Вокально-інтонаційні вправи є допоміжним засобом виховання основних навичок, їх завдання пов'язане з розвитком інтонаційного слуху, якій разом з відчуттям ладу i відчуттям метроритму утворюють мелодичний слух – один з основних різновидів музичного слуху учнів. Тому не слід переоцінювати значення цих вправ і надавати їм багато часу на уроці.
Сольфеджування та спів з листа
Сольфеджування є основною формою роботи на уроці сольфеджіо протягом вcix років навчання і пов’язується з розвитком ладового слуху, почуття метроритму, вокально-інтонаційних навичок, оволодінням теоретичними основами курсу. Приклади для сольфеджування необхідно попередньо проаналізувати (у молодших класах разом з викладачем, в старших – самостійно): учні повинні визначити тональність, проаналізувати структуру мелодії, її темп, розмір, розглянути складні ритмічні та інтонаційні звороти. Інколи, як попередню форму роботи, слід застосовувати сольмізацію (при засвоєнні мелодій в новому розмірі, з новими ритмічними групами, або при закріпленні вивчених груп).
При роботі над сольфеджуванням дуже важливим фактором є попередня настройка в тональності. Треба вчити учнів самостійно настроюватися від стійкого акорду тональності, або від звуку «ля», взятого на фортепіано чи камертоном, а пізніше почутого за допомогою внутрішнього слуху. Настройку слід проводити між аналізом та інтонуванням. Її об'єм залежить від ладотональності попередньої форми роботи і може бути: коротким або достатньо об'ємним, конструктивним (спів тетрахордів або гам, ступенів стійких або нестійких з розв'язаннями, окремих інтервалів, акордів або їх послідовностей тощо) або художнім (опрацювання окремих зворотів музичного прикладу).
При сольфеджуванні в учнів виробляються навички вірного звуковидобування, дихання, фразування, удосконалюються інтонаційна точність, відчуття ладу та навички виразного виконання, розвивається почуття метроритму, вміння зберігати темпові й динамічні особливості твору. Викладачу слід постійно звертати увагу на поставу учнів під час співу. Обов’язково слід враховувати голосовий діапазон учнів і систематично працювати над його розширенням, при цьому не перевантажувати голосовий апарат. При незручності виконання того чи іншого музичного прикладу викладачу слід навчити учнів переключатись з однієї октави в іншу, більш зручну для їх діапазону. Від учнів треба постійно домагатися чистого, виразного співу по нотах та напам’ять, при цьому уважно слідкувати за тактуванням.
На уроках сольфеджіо зазвичай переважає спів без супроводу (a cappella), але в деяких випадках припускається спів під акомпанемент фортепіано. Для учнів молодших класів народного і духового відділів припускається сольфеджування з гармонічною підтримкою фортепіано за для розвитку функціонально-гармонійного слуху.
Сольфеджування складається з наступних видів завдань: читання з листа, вивчення нотного тексту на уроці або вдома, вивчення музичного прикладу напам'ять та його подальшого транспонування.
Спів з листа є однією з важливих і складних практичних навичок, що формується поступово і потребує певного слухового досвіду, почуття метроритму, знання нот та правил групування тривалостей, вміння співати без супроводу. Рівень виконання завдань співу з листа в першу чергу залежить від впевненого орієнтування в ладу. Велике значення у практиці сольфеджування має розвиток внутрішнього слуху, який дозволяє учням уявляти звучання мелодії, вільно орієнтуватися в нотному тексті. Не можна припускати механічного співу від ноти до ноти. Слід привчати учнів охоплювати поглядом певний уривок мелодії дещо наперед, виконувати приклад без зупинок.
Музичні приклади для співу з листа зазвичай повинні бути менш складними, ніж приклади для сольфеджування, що вивчаються вдома чи в класі. Для співу з листа краще добирати приклади із знайомими мелодичними та ритмічними зворотами. На початковому етапі бажано сольфеджувати раніше вивчені на слух мелодії (у першому-другому класах). Як і при сольфеджуванні, спів з листа на початковому етапі навчання слід проводити колективно, потім групами, парами, а надалі можна переходити до індивідуального виконання. Важливим прийомом є транспонування вивчених мелодій в інші тональності, а також транспонування з листа незнайомих мелодій (наприклад в сусідні тональності).
Роботу над розвитком ансамблевого почуття та гармонічного слуху на прикладі двоголосного сольфеджування слід починати якомога раніше, а саме з першого класу під час розучування нескладних двоголосних прикладів підголоскового складу з переважанням унісонів та співу канонів. Виконання цих вправ допоможе сформувати в учнів початкові навички співу на два голоси. Далі в двоголосний спів слід вводити протилежний та паралельний рух голосів, елементи імітаційної поліфонії тощо. Виховання в учнів здатності фіксувати голосоведіння підготує їх до сприйняття і усвідомлення різноманітної багатоголосної музики.
Дуже важливою є художня цінність та стилістична різноманітність музичних прикладів, які обирає викладач для сольфеджування. Це можуть бути зразки зі світової та української музичної літератури (вокальної та інструментальної музики, народної або створеної композиторами), складність яких повинна відповідати рівню програмних вимог.
Метроритм
Почуття метроритму це поняття, в якому слід розрізняти декілька складових: відчуття рівномірності руху у різних темпах; сполучення та чергування ударних й безударних долей; усвідомлення та відтворення сполучення звуків різних тривалостей. Будь-який з видів роботи на уроці (сольфеджування, слуховий аналіз, музичний диктант тощо) надає можливості для розвитку почуття метроритму.
Прагнення відтворити ритм визиває потребу рухатися. Однак слід зауважити, що «почуття музичного ритму мають не тільки моторну, а й емоційну природу: в основі його лежить сприйняття виразної музики» (Б. М. Тєплов), тому кожна нова ритмічна формула насамперед засвоюється учнями з опорою на емоційне сприйняття і тільки після практичного засвоєння надається його теоретичне обґрунтування.
Робота над розвитком почуття метроритму, яка розпочинається з перших уроків сольфеджіо, спрямована на початковому етапі навчання на вироблення відчуття рівномірної пульсації, тобто відчуття метру. В початківців проведення таких вправ супроводжується рухами (біг чи ходьба під музику, плескання в долоні тощо), за якими закріплюються відповідні асоціації, що пов’язані з тривалостями (крок – четвертна, біг – восьмі).
Робота над усвідомленим розумінням чергування акцентів у музиці (акцентованих і неакцентованих або сильних і слабких долей) на початковому етапі ведеться з двома основними простими метрами – дводольним і тридольним. Перед знайомством з розміром 2/4 учні повинні засвоїти основний поділ тривалостей звуків та навчитись відчувати пульсацію метричних долей у такті під час прослуховування музичних фрагментів (п’єс, пісень, мелодій) у різних темпах. Після засвоєння особливостей дводольного і тридольного метрів можна переходити до вивчення складних метрів (спочатку чотиридольного як різновиду дводольного, а у наступних класах – інших). Найкращим способом виховання відчуття розміру є співставлення музичних прикладів на слух, наприклад, у розмірах 3/4 і 4/4; 3/4 і 3/8 тощо, співставлення у розмірах 2/4 і 4/4, так само як 2/4 і 6/8.
Одночасно із знайомством з розміром в учнів формують і вдосконалюють навички групування тривалостей. Кожна ритмічна група спочатку засвоюється на слух, а потім прораховується й опрацьовується письмово. У першому та другому класах доречно використовувати різноманітні вправи із назвою тривалостей ритмоскладами, які підкріплюються відповідною схематичною наочністю.
Для розвитку почуття метроритму рекомендуються наступні вправи:
– простукування ритмічного рисунку знайомої мелодії чи пісні;
– визначення на слух ритмічних груп;
– «ритмічна луна» (з використанням оплесків та шумових ударних інструментів);
– робота з ритмічним лото (простукування наданого ритму, проговорювання його ритмоскладами з оплесками чи з тактуванням);
– відтворення ритмічного рисунку з дошки чи карточки;
– ритмічне ostinato до пісні чи мелодії (виконання групами або індивідуально);
– ритмічні багатоголосні вправи: партитури на два або на три голоси; мовний «хор»; ритмічні канони (з текстом чи без нього);
– читання та виконання на шумових інструментах нескладних ритмічних партитур;
– ритмічні диктанти тощо.
Всі вправи пропонуються в різних розмірах і темпах. Велику роль в роботі над розвитком метроритмічного почуття відіграє тактування.
Музичне сприйняття
Музика, її сприйняття мають могутній виховний вплив, формують етико-естетичні ідеали, роблять людину духовно вищою. Прослуховування музичних творів на уроці поступово й послідовно розвиває асоціативне мислення учнів, активізує сприйняття, впливає на розвиток творчої активності.
Слуховий аналіз в курсі сольфеджіо розвиває музичний слух учнів і базується на знаннях, вміннях та навичках, що здобули учні на уроках. Він тісно пов'язаний з інтонаційно-ритмічними вправами, сольфеджуванням (також читанням з листа), музичним диктантом, творчими вправами, теоретичними знаннями.
На уроках потрібно постійно працювати над створенням необхідної слухової бази для осмислювання різноманітних музичних явищ та понять, тому що музичне сприйняття всіх елементів, що вивчаються, є основою музичного навчання. Систематична робота у цьому напрямку під керуванням викладача надає можливість накопичити внутрішні слухові уявлення, розвити музичну пам'ять і мислення учнів, розширити їх музичний кругозір.