Проблеми адміністративно-правового регулювання застосування спеціальних засобів адміністративного припинення міліцією (стр. 2 из 21)

Дослідження обгрунтовує необхідність введення в штати підрозділів органів внутрішніх справ посади інструкторів по навчанню працівників міліції правовим підставам, організаційним, тактичним прийомам застосування спеціальних засобів, а також розробку методик щодо їх використання, оптимізацію обліку кількості фактів застосування цих засобів.

Глава І. Вдосконалення механізму правового регулювання застосування спеціальних засобів адміністративного припинення.

§ 1. Норми адміністративного права і правовідносини у сфері застосування засобів адміністративного припинення.

Правовий аналіз механізму правового регулювання свідчить про однобічний порядок регулювання зазначеної групи правовідносин – є права міліції по застосуванню спеціальних засобів і відповідальність громадян за дії, що посягають на встановлений порядок управління, реалізацію громадянами своїх прав і свобод в зазначених суспільних правовідносинах, а існуючі норми мають декларативний характер.

Відомо, що правозастосувальні відносини складаються із юридичного змісту (права і обов’язки учасників правовідносин) і змісту матеріального (їх фактична поведінка – дії, бездіяльність).

Вказана диференціація дозволяє уникнути однобічної обмеженості під час правового врегулювання той чи іншої групи суспільних правовідносин, в свою чергу, не змішує матеріальне і юридичне в правовідносинах. Таким чином, в правозастосовчих відносинах потрібно розрізняти поведінку, діяльність їх суб’єктів (матеріальний зміст), а також правомочність і обов’язки (юридичний зміст).

Застосування спеціальних засобів адміністративного припинення міліцією регламентовано ст. ст. 12-15¹ Закону України “Про міліцію” від 20.12.90р. Вказані норми права є переважно матеріальними (регулюють поведінку, діяльність співробітників міліції), але частково вони являються і процесуальними так як носять організаційно-процесуальний характер, встановлюють порядок застосування норм матеріального права.

Окремо процесуальні норми даної групи правовідносин практично відсутні, так як не визначені форми і методи застосування кожного виду спеціальних засобів, зброї.

Не визначені окремо спеціальні засоби адміністративного та кримінального припинення так як ступінь суспільної небезпеки при вчиненні двох, навіть схожих, правопорушень не буває абсолютно однаковою.

Постає питання: яким чином діяти і яким повинен бути порядок під час застосування спеціальних засобів адміністративного, кримінального припинення.

Існуюча на сьогоднішній день норма, що встановлює порядок застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї є диспозитивною, так як вона передписує варіант поведінки, але при цьому надають суб’єктам можливість у певних межах врегулювати зазначені правовідносини в індивідуальному порядку. (“Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обставин, що склалися, характеру правопорушення і особи правопорушника”. Ст.14 Закону України “Про міліцію” від 20.12.90р).

Юридична норма, що нами розглядається, має уповноважуючий характер так як визначає певні випадки коли відповідні суб’єкти вказаних суспільних правовідносин мають право застосувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю. Як дозволи так і окремі заборони адресуються співробітникам міліції і мають загальний характер.

Практика свідчить, що відповідні правила застосування спеціальних засобів вогнепальної зброї повинні бути чітко визначені і навіть не окремими інструкціями, а відповідним Законом, так як саме Закон повинен визначати вид спеціального засобу та особливості його застосування в залежності від ступені суспільної небезпечності протиправного діяння.

Щодо норми застосування спеціальних засобів адміністративного припинення, то вона міститься у п’яти статтях третього розділу Закону України “Про міліцію”(ст.ст. 12-15¹). Для того, щоб довести незручність викладення зазначеної правової норми потрібно зробити її юридичний аналіз.

Гіпотеза є складною так як пов’язує дію норми з наявністю багатьох умов. Вони містяться майже у всіх вказаних вище статтях. Так, в ст.12 Закону України “Про міліцію” визначається, що всі спеціальні засоби адміністративного припинення застосовуються у випадках і в порядку, передбачених вказаним вище Законом;

- Застосуванню фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини;

- Без попередження вказані заходи можуть застосовуватись, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю громадян чи працівників міліції.

Тобто умови застосування сили мають загальний характер і не визначають чіткого порядку застосування кожного виду спецзасобів, зброї в тих чи інших умовах (затримання правопорушника, особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, припинення групових порушень громадського порядку, масових безладь...). На озброєнні суб’єктів суспільних правовідносин, які мають право застосовувати силу, є великий арсенал спеціальних засобів і потрібно чітко визначити умови застосування кожного спеціального засобу окремо.

Стаття 14 Закону України “Про міліцію” свідчить про альтернативний характер гіпотези (різновид складної): “Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопорушення і особи правопорушника”, тобто, передбачається, що для вступу правової норми в силу достатньо одної із вказаних в ній фактичних обставин.

Зазначена гіпотеза не вказує конкретних умов застосування того чи іншого спеціального засобу (або їх видів) – активної оборони, забезпечення спеціальних операцій, малогабаритних вибухових пристроїв, службових собак), порядку і меж застосування сили з указанням можливого використання відповідно арсеналу спецзасобів адміністративного припинення співробітниками певних підрозділів (з урахуванням специфіки служби: кримінальної міліції, міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, спеціальної міліції). В зв’язку з тим, вона є абстрактною, що не сприяє укріпленню законності.

Автор вважає, що коли йдеться про застосування водометів, бронемашин, сльозоточивих речовин, службових собак... гіпотеза повинна бути не абстрактною, а казустичною¹ – тобто пов’язувати реалізацію юридичної норми, виникнення,
¹Потрібно відмітити, що в юридичній літературі, під час класифікації гипотез за формою вираження даний їх разновид часто називають казуістичною. Однак цей термін, що отримав своє розповсюдження в дореволюційній літературі, є невдалим. Термін “казуістична” походить від латинського слова “казуістика” (тобто перекручення під час доказування неправдивих, сумнівних положень) і не має нічого спільного стосовно характеристики гіпотези, що покликана містить чіткі, ясні вказівки на умови реалізації правової норми. Інша справа, коли термін “казустична гіпотеза” віддзеркалює вказівку на юридичні факти – конкретні життєві випадки (казуси).

змінення чи припинення нею певних правовідносин з окремими суворо визначеними індивідуальними випадками (казусами) – припинення адміністративного правопорушення, злочину, масових безладь.

Розглянемо наступний елемент юридичної норми, що регламентує застосування спеціальних засобів адміністративного припинення (диспозицію) і є головною частиною правової норми, містить відповідні правила правомірної поведінки, що здійснюються при наявності передбачених гіпотезою умов.

Диспозиція, що нами досліджується, зустрічається у двох своїх формах:

уповноважуюча - працівники міліції мають право... і забороняюча – забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.(п.7 ст.15 Закону України “Про міліцію”). “Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров’ю людей, працівників міліції, або збройного нападу чи збройного опору” (п.7 ст.15 Закону України “Про міліцію”).

Але переважно диспозиція норми уповноважуюча. Отже, працівник міліції сам повинен зорієнтуватись в екстремальній ситуації, що передує застосуванню спеціальних засобів. Ну, а якщо він помилився у визначенні виду спеціального засобу, часі початку, інтенсивності його застосування?

Виходить, що це його особисті проблеми, які можуть полягати і у позбавленні волі за перевищення сили, необхідної оборони. Також це стосується і оточуючих, які можуть постраждати внаслідок помилок працівника міліції.

Диспозиція норми, на думку автора, повинна мати зобов’язуючий характер. Так як ситуація, що сьогодні склалася у чинному законодавстві України з зазначеного питання вимагає від працівників міліції балансування на межі законності і ставить під загрозу життя і здоров’я людей.

Остання стадія у механізмі правового регулювання, що нами розглядається – це безпосередньо застосування спецзасобів адміністративного припинення, що має факультативний характер і є охоронним актом, який покликаний забезпечити дотримання всіма суб’єктами суспільних правовідносин певних правил поведінки; застосовується як крайній захід, коли безперешкодно реалізувати законні права, інтереси не вдається. Якщо норма права по застосуванню сили має невдале формулювання, то вірогідність порушення законності збільшується (помилкова оцінка ситуації суб’єктом суспільних правовідносин, який має право застосувати спеціальні засоби адміністративного припинення).