Процес слухання музики можна будувати по-різному, а в узагальненому вигляді він має містити такі варіанти:
1) повідомлення у вступній бесіді про те, як називається твір;
2) налаштовування дітей на сприймання музики з пропозицією придумати їй назву;
3) повідомлення про назву твору з пропозицією перед прослуховуванням розповісти про нього ( характер, темп, динаміка, регістр тощо – залежно від навчального завдання уроку)
У першому випадку превалює пояснювально-ілюстративний метод навчання, у наступних – метод проблемного викладу, який іноді доцільно поєднувати з ігровим методом, організовуючи слухання музики у вигляді гри “Композитори”. Наприклад:
“Діти, якби ви були композиторами, яку б назву придумали для цієї музики?” Або “Якби ви були композитором, в якому темпі написали б цей твір?”
Особливо корисні другий і третій варіанти, оскільки вони великою мірою сприяють розвиткові асоціативного мислення й уяви учнів.
Твори треба слухати в повній тиші, що залежить від того, наскільки вчитель зацікавив школярів вступною розповіддю, а також від якості виконання музики. Водночас можливі різні варіанти: відтворення музики в грамзаписі, у виконанні вчителя або когось з учнів. Бажано чергувати ці варіанти, ураховуючи, що“живе” виконання краще сприймається і надовго запам’ятовується.
Важливо, щоб запропонований твір сподобався дітям, але це буває не завжди. Аби викликати позитивне ставлення до того чи іншого твору, доцільно іноді застосовувати сугестивний метод ( від слова suggestion– навіювання).
Наприклад, учитель звертається до дітей: “Зараз прозвучитьмузика, яку прослухавши один раз, не можна забути”, або:“ Зараз ми послухаємо музику, яка мені дуже подобається. Упевнена, що вона сподобається й вам”.
Якщо школярі поважають учителя й цінують його думку, то цей метод може дати позитивний результат.
Подати музичний твір так, щоб він сподобався учням, - нелегке завдання. Учитель – професіонал продумує не тільки трактування твору, а й власний одяг, зачіску й навіть ходу: підійти до фортепіано, щоб виконати музику Бетховена, треба по-іншому, ніж готуючись грати п’єсу Шопена.
Методи розвитку музичного сприймання в процесі слухання й аналізу музики
Аналіз музичних творів є невід’ємною частиною діяльності учнів на уроках музики, допомагаючи їм проникнути в складний світ художніх образів. Саме на етапі аналізу школярі набувають досвіду музично-творчої діяльності, оволодівають знаннями й уміннями, необхідними для повнішого сприймання. Кожний сприйнятий і проаналізований твір – ще один крок у музичному розвитку дітей, який наближає їх до оволодіння музичного контролю.
Першокласники вже мають певний запас музичних вражень, набутих до школи. Вони емоційно реагують на музику, можуть визначити її характер. На перших уроках вживають здебільшого визначення “веселий - сумний”. Водночас вони розуміють більше слів, ніж використовують. Якщо їм складно дібрати для характеристики музики точні визначення ( на початковому етапі навчання це саме так), слід запропонувати вибрати їх із спеціального списку слів ( визначення естетичних емоцій), що диференціюють поняття“веселий - сумний”:
Веселий
Радісний
Урочистий
Безтурботний
Святковий
Зраділий
Сумний
Печальний
Скорботний
Ласкавий
Задумливий
Тривожний
Жартівливий Драматичний
Заспокійливий Схвильований
На перших уроках дітям важко осмислити слова, багато з яких є новими для них. Через те вчитель вибирає з кожного ряду по кілька визначень, з’ясовуючи в ході уроків їх значення (плакат зі словами вивішує на дошці). Потім поступово додає нові. Учителю слід добиватися, щоб діти розуміли значення застосованих визначень, оскільки іноді називають слова, не вникаючи в те, що вони означають.
Застосовуючи метод вибору підхожих визначень, слід враховувати рівень музичного й інтелектуального розвитку дітей: запропоновані завдання мають бути посильними для них. Так, в окремих класах учням пропонують вибрати одне-два визначення із складеного словникового ряду, в інших з такими завданнями діти вже легко справляються, можна ускладнити їх, запропонувавши їм вибрати підхожі визначення, але не з логічною побудованого ряду, а такого, в якому є слова, що характеризують різні емоції.
Щоб використовувати метод вибору підхожих визначень, доцільно приготувати наочні посібники різних видів. Слова бажано виділяти різним кольором відповідно до їхнього емоційного змісту. Якщо слів небагато, можна написати їх на дошці (у ході уроку).
Активізації музичного сприймання сприяє метод порівняння, оскільки знання й досвід дітей ще не є усталеним. Завдання на порівняння двох творів подобаються учням і сприяють розвитку їхньої пізнавальної активності. Порівнюючи, учні помічають те, що в інших випадках не звернули б уваги.
Під час слухання музичних творів школярі вчаться визначати характерні особливості кожного з них, порівнюючи їх між собою. Наспіваний характер “Чеської пісні” М.Любарського діти відчуватимуть краще, якщо порівняють її з гострохарактерною “Танцювальною”.
Проте не всі першокласники розуміють, що означає порівняти два будь яких об’єкти. У такому випадку треба пояснити їм, що порівняти означає знайти схожість і відміну. Так, відміну між творами танцювального характеру доцільно показати на прикладі двох популярних танців й вальсу. Учитель виконує, наприклад, “Гопак” П.Глушкова і “Маленький вальс” Я.Степового. Після того, як школярі визначають, що обидві п’єси мають танцювальний характер, він пропонує знайти відмінність між ними і допомагає дітям почути й усвідомити , що музика гопака ритмічна, передбачає підстрибування, вальсу – плавна, наче кружляє.
Ефективність методу порівняння зумовлена тим, чи орієнтуються діти в засобах музичної виразності.
Одним з методів активізації музичного сприймання школярів є варіювання (іноді його називають методом руйнування). Він полягає в тому, що вчитель виконує твір, змінюючи той чи інший засіб музичної виразності ( темп, динаміку тощо), а діти визначають, що саме змінилося в знайомому творі. Нескладну дитячу пісеньку можна зіграти в ритмі маршу, вальсу, мазурки, інших танців. Потім у ході бесіди треба порівняти оригінал зі зміненим варіантом, з’ясувати схожість і відмінність. Отже, метод варіювання неначе вбирає в себе порівняння як його компонент, оскільки дає змогу припустити, що всі запропоновані варіанти можна зіставити між собою. Для розвитку музичного сприймання дітей застосовується метод музичних колекцій, завдяки якому під час ознайомлення з кожним новим твором поповнювалася колективна “колекція” маршів, вальсів, п’єс про тварин, птахів тощо. Він сприяє накопиченню музично-слухових вражень, формуванню вміння спостерігати, запам’ятовувати, узагальнювати. Водночас дає змогу порівняти п’єси з кожної колекції.
Використовується й метод співу фрагментів твору, призначеного для слухання. Його застосування сприяє тому, що учні краще запам’ятовують основні теми твору й можуть надалі простежувати за їхнім розвитком у процесі звучання музики. Крім того, метод співу допомагає розв’язувати завдання вокального виховання дітей.
Як відомо, молодші школярі залюбки беруть участь в іграх, які використовують у навчанні. Ігровий метод застосовують й під час слухання музики. Так, перед виконанням п’єси “Ранок”Е.Грігі (з симфонічної сюїти “Пер Гюнт”) учитель говорить:
- Діти, уявіть собі, що ми з вами, мандруючи, потрапили на казкову галявину, де звучать кожний кущик, кожна квітка. Хмарки на небі й сонечко також співають свою пісеньку. Спробуйте заплющити очі й уявити чарівну галявинку, на якій звучить чарівна музика.
Повторний аналіз твору
Після бесіди про твір, який прозвучав у класі, його треба знову послухати, а потім повторно проаналізувати. Водночас слід прагнути до того, щоб відкрити в музиці нові нюанси, ще невідомі учням. Як показують спостереження, одне з найскладніших завдань уроку – зберегти емоційне ставлення до музики під час її аналізу. Очевидно процес аналізу дещо знижує емоційність сприймання. Щоб цього не сталося, потрібно застосовувати різноманітні методи й прийоми ознайомлення з музичними творами.
Учитель повинен шукати різні шляхи активізації музичного сприймання школярів, розуміючи аналіз не як музикознавчий, раціональний процес, а як бесіду про музику, що є джерелом цікавих відкриттів і яскравих емоцій.
Треба будувати урок музики як організоване спілкування. Учитель має використовувати не тільки запитання з приводу прослуханої музики, а й висловлювання – роздум, висловлювання – ставлення, заохочувати колективні розмірковування дітей про музику, бо вони - “діяльність, що випливає з художнього спілкування з музикою і продовжує його”. Тиша після звучання музики – показник слухацької культури учнів. Треба почуттєво “вийти на роздум про музику”. Особливо ефективно, якщо колективний роздум “збиратимуть” діти, а не вчитель. Це створить передумови для особистісного спілкування учнів. Головний шлях запам’ятовування музики – її неодноразове повторення. Це не завжди враховують на практиці: нерідко тільки на наступному, після ознайомлення з твором, уроці вчитель пропонує дітям назвати його за початковими тактами. Окремі школярі впізнають музику, але це не означає, що вони глибоко сприйняли її. Твір потрібно слухати кілька разів на різних уроках і щоразу під різним кутом зору: наприклад, на першому уроці увагу учнів звертають на жанр і характер, на другому – на особливості мелодії, на третьому – на епоху, стиль композитора.