«Буковинський боян» був широко представлений у] спільному концерті, присвяченому пам'яті письменника і композитора Сидора Воробкевича, який помер 19 вересня того ж 1903 року. Концерт, до програми якого входили його вокальні твори, справив велике враження на всіх присутніх («Буковина», 1903, 18 листопада). Вшанувало пам'ять С. Воробкевича і румунське співацьке товариство «Armenia», до репертуару якого нерідко входили твори українського композитора.
Наприкінці 1903 року «Буковинський боян» очолив відомий чернівецький співак Модест Левицький, під керівництвом якого ще жвавіше розгорнулась підготовка до лисенківського концерту: добиралися співаки, музи ки, відбувались репетиції хорів, готувались подарунки вітальні адреси — одне слово, все було підпорядковане майбутній зустрічі «батька української музики» — Ми коли Віталійовича Лисенка.
До Чернівців М. Лисенко прибув 10 грудня. Перед цим його урочисто вшанувала львівська громадськість У зведеному хорі взяли участь і посланці «Буковинського бояна». Увечері того ж дня в чернівецькому «На родному домі» славному композиторові було вручено диплом почесного члена «Буковинського бояна», виготовлений художником Миколою Івасюком. Святковий концерт із творів ювіляра і галицьких та буковинськихкомпозиторів удостоївся визнання Миколи Віталійовича. Йому припала до серця гра популярного у краї циганського народного оркестру з села Глинниці, який виконував українські пісні, думки та коломийки («Буко вина», 1903, 13 грудня). За свідченням громадськості преси, хор «Бояна» дібрав досить обдарованих виконавців, Що дало йому змогу стати одним з найкращих серед українських співацьких колективів.
1904 рік товариство розпочало під знаком підготовки до нової зустрічі М. Лисенка, який погодився вдруге навідати Буковину. Уже з перших днів січня в усіх українських газетах «Боян» оголошував про репетиції хорів, програми концертів та інші приготування, зв'язані з майбутнім приїздом композитора. Гість прибув до Чернівців 4 травня. Під його особистим керівництвом відбулися генеральні репетиції хору «Бояна», а 6 травня в залі «Музичного товариства» розпочалося свято, на якому співацьке товариство «Руський міщанський хор» (далі подається скорочена назва—«Міщанський хор») дало концерт. З великою програмою виступив сотенний хор «Буковинського бояна» з участю військового симфонічного оркестру. У їх виконанні прозвучали твори Лисенка — інтродукція до п'єси М. Старицького «Остання ніч», кантати «Б'ють пороги», «На вічну пам'ять Котляревському», хори «Ясне сонце в небі сяє», «Гей, не дивуйте, добрії люди», антракт з опери «Тарас Бульба», солоспів з опери «Сафо» у виконанні співачки Н. Підляшецької. Виконанням кантати «Б'ють пороги» диригував сам шановний гість («Буковина», 1904, 11 травня).
Пам'ятні відвідини видатним композитором Чернівців мали значний вплив на українські товариства, на розвиток усього мистецького життя Буковини, зокрема музичного. Ця культурна подія значно піднесла авторитет української пісні і музики в очах інших національностей краю.
Невдовзі після цього «Боян» взяв участь у творчому ювілеї А. Гржімалі. М. Левицький тепло вітав ювіляра, відзначив його заслуги перед мистецтвом, говорив про його добрі справи і з великим почуттям проспівав кілька українських пісень, які публіці надзвичайно сподобались («Буковина», 1904, 23 листопада). Потім «Бонн» влаштував ще один концерт, котрий дістав схвальний відгук публіки. У ньому взяв участь соліст Бухарестської опери 'М. Уляновський, який, зокрема, виконав Лисенкових «Гетьманів» та «Ой чого ти почорніло». Крім вітчизняних, до програми входили і твори багатьох іноземних композиторів («Буковина», 1904, 21 грудня).
Немало було зроблено «Бояном» для популяризації рідної пісні та музики в наступному 1905 році. Відбувся товариський вечір, за ним — великий шевченківський концерт, згодом поїздки хору по містах краю. Виступав «Боян» і на урочистому відкритті в Чернівцях нового приміщення театру. А наприкінці року — знову великий концерт, у котрому найширше представлено було музику М. Лисенка; виконувались також твори Н. Вахнянина, С. Воробкевича, Я. Лопатинського, С. Людкевича, М. Леонтовича. Зокрема, артистка Філомена Лопатинська проспівала арію Оксани з опери А. Вахнянина «Купало» та «Черемоше, брате мій» С. Людкевича («Буковина», 1905, 29 листопада).
Після відвідин М. Лисенком Чернівців інтерес до його музики тут набагато зріс. Підтримував тісні контакти з хором і сам композитор. У січні 1906 року Микола Віталійович надіслав до Чернівців рукописи своїх найновіших композицій — гімну «Вічний революціонер» (на слова І. Франка), написаного для чоловічого хору в супроводі оркестру або фортепіано, і присвяченої «Буковинському боянові» пісні «Сон» (на слова О. Мако-вея) для мішаного хору в супроводі фортепіано та ще деякі твори («Буковина», 1906, 28 січня). Вже в березні на шевченківському святі хори «Бояна» з успіхом співали подаровані Лисенком твори. З захопленням прийняла публіка його «Веснянки» та «Не забудь юних днів», як і «Вечорниці» П. Ніщинського. Велике враження залишили в слухачів Лисенкові «Садок вишневий» та «Якби мені, мамо, намисто» у виконанні співачки Ганни Крушельницької (сестри Соломії Крушельницької), запрошеної зі Львова («Буковина», 1906, 9 березня).
Високу оцінку цьому виступу «Бояна» дала і чернівецька німецька преса, котра не так уже й прихильно ставилась до українського товариства. Ще один крок вперед зробив «Боян» своєю лисенківською програмою на концерті, що відбувся на початку грудня 1906 року, його чоловічий хор тоді складався з 25 співаків, а мішаний — з 40.
У наступні два роки «Боян» обмежувався лише шевченківськими концертами. На одному з них у 1908 році взяв участь соліст німецької опери в Чернівцях Чеслав Мушинський, виконавши пісню Лисенка «Моя милованка» («Буковина, 1908, 5 квітня).
У 1909 році відбулося шевченківське свято, де виступали хори під керівництвом професора музики А. Шліттера. А, проте, діяльність «Бояна» далі не пожвавилась, навпаки, його активність знизилась. 1913 року «Боян» фактично припинив своє існування. Щоправда, були спроби повернути його до життя, але в той передвоєнний рік цього вже так і не вдалося зробити («Нова Буковина», 1913, 12 листопада).
Поряд з Чернівецьким «Бояном» діяли й периферійні товариства, котрі виникли у 1904—1909 роках в Кіцмані, Вашківцях, Заставні, Садгорі та Вижниці («Буковина», 1904, 27 березня). Відрізнялись вони від свого старшого побратима лише масштабами діяльності. Серед них найбільше виділялися мистецькою активністю Кіцманський та Заставнівський «Бояни». При Кіцманському, окрім хорового співу, відбувались вистави драмгуртка та вечори танців. Часто влаштовував концерти та вечори розваг і Заставнівський «Боян».
Творчий шлях товариств не стелився рівно. Причин чимало. Однією з них було хоч би те, що українська інтелігенція, яка поповнювала ряди «Боянів», була нечисленною, до того ж частина її, онімечившись, тяжіла до культури панівної нації. Та попри все діяльність товариства стала важливим етапом у розвиткові вітчизняного мистецтва на Буковині, відігравши велику роль у пропаганді серед українського населення народної пісні і досягнень професіональної музики, зокрема вокальних творів Лисенка. В репертуарі «Боянів» з кожним роком дедалі більше з'являлось таких нових пісень (скажімо, «Вічний революціонер» М. Лисенка), які пробуджували соціальну й національну свідомість народу, надихали його на боротьбу проти гнобителів за своє визволення. Особливо велике значення в цьому відношенні мали щорічні вшанування поета-революціонера Тараса Григоровича Шевченка, котрі нерідко виливались у всенародні маніфестації. Певний внесок зробили товариства і в розвиток театрального життя своїми аматорськими виставами. Позитивним у їхній діяльності було й те, що вони згуртували навколо себе обдаровану українську молодь, заохочували її до професіонального музикування.
«РУСЬКИЙ МІЩАНСЬКИЙ ХОР»
Початок нового століття був початком нового піднесення української пісні на Буковині. То в Ревні чи Стрілецькому Куті, то в Глинниці чи якомусь іншому селі сходились люди у святкові дні послухати вже не приїжджий, а свій же таки самодіяльний хор. Як правило, репертуар аматорських виступів складався тоді з народних пісень і творів української професіональної музики. Рідні мелодії, в яких звучали найзаповітніші думи і сподівання народу, полонили серця простих людей, будили і єднали їх.
У газеті «Буковина», наприклад, надибуємо на розповідь про один з таких типових концертів, що відбувся у Вижниці в серпні 1900 року. Того вечора, пише газета, чоловічий хор виконав пісню «Ой пущу я кониченька», а мішаний — «Ой летіла горлиця» і «Туман яром котиться» М. Лисенка, «Ой ви, мої співаночки» і «Гей на горі» М. Вербицького на слова М. Шашкевича і Ю. Федьковича та інші українські пісні. У фортепіанному виконанні прозвучали деякі твори Шопена і Шуберта.
У тій же Вижниці наступного року відбувся концерт на честь Лесі Українки, яка тоді гостювала в Ольги Кобилянської. Цього разу місцеві любителі муз виступили з програмою, в котрій переважали твори західноукраїнських композиторів - І. Лаврівського, М. Копка, Ф. Колесси, С. Воробкевича («Буковина», 1901, 23 серпня).
У 1901 році, через два роки після організації «Буковинського бояна», в Чернівцях виникає ще одне співацьке товариство — «Руський міщанський хор» '. Вони були схожі між собою і структурою, і репертуаром. Та коли «Боян» об'єднував переважно інтелігенцію, то в «Міщанському хорі» брали участь українські робітники та ремісники, що гуртувались переважно навколо культ-освітних об'єднань «Міщанська читальня» та «Зоря». Диригентом хору став Мирон Гундич, робітник залізничної станції Чернівці, котрий знав ноти і добре грав на скрипці. На початку лютого 1901 року відбулися збори, які прийняли статут нового товариства, обрали керівний орган, котрий щорічно звітував перед зборами і часто оновлювався.