Слід зауважити, що в умовах інтеграції України до освітнього простору Європи відповідним стандартом доступності має стати освітня та професійна мобільність. Інститут освітньої політики (Educatіonal Polіcy Іnstіtute) опублікував глобальний рейтинг вищої освіти-2005, у якому вперше представлена привабливість і доступність вищої освіти в різних країнах. Відповідно до дослідження, Швеція є найбільш привабливою в плані одержання вищої освіти. За нею ідуть Фінляндія та Нідерланди. Англомовні країни Канада, Австралія, США, Велика Британія та Нова Зеландія зайняли місця з 11 по 15 через високу вартість одержання освіти та постійну тенденцію до її збільшення. Що ж стосується доступності освіти, то тут перші три позиції зайняли Нідерланди, Фінляндія та Велика Британія. І хоча доступність освітньої мобільності визначається і має визначатися на конкурсній основі, держава має забезпечити належний рівень стандартів якості навчання.
Для забезпечення якісної освіти, її однакової доступності для всіх громадян необхідна інституційна перебудова системи освіти на основі ефективної взаємодії освіти з ринком праці. Економіка завтрашнього дня - це інноваційна економіка знань, інвестиційних проектів і наукомістких технологій. Для подолання розриву, що збільшується, між змістом освіти, освітніми технологіями, всією структурою і інфраструктурою освітньої сфери, рівнем кадрового потенціалу системи освіти і потребами економіки в нових умовах необхідно створити механізми, орієнтовані не тільки на внутрішні соціально-економічні потреби країни, але і на забезпечення конкурентоспроможності України на світовому ринку праці.
Прискорення темпів оновлення технологій призводить до необхідності розробки адекватного змісту освіти і відповідних технологій навчання. Успішність розвитку змісту і технологій навчання багато в чому пов’язана з тим, наскільки ефективно скорочуватиметься зростаюча невідповідність якості освіти вимогам працедавців, що висуваються до неї. Дане відставання в першу чергу виражається у відсутності адекватної реакції системи професійної освіти на потреби ринку праці. Більше половини випускників установ середньої професійної освіти не працевлаштуються за одержаною в навчальному закладі спеціальністю. А у разі працевлаштування на роботу за фахом вони не володіють сучасними і ефективними способами діяльності на виробництві.
Сучасна українська система освіти характеризується фактичною відсутністю відповідальності навчальних закладів за кінцеві результати освітньої діяльності. Не розвинені достатньою мірою незалежні форми і механізми участі громадян, працедавців, професійних співтовариств у вирішенні питань освітньої політики, зокрема в процесах незалежної суспільної оцінки якості освіти. Існуючі, наприклад, у вищій освіті підходи до оцінки якості освітньої діяльності є переважно формальними (чого варті показники якості знань, які оцінюються за кількістю п’ятірок і четвірок на контрольних заходах).
Слабка інтеграція освітньої і наукової діяльності в перспективі може привести до значного скорочення кадрового потенціалу наукової сфери. Відсутність повноцінних зв’язків професійної освіти з науково-дослідною і практичною діяльністю призводить до того, що зміст освіти і освітні технології стають все менш адекватними сучасним вимогам і задачам забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної освіти на світовому ринку освітніх послуг. Це негативним чином впливає на готовність України до інтеграції в світовий освітній і економічний простір.
Проблема негнучкості та інерційності системи освіти багато в чому пов’язана з проблемою дефіциту викладацьких і управлінських кадрів необхідної кваліфікації. Через низький рівень заробітної платні державна система освіти стає все менш привабливою сферою професійної діяльності. Низький рівень офіційної заробітної платні і нерозвиненість механізмів додаткового легального заробітку приводять до зростання обсягу тіньових фінансових потоків у системі освіти. Зниження престижу професії вчителя і викладача є основною причиною відпливу кваліфікованих кадрів в інші сфери діяльності. Система перепідготовки і підвищення кваліфікації, яка відстає від реальних потреб галузі, не дозволяє здійснювати розвиток кадрового потенціалу, здатного забезпечити сучасний зміст освітнього процесу і працювати, використовуючи сучасні освітні технології. Найпривабливіший для викладача варіант кар’єрного зростання пов’язаний з перспективою призначення на адміністративні посади, проте ефективні механізми ротації управлінських кадрів в системі освіти не розроблені. Низька кваліфікація значної частини адміністративно-управлінського персоналу не дозволяє здійснювати розвиток системи освіти на підставі упровадження ефективних форм і технологій організації і управління.
Слабка сприйнятливість традиційної системи освіти до зовнішніх запитів і дефіцит кваліфікованих кадрів є наслідком невідповідності діючих у цій сфері механізмів державного управління завданням створення сприятливих умов для розвитку системи освіти. В той же час недостатньо розвинені механізми залучення суспільних і професійних організацій до питань формування і реалізації освітньої політики. Відсутні умови для розвитку незалежних форм оцінки якості освіти, а також механізми визначення, підтримки і розповсюдження кращих зразків інноваційної освітньої діяльності.
Основною стратегічною метою соціального стандарту освіти є забезпечення умов для задоволення потреб громадян, суспільства і ринку праці в якісній освіті шляхом створення нових інституційних механізмів регулювання у сфері освіти, оновлення структури і змісту освіти, розвитку фундаментальності і практичної спрямованості освітніх програм, формування системи безперервної освіти.
Для досягнення вказаної мети повинні бути вирішені наступні стратегічні задачі: вдосконалення змісту і технологій освіти; розвиток системи забезпечення якості освітніх послуг; підвищення ефективності управління у сфері освіти; вдосконалення економічних механізмів у сфері освіти.
Розв’язання стратегічної задачі вдосконалення змісту і технологій освіти має забезпечуватися шляхом реалізації програмних заходів щодо наступних напрямів:
- забезпечення функціонування системи освіти дітей старшого дошкільного віку з метою забезпечення рівних стартових можливостей для подальшого навчання в початковій школі;
- оптимізація навантаження загальноосвітніх установ і розширення можливостей додаткової освіти дітей; введення профільного навчання в старшій школі з наданням можливості вибору індивідуального навчального плану;
- впровадження нових державних освітніх стандартів загальної освіти на основі компетентнісного підходу; розширення самостійності навчальних закладів, особливо в системі вищої освіти, наповнення варіативної частини освітньо-професійних програм підготовки (наприклад, сучасні програми магістерської підготовки за напрямом «Менеджмент» передбачають 55 % нормативної частини переліку дисципліни, 32% - за вибором ВНЗ, 13% - за вибором студентів, причому механізм останнього остаточно не вироблено);
- впровадження моделей безперервної професійної освіти, що забезпечує кожній людині можливість формування індивідуальної освітньої траєкторії для подальшого професійного, кар’єрного і особистісного зростання (за деякими оцінками, середньорічний темп приросту нових знань складає 4-6 %; це означає, що близько 50% професійних знань фахівець повинен одержати після закінчення навчального закладу; обсяг часу, необхідний для оновлення професійних знань для фахівців з вищою освітою, складає 28% загального обсягу часу, який працівник має протягом всього працездатного періоду);
- введення нового переліку напрямів підготовки (спеціальностей) професійної освіти і відповідних державних освітніх стандартів, розроблених на основі компетентнісного підходу, з метою формування освітніх програм, адекватних світовим тенденціям, потребам ринку праці і особи;
- упровадження нових освітніх технологій і принципів організації навчального процесу, що забезпечують ефективну реалізацію нових моделей і змісту безперервної освіти, зокрема з використанням сучасних інформаційних і комунікаційних технологій;