Розділ 3. Опера “Тарас Бульба”
В українській дожовтневій музиці опері «Тарас Бульба» М. Лисенка належить особливе місце. Цей твір є найбільшим здобутком музично-театрального мистецтва того часу. В ньому втілено важливі суспільно-патріотичні ідеї, порушено ряд морально-етичних питань. Композитор створив яскраві художні образи: героїчні, трагедійні, ліричні.
Опера писалась тривалий час. Робота над клавіром продовжувалась десять років (1880—1890). Згодом композитор почав працювати над партитурою. На початку XX ст. велися переговори з Петербузьким Марийським театром про постановку опери на сцені. Крім того, Лисенко активно готував клавір для видання. Але за життя митця «Тарас Бульба» так і не побачив світла рампи.
Прем'єра опери відбулася вже за радянського часу, в середині 20-х років у Києві та Харкові. Кілька разів видатні радянські композитори Л. Ревуцький і Б. Лятошинський при поновленні твору в театрі редагували оперу. Нову партитуру опери створив Лятошинський, оскільки авторська на той час вважалася загубленою. В остаточному редакторському варіанті введено систему лейтмотивів, вилучено менш важливі епізоди і на матеріалі Лисенка створено увертюру, яка замінила невелику за обсягом інтродукцію; в цілому твір динамізовано. В нашому підручнику опера розглядається в редакції Л. Ревуцького та Б. Лятошинського.
Літературним першоджерелом опери послужила однойменна повість М. Гоголя. При написанні лібретто М. Старицький, зберігши основну канву твору, вніс до нього деякі зміни. Зокрема, він пристосував сюжет до послідовного сценічного розгортання, вилучив ряд фрагментів та фінал повісті (опера закінчується сценою взяття мурів міста Дубно). Літературне редагування лібретто здійснив згодом М. Рильський.
Зміст опери. Київ. Майдан перед Братським монастирем. Проходить простий люд, жовніри. З'являється Кобзар, співає. Народ прислухається до його співу. Останні його слова: «Запасаймо ж товариша гострого в халяву: треба буде рятувати свою волю І ще й славу!» — викликають схвалення й підтримку серед людей: Та поява польських комісарів одразу змінює ситуацію — Кобзар переводить на жартівливу пісню.
З брами монастиря виходить Тарас Бульба з синами. Він просить ключника наглядати за синами. З розмови братів з'ясовується, що Андрій закохався в дочку польського воєводи. Остап звертається до Кобзаря, просить заспівати знову. Уявляються комісари, відбувається сутичка народу з ними. Остап разом з іншими не дає покарати Кобзаря.
Покої дочки воєводи — Марильці. Панночка милується собою. З комина вилазить Андрій. Спочатку Марильця і її служниця — Татарка — лякаються, а потім панночка жартує над сором'язливим і мовчазним хлопцем. Стукають у двері — Андрій стрибає через вікно й тікає.
Будинок Тараса Бульби. Тут готуються до зустрічі з синами, які повернулися після закінчення Київської академії. Дружина Тараса Настя непокоїться а долю дітей. Вона мріє бачити їх одруженими, щасливими. Поява хлопців у студентських рясах викликає насмішку батька. Він вітає їх по-своєму: випробовує силу. Приходять гості. В розпалі частування, співів, розмов Тарас гаряче під-римує думку їхати на Запоріжжя, бо там — справжня життєва наука для його синів. Почувши про це, мати падає непритомною.
Запорізька Січ. Тарас дорікає козакам за бездіяльність, підбурює їх проти отамана, намовляє обрати на його місце відважного лицаря. Остап і особливо Андрій мріють про походи, славу. Б'ють у литаври — козаки збираються на раду. Усі вимагають від Кошового скласти свої обов'язки, кожний гурт пропонує свого представника на отамана. Врешті перемагають ті, хто підтримав пропозицію Тараса обрати за кошового відважну і чесну людину — Кирдягу. За народним звичаєм він тричі відмовляється від такої високої посади, а потім погоджується. Коли завершився обряд обрання кошового, приїздить посланець. Він сповіщає про знущання над простим людом, що їх чинять польські магнати і військо. Рада приймає рішення йти у похід.
Ніч. Козачий обоз під Дубном. Андрію не спиться, він думає про кохану. З'являється Татарка. Вона розповідає про страждання панни в обложеному місті. Там голод. Татарка просить Андрія допомогти воєводівні, її рідним та близьким. Андрій після деяких вагань наважується перейти у ворожий табір. Він збирає з возів припаси і потаємним ходом іде з Татаркою до міста.
Каплиця у лубенського воєводи. Поляки моляться, просять порятунку. Усі відходять, залишається сама Марильця. З'являються Андрій і Татарка. Марильця і Андрій захоплені одне одним, вони вже не можуть приховати свого кохання. Входить Воєвода з вельможним панством. Він дякує козакові за його вчинок, але обурюється, коли Андрій просить руки його дочки. Єзуїт радить Воєводі обійтися обіцянкою.
Табір запорізького війська під Дубном. Біля намету наказного отамана Тараса Бульби козаки сходяться на раду. Тарас звертається з промовою, в якій закликає до виконання священного обов'язку — захисту батьківщини. Згодом він віддає наказ взяти місто штурмом. Приходить звістка про зраду Андрія. Батько не може повірити в це. Він у глибокій тузі. У нього остаточно визріває думка — скарати зрадника власною рукою, і він убиває сина. Остап прощається з тілом брата і йде у бій. Козаки штурмують мури міста Дубно.
Опера «Тарас Бульба» — це історико-героїчна народна музична драма. Вагоме місце в ній належить образам народу, його окремих груп і представників. У зв'язку з цим композитор приділяє значну увагу Масовим хоровим сценам. Яскравими є музичні характеристики головних персонажів — Тараса Бульби, Остапа, Насті, Андрія, Марильці. Основна ідея твору — боротьба українського народу проти соціального і національного поневолення. На першому плані — розкриття патріотичних почуттів. Достатню увагу приділено також висвітленню родинних взаємин, почуттів закоханих тощо. Ці лінії реалізуються через показ стосунків Андрія з Тарасом, Настею, Марильцею.
Увертюра до опери концентрує в собі її ідейно-образний зміст. Вона по праву вважається кращим зразком вітчизняної симфонічної музики. Характер музики глибоко драматичний. Тут втілено героїку боротьби і торжество перемоги. Відкривається вона темою закличного характеру (див. пр. 123). Затактові квартові трубні сигнали, що складають її найважливішу рису, творять героїко-драматичне начало музики. Ці інтонації лягли в основу провідного лейтмотиву опери. Чотиритактова тема набуває далі значного розвитку, що зумовлює появу другої пісенного типу теми. Вона широкорозаспівна. Мелодія її ллється, як повноводний потік могутньої ріки.
Цю музику написано редакторами опери Ревуцьким і Лятошинським в характері народного багатоголосся. Далі звучить досить великий епізод розробкового характеру. В ньому з'являються інтонації як з початкової теми, так і з наступної. В момент кульмінації виростає перша тема. Вона втілює силу, могутність і волю. Це своєрідна реприза (ре мінор, початок твору — фа мінор). Але сама невелика за розмірами перша тема знов переростає в розробкового характеру побудову.
Завершує увертюру третя тема (тут використано мелодію народної пісні «За світ встали козаченьки»), її урочистий характер підсумовує попередній розвиток. Зміст увертюри випливає з характеру музичних тем — це заклик, боротьба і перемога.
Кожна з поспівок завершується або квінтольною ритмічною групою, або мелізматичним візерунком. Гармонічний мінор змінюєтеся натуральним, тоніко-домінантовий органний пункт у супроводі нагадує гру на лірі. Образ Кобзаря — борця за волю повніше розкритий у його другій пісні, яка звучить у фіналі першої картини (ми спеціально відступаємо від сюжетної послідовності, щоб повністю розкрити цей образ). Звернення Кобзаря до людей, що зібралися довкола нього, звучить ще гостріше: «Ой чи довго ще нам та коритися панам...» Міцне, як криця, його слово знаходить відгук у присутніх. І як тільки комісари хочуть забрати народного співця — люди обороняють його. В цій сутичці виділяється Остап, який вступає в боротьбу. Пісню «Ой чи довго ще нам» витримано в характері народних ліричних багатоголосних пісень, Кожний наступний куплет пісні стає .динамічнішим. Здійснюється це поступовим ускладненням гармонії та інструментовки. Кульмінаційне проведення звучить могутньо й велично. Зазначимо, що цю пісню введено в оперу редакторами Л. Ревуцьким і Б. Лятошинським з метою повнішого показу образу Кобзаря й динамізації дії. Вона звучить також в увертюрі.
Висновок
Творчості Лисенка, як і взагалі класичній музиці, властиві глибока ідейність, народність, реалізм, органічна єдність змісту і форми, висока професіональна майстерність.
У своїх композиціях Лисенко створив галерею народних типів. Взяті з самого життя, вони відзначаються реалістичністю художнього втілення і широтою узагальнення.
Засоби музичної виразності у Лисенка виростають з народнопісенних інтонацій і зворотів. Уміння передати зміст народної творчості, розкрити її виражальні можливості, правильно відобразити психологію народу з допомогою засобів музичної творчості — такі характерні риси Лисенка-художника.
Діяльність Лисенка дуже широка: він був композитор, піаніст, педагог, диригент, вчений-фольклорист, активний музично-громадський діяч.
Своїми теоретичними роботами (про характерні особливості українських дум і пісень, що їх виконував кобзар Остап Вересай, про українські народні музичні інструменти та ін.) він зробив цінний вклад у вітчизняну науку про народну музичну творчість.