У романсі «Ой одна я, одна» передано скаргу дівчини-сироти, яка не зазнала щастя, не відчула тепла батьківського дому і не має майбутнього. Вже у фортепіанному вступі композитор подає поспівки-зерна, в яких міститься музична характеристика образу.
Мелодія романсу, хоча й авторська, не народна, але наскрізь просякнута духом народної музики. Поштовхом для такого музичного прочитання була сама поезія Шевченка. Тут знаходимо ладоінтонащйні звороти з ліричних пісень, пісень-романсів і плачів (ходи на широкі інтервали з поступовим їх заповненням, стрибки мелодій до VII підвищеного ступеня в мінорі, звороти з IV підвищеним ступенем у мінорі тощо).
Форма романсу «Ой одна, я одна» — двочастинна, що повторюється з варіантними змінами двічі. У другому варіанті, де міститься кульмінація твору, музика набуває підкресленої напруженості. У мелодії з'являються запитальні інтонації. Вони посилені гострими дисонуючими гармоніями (зменшений терцквартакорд VII ступеня, раптова поява мінорної субдомінанти у мажорі). Невелика чотиритактова побудова є своєрідним спадом від кульмінації, трагедійним завершенням сумної розповіді. Саме вона утворює другу половину фортепіанної постлюдії, тобто вже у вступі поставлено запитання й дано відповідь. Завершує романс чотиритактова постлюдія (післямова) фортепіано (на матеріалі вступу). Це своєрідне ліричне обрамлення досить драматичного твору.
В солоспіві «Ой одна, я одна», як і в багатьох інших творах цього жанру на слова Т. Шевченка, композитор знайшов засоби музичної виразності, що є глибоко народними за своєю суттю. Вони широко застосовані і в інших творах, таких як «О люлі, люлі», «Навгороді коло броду», «Якби мені, мамо, намисто», «Якби мені черевички», «Ой стрічечка до стрічечки». Лисенко ґрунтовно засвоїв закони народнопісенної музичної творчості та природно їх застосував у своїй музиці. У згаданих вище романсах зв'язки з фольклором помітні як у мелодиці, так і в гармонічній мові, фактурі.
Цікавими є пошуки композитора в галузі форми. Тут він також прагне бути близьким до народної пісні, до принципів її формотворення. Інтерес викликають ті романси Миколи Віталійовича, в яких помітне намагання перебороти повторну куплетність, поєднати строфічну будову з більш динамічними формами. Композитор відбирає для романсів не тільки пісенні, а й масштабніші музичні форми та жанри, наприклад, баладу, поему.
Образне багатство поезії Шевченка спричинилося до значно ширшого її прочитання засобами музики. Оригінальний за формою його романс «Садок вишневий». Лисенко виступив у цьому творі як тонкий колорист, що вміє кількома штрихами створити переконливий образ, втілити переживання героя, змалювати пейзаж.
Романс складається з кількох завершених побудов (періодів). У першому відтворено ліричну картину чудового літнього вечора, коли дівчата з піснями повертаються з поля. У другій побудові композитор застосував інший принцип викладу матеріалу. Якщо раніше музика мала м'який, пісенний характер, то зараз її витримано в аріозно-речитативному плані. Гармонією підкреслюються окремі образно-емоційні штрихи, наприклад, раптове відхилення з соль мажору в сі-бемоль мажор, а потім — соль мінор або відхилення в ля мінор, різка зміна фактурного рисунка тощо.
Наступний етап у романсовій творчості класика української музики пов'язаний з іншими поетичними образами й музичними тенденціями. В 90-ті роки Лисенко звертається до багатої своєю ліричною палітрою поезії Генріха Гейне. З-під пера композитора з'являються такі чудові вокальні твори, як «Чого так поблідли троянди ясні», «У мене був коханий, рідний край», «Не жаль мені», «Коли настав чудовий май». Невдовзі Лисенко пише п'ять романсів на слова І. Франка, також ліричних за змістом. У 1900-ті роки було створено солоспіви на вірші Лесі Українки, Дніпрової Чайки, Олександра Олеся та інших поетів. Головний герой романсів Лисенка на слова Гейне, Франка, Олеся — людина з багатим внутрішнім світом. Образний зміст цих солоспівів викликав до життя й іншу музичну мову
Солоспів «Чого так поблідли троянди ясні» характеризується наявністю широких мелодичних фраз і тремтливого гармонічного фону. Вокальна партія підтримується басовим голосом або дублюється мелодією фортепіано. Гармонічна пульсація тільки на перший погляд видається простим ритмічним рисунком, вона також дуже «жива», й мелодично активна завдяки рухливості кожного акордового голосу (затримання, прохідні й допоміжні звуки тощо).
Фортепіанний вступ відразу ж вводить у зміст твору. Хоральний акордовий склад малює мірний хід групи людей. Альтерована субдомінанта на початку другого речення «заіскрилася» свіжим, новим відтінком. Вокальна партія першого речення має монотонно-оповідний характер, що цілком відповідає змісту поетичної строфи. Друге речення починається поетично-просвітленою мелодією в мі-бемоль мажорі, прозорою стає і фактура. Дуже виразною є кульмінація на VI низькому ступені («О диво — квітка ожила, розквітла»).
Романси були творчою лабораторією композитора, в якій викристалізувалися його мелодика, гармонія, фактура, остаточно формувалися музичні форми, композиційні та жанрові особливості його творів. У солоспівах Лисенка бере свій початок українська класична камерно-вокальна музика. Вони становлять одну з найкращих сторінок духовної культури нашого народу.
2.3 Фортепіанна творчість
До фортепіанної творчості М. Лисенко звертається протягом усього свого життя, особливо в 70-ті та 1900-ті роки. На жаль, цей жанр не став для композитора провідним. За ідейно-образним змістом, яскравістю й оригінальністю музичної мови його фортепіанні твори поступаються романсам, хорам, операм та обробкам народних пісень.
Як відомо з біографії, гру на фортепіано Лисенко почав опановувати з раннього дитинства. Ці заняття не припинялись ні під час навчання в пансіонаті чи гімназії, ні в університетські роки. Завдяки цьому Миколі Віталійовичу пощастило вступити до Лейпцігської консерваторії на фортепіанний факультет і успішно закінчити її за два роки. Якщо захоплення фортепіанною творчістю Шопена почалося ще у Харкові та Києві, то в Лейпцігу Лисенко ґрунтовно вивчав музику Й. С. Баха, віденських класиків, Шумана, Мендельсона, Ліста і Глинки.
Перші фортепіанні опуси композитора написано в консерваторські роки. Вони пов'язані з фольклором, як, наприклад, його фортепіанна сюїта. Що вона являє собою? Це народні українські пісні, опрацьовані у формі старовинних танців: прелюдія — «Хлопче-молодче», токката — «Пішла мати на село», сарабанда — «Сонце низенько, вечір близенько», гавот — «Ой чия ти, дівчино, чия ти», скерцо — «Та казала мені Солоха». Це чи не єдина спроба такого використання фольклору. Лисенко вдало поєднав народні теми з жанровими особливостями європейських танців.
В 70-ті роки композитор створює понад півтора десятки фортепіанних творів. Тут і великі форми — соната, два концертних полонези, дві рапсодії на українські теми, і невеликі п'єси — «Пісні без слів», «Мрії», мазурка, баркарола тощо. З одного боку, в музиці Лисенка відчувається вплив Ф. Шопена і Ф. Ліста, а з другого — спостерігається інтерес до фольклорних джерел, як це ми бачимо і в творчості російських композиторів. Нагадаємо, що з 1874 по 1876 роки Лисенко перебував у Петербурзі, цікавився музичним життям столиці, вивчав музику М. Мусоргського, М. Римського-Корсакова,П. Чайковського.
2.4 Хорова творчість
Твори М. Лисенка для хору становлять яскраву сторінку його музичної спадщини. Композитор не відразу захопився цим жанром. Можна відзначити два періоди в біографії митця, коли він найбільше уваги приділяє хорові,— це кінець 70-х — 80-ті та 1900-ті роки.
Звернення до вокально-хорової музики зумовлювалося рядом причин. По-перше, це віковічні традиції народного і професіонального співу на Україні. По-друге, цей вид мистецтва — найбільш масовий і доступний для широких слухацьких кіл. Крім того, вокально-хорова музика могла тоді швидше знайти виконавця, ніж оркестрова чи оперна. Як уже мовилося, композитор періодично організовував хори із студентів, семінаристів, які виступали в Києві та інших містах України. Ці хори славилися високим професіональним рівнем. Вони виконували твори самого Миколи Віталійовича, його обробки народних пісень, музику російських і зарубіжних композиторів. Ці гастрольні подорожі мали велике значення для дальшого розвитку виконавства.
Хорова творчість Лисенка — одне з найцінніших надбань української музичної культури дожовтневого часу. Більшість хорів написано на вірші Т. Шевченка. Композитор глибоко пройнявся ідейністю та драматизмом полум'яних поезій Великого Кобзаря.
Лисенко написав понад три десятки творів для хору. Вони різноманітні за ідейно-образним змістом та формою. Тут є великі вокально-симфонічні полотна, хорові поеми, мініатюри. Всі вони нерозривно пов'язані з фольклором.
Кантату «Радуйся, ниво неполитая» написано 1883 року. Крім того, Лисенко створив у цьому жанрі ще два великі вокально-симфонічні полотна: драматичне «Б'ють пороги» (1878) й урочисте «На вічну пам'ять Котляревському» (1895).
Кожна частина твору вирішується в іншому образному і тембро-фактурному ключі. У другій, просвітлено-ліричній за характером,— мелодія віддалено нагадує пісенно-романсові фольклорні зразки. Вокальна партія сопрано соло, а згодом інших учасників квартету ллється широко, розлого.
Звернімо також увагу на темпові й тональні контрасти між частинами. Починаючи з другої частини, відбувається постійне прискорення темпу. Динамічним є і тональний план твору: фа мажор, ля мажор, ре мінор, до мажор і фа мажор. Знов-таки з другої частини відбувається активізація функціонального зв'язку. Якщо фа мажор і ля мажор можна розглядати як барвисте колористичне зіставлення, то рух від ля мажору до ре мінору, від до мажору до-фа мажору — від домінанти до тоніки — є найактивнішим.