України визначає перелік видів спеціальних засобів, що стоять на озброєнні органів внутрішніх справ, їх класифікацію, порядок та особливості застосування.
У ІІ розділі Постанови Ради Міністрів УРСР від 27.02.91р. №49 “Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в УРСР” із вище вказаними змінами, існуючі спеціальні засоби поділяються на наступні категорії:
І. Засоби індивідуального захисту: шоломи (стальні армійські, “Сфера”, каска захисна пластмасова), бронежилети, протиударні та броньові щити;
ІІ. Засоби активної оборони: гумові кийки, наручники, ручні газові гранати, а також патрони з газовими гранатами (“Черемуха-1”, “Черемуха-4”, “Черемуха-5”, “Черемуха-6”, “Черемуха-7”, “Черемуха-10”, “Черемуха-12”, “Сирень-1”, “Сирень-2”, “Сирень-3”);
ІІІ. Засоби забезпечення спеціальних операцій: ранцеві апарати “Облако”, світлошумова граната “Заря”, світлошумовий пристрій “Пламя”, патрони з гумовою кулею “Волна-Р”, водомети, бронемашини та інші транспортні засоби, пристрій для примусової зупинки автотранспорту “Еж-М”;
IV. Пристрої для відкриття приміщень, захоплених правопорушниками: малогабаритні підривні пристрої “Ключ”, “Импульс”.
В окрему категорію входять службові собаки.
Для застосування спеціальних засобів адміністративного припинення повинна бути наявність правової та фактичної підстав.
Правова підстава – це наявність складу правопорушення у діях особи, а фактична – необхідність негайного його припинення із застосуванням сили.
Терміном “сила” у Кодексі поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку від 17.12.79р. (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 34/169), Законі України “Про міліцію» від 20.12.90р., узагальнюються всі спеціальні засоби адміністративного припинення (заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, вогнепальна зброя).
Щоб застосування сили було правомірним, необхідна наявність правової та фактичної підстав її застосування, взятих у їх сукупності.
Тобто, аналіз адміністративно-правової практики застосування вказаних вище спеціальних засобів дозволить розробити заходи по вдосконаленню механізму правового регулювання розглядаємої нами групи суспільних правовідносин.
В останній час спостерігається погіршення кримінальної обстановки, активізація злочинного елементу. Все частіше скоюються злочини з особливою зухвалістю, в тому числі з застосуванням вогнепальної зброї, вибухових пристроїв та інших засобів.
Звернемо увагу на основні показники стану злочинності за 1998 рік у Житомирській області.
У першу чергу, на криміногенну ситуацію у країні впливають економічні чинники.
Так, недофінансування бюджетної сфери, відсутність засобів на соціальні програми і захист малозабезпечених тощо породжують відстороненність основної маси населення від завдань, що вирішуються в процесі реформування власності і економічного облаштування країни. Зростає розчарування, зневага до моральних норм і законослухняної поведінки.
Це підтверджується відносно великою кількістю справ про злочин та адміністративні правопорушення, скоєні проти особового складу ОВС.
Під час охорони громадського порядку часто виникають ситуації, коли працівники міліції повинні застосовувати вогнепальну зброю. В основному зброя працівниками міліції застосовується, як крайній захід. В той же час, внаслідок відсутності необхідних навичок, знань, вмінь у володінні вогнепальною зброєю, спеціальними засобами, недосконалість чинного законодавства України з цього питання, є наслідком не просто помилок, яких припускаються працівники міліції у екстремальних ситуаціях при затриманні правопорушників, а і для багатьох співробітників закінчується трагічно (додаток № ).
Отже, можна зробити висновок про те, що наявність певних норм Закону України “Про міліцію”, чисельних підзаконних актів з питань застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї працівниками міліції
по-перше , не впливають на рівень злочинності, по-друге, не захищають громадян від протиправних посягань, по-третє, не захищають самих працівників міліції.
Спробуємо дослідити адміністративно-правову практику застосування спеціальних засобів адміністративного припинення співробітниками міліції при охороні громадського порядку.
Всі передбачені законом випадки застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї можна умовно поділити на два:
1. сила застосовується у зв’язку з попередженням злочинів;
2. при проведенні чи при допомозі правомірного затримання правопорушників або осіб, які запідозрені в скоєнні правопорушення.
Силою, що перевищує необхідну для виконання завдань міліції межу, слід визнавати таку, що завдала особі, яку затримують, шкоду, явно несорозмірну з небезпечністю посягання та обстановкою захисту.
Як свідчить правова статистика, у практиці міліції є чимало випадків порушення законності при застосуванні зброї під час несення служби по охороні громадського порядку. А якщо б були форми статистичної звітності по застосуванню спеціальних засобів (гумового кийка, наручників, заходів фізичного впливу...), то фактів порушення законності при їх застосуванні працівниками міліції було б зареєстровано значно більше.
Як свідчить практика (додаток №7), у більшості випадків, вогнепальна зброя застосовується працівниками ДАІ при затриманні транспортних засобів (п.6 ст.15 Закону України “Про міліцію”).
Все частіше зброя застосовується у випадках невиконання водієм вимог про зупинку автотранспорту. Фактично працівники ДАІ застосовують останнім часом зброю за адміністративні правопорушення, не задумуючись про наслідки та можливість спричинення матеріальних збитків та шкоди здоров’ю і життю громадян.