4) народну мораль, етику — людяність, доброту, милосердя, співпереживання як найвищі духовні надбання;
5) народну естетику — красу поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння вишивати одяг, готувати смачну їжу;
6) народну правосвідомість — життя за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності й милосердя;
7) національну філософію — самобутню систему ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини тощо;
8) національний світогляд — систему поглядів, переконань, ідеалів, яка є основою національної духовності;
9) національну ідеологію — ідейне багатство нації, систему філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних ідей, поглядів і переконань;
10) національну свідомість та самосвідомість — відчуття гордості за належність до української нації.
«Потреба спрямування змісту національного виховання (едукації) у русло українознавства, — вважає М. Стельмахович, — диктується рядом вагомих мотивів. По-перше, нагальною потребою відродженя й розвитку української педагогічної культури в Україні. По-друге, тим, що саме українознавство стало нині державною політикою і філософією, науковою системою, що визначає основи освіти, культури, мистецтва, навчання й виховання. По-третє, українознавча едукація орієнтується на здійснення національного виховання через освіту. Термін «едукація» у класичній педагогіці втілює в собі найголовнішу функцію основної школи — олюднення знань, недопущення національного невігластва.
Використана література
1. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття). – К., 2002.
2. Фіцула М.М. Педагогіка. Посібник. – К., 2001.
3. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу. – Твори: У 7-ми т. – К., 2000. – Т.5.
4. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. – С.17.