Щодо діапазону, то найзручніше дітям співати у ре-мінорі. В цю тональність учні «потрапляють» з паралельного фа-мажору. Для кращого засвоєння паралельності між двома тональностями слід застосовувати ту саму вправу, що і при переході з до-мажору в ля-мінор.
Усвідомленню мінорного ладу допомагає, так званий, релятивний метод. Наприклад, дається настройка в одній із зручних для дітей тональності, скажімо в до-мінорі. Тональність не називається. Далі керівник пропонує проспівати закритим ротом перший ступінь. Учні співають. Так само вони виконують наступні завдання і співають третій, п'ятий, шостий, сьомий, знову перший, інші ступені. Потім учні співають, називаючи різні ступені.
На наступному етапі керівник називає учням перший ступінь тієї тональності, в якій виконується вправа, розбирає за схемою звукоряд, після чого діти співають вправу, називаючи ноти. Отже, прийом релятивної сольмізації поєднується з абсолютним сольфеджуванням.
Вправи на підвищення і пониження VI і VII ступенів слід вводити поступово, а над темою «Гармонічний і мелодичний мінор» робота триває постійно і включає такі елементи:
Звертати увагу на інтонування підвищених VIі VIIступенів.
Вправа на інтонування збільшеної секунди між VIIVIIступенями у гармонічному мінорі.
Інтонування підвищених VIі VIIступенів мелодичного мінору у висхідному та низхідному русі.
Старатися придумувати різні вправи із стрибками та з поєднанням натурального, гармонічного і мелодичного мінору.
Поступово розширюється тональне коло. Велику допомогу може надати згадувана болгарська «столбіца».
За роки вивчення хорового сольфеджіо на заняттях хору, учні набудуть чимало знань з музичної грамоти та оволодіють певними співацькими навичками.
Наступний розділ хорового сольфеджіо складається з дво- і триголосих вправ, завдання яких – закріпити навички інтонування окремих ступенів.
Можна використовувати вправи як в мажорі, так і в мінорі.
Рекомендується співати «за рукою», але при цьому керівник повинен вправно володіти як лівою, так і правою рукою одночасно.
Ефективним методом залишаються вправи «за столбіцею». Для співу двоголосся за «столбіцею» потрібно дві указки, бажано різного кольору, якими керівник фіксуватиме мелодії першого і другого голосів.
Основне завдання багатоголосих вправ – закріпити навички, набуті учнями під час співу одноголосих вправ, та розвинути гармонічний слух.
Усі знання з музичної грамоти, набуті учнями на заняттях хору, не є самоціллю. Вони допомагають осмислити коло музичних образів у творах, що вивчаються, прискорюють процес їх розучування, сприяють свідомому ставленню до музики і тим самим слугують справі загального музично-естетичного виховання учнів.
Засвоєння матеріалу повинно ґрунтуватися на вивченні таких предметів, як: хорознавство, диригування, вокал, читання хорових партитур, диригентсько-хорова практика, хор-клас, музична література, народно-пісенна творчість, сольфеджіо, теорія музики, гра на інструменті.
1. Детский хор. Пособие для хормейстеров. Вып. 1,2 / ред. составитель Соколов В. – М.: Музыка, 1981.
2. Євтушенко Д. Роздуми про голос. – К.: Музична Україна, 1980.
3. Ковалів В. Деякі питання багатоголосного гармонічного хорового співу на уроках музики // Музика в школі. Зб. статей. Вип. 6. – К.: Музична Україна. – 1980. – С. 74-82.
4. Локшин Д. Из опыта хоровой работы с детьми. – М.: АПН, 1953.
5. Леонтович М. Практичний курс навчання співу в середніх школах України. – К.: Музична Україна, 1989.
6. Музика в школі. Зб. статей. Вип. 1-7.- К.: Музична Україна, 1976. – 1981.
7. Програми та поурочні методичні розробки для середніх шкіл. Музика 1-4 кл. – К.: Перун, 1996.
8. Падалка Г. Учитель, музика, діти. – К.: Музична Україна, 1982.
9. Струве Г. Хоровое сольфеджио. // Методическое пособие по организации музыкально-теоретической работы в детских и юношеских хоровых коллективах. – М.: Советский композитор, 1979.
10. Струве Г. Эмоциональный мир музыки. – М.: Музыка, 1990.
11. Трофімчук О. Школа колективного музикування. – Рівне, 1993.
12. Хлєбнікова Л. Викладання музики в школі за системою Д.Б.Кабалевського. Метод. лист. – К.: Радянська школа, 1986.