Широко практикувались і так звані звіти, на яких читалися лекції на наукові і культурні теми для української публіки. Вони, як правило, закінчувались музичними номерами і декламаціями. «Руська бесіда» однією з перших узялася за популяризацію української пісні, зокрема хорового співу. Коли в 1880 році відзначався десятирічний ювілей товариства, був улаштований великий концерт. Вокальна частина його складалася з творів Воробкевича. Керував хором сам композитор, дзвінкі мелодії якого не раз покривались гучними оплесками. Багато втіхи дістала публіка від гри на цитрі, гарне враження залишив і піаніст Ф. Калоусек. Постійна участь цього музики-чеха в українських концертах j здобула йому шану і щиру вдячність буковинців («Poдимьш листок», 1880, 2 лютого).
Поряд з «Руською бесідою» вечори з декламаціями, піснями і театральними виставами давали в той час і гімназичні товариства «Согласіє» (1870 р.) та «Братній Союз» (1871 p.). Особливо ж відзначався хор товариства українських студентів «Союз» (1875 p.). Окрім щорічних мандрівок по краю, «Союз» часто давав концерти в Чернівцях. Так, у 1885 році вокальна частина його концерту складалась аж з 34 творів, серед яких українських було 31 (половина з них належала С. Воробкевичу) («Буковина», 1885, 27 грудня). На вечорі, присвяченому 25-річчю творчої діяльності відомого буковинського письменника Ю. Федьковича (1885 p.), переважали пісні на слова ювіляра. Це були хори О. Нижанківського «Гуляли», «З окрушків»; М. Вербицького — «Поклін».
Варто вказати на одну особливість у діяльності українських товариств на Буковині: на противагу урядовій політиці онімечення вона була позначена слов'янофільськими настроями. Це знаходило свій вияв і в музиці, про що не раз писала тогочасна преса. Для підтвердження сказаного пошлемося хоча б на святковий концерт з нагоди 50-річчя революції 1848 року, програма якого цілком складалася з творів слов'янських композиторів. Серед них — «Слов'янська увертюра» Тітля, «Слов'янські танці» А. Дворжака, вальс «Намови і вимівки» Я. Главача, фантазія за мотивами опери «Продана наречена» Б. Сметани, сербський танок «Коло» Гаверкоха. До програми цього концерту входили і деякі композиції М. Вербицького, С. Воробкевича, Ф. Тимольського («Коломийки») та попурі з українських народних пісень чеха В. Костелецького, який багато років (з 1882 р.) проживав у Чернівцях і деякий час керував оркестром 41-го піхотного полку. В. Костелецький плідно працював як композитор, написав кілька музичних творів, серед них — попурі та кадриль «Ехо з-над Прута» (створену у співдружності з С. Воробкевичем). Як диригент оркестру В. Костелецький не раз брав участь у концертах українських музичних товариств, за що здобув собі визначення й шану серед чернівецьких українців («Буковина», 1898, ЗО листопада).
Певна -річ, концертна діяльність чернівецьких товариств, як і розвиток усього українського музичного життя на Буковині, нерозривно зв'язані з іменами Юрія Федьковича та його славного сучасника Сидора Воробкевича, чиї твори швидко поширювались тоді на всіх західноукраїнських землях.
Добрим прикладом для наслідування послужила тут творчість С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, П. Ніщинського та інших класиків української музики. Досліджуючи розвиток українського музичного мистецтва на Буковині, бачимо, як з кожним роком тут усе частіше звучали вокальні композиції М. Лисенка, інших наддніпрянських композиторів, а вже у 90-х роках їхні твори виконувались майже на всіх музичних вечорах та святах. Взяти хоча б концерт, що відбувся в 1895 році у зв'язку з 20-річчям товариства «Союз». В його програмі знаходимо: «Нащо мені чорні брови» — солоспів М. Лисенка на слова Т. Шевченка; «Вечорниці» П. Ніщинського для мішаних, жіночих і чоловічих хорів; дует із «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського й інші («Буковина», 1895, 17 листопада).
У поширенні української музики серед широких кіл населення немалу роль відіграли хори, що виникали в 90-х роках у багатьох містечках і селах краю. Правда, співали вони і під час богослужіння та різних церковних свят — адже очолювали їх нерідко представники духовенства. Але не церковним співом, а талановитим виконанням українських народних пісень залишилися вони в пам'яті людській. До речі, 1891 року на вечорі співацького колективу чернівецької «Міщанської читальні» з великим успіхом уперше виступила буковинка Філомена Кравчуківна, відома згодом як оперна співачка Філомена Лопатинська, виконавши ряд українських народних пісень («Буковина», 1891, 29 січня).
Не можна не сказати тут і про дитячий хоровий колектив із села Банилова, який під керуванням Олександра Монастирського не раз співав не лише в сусідніх селах, а й у містах Буковини. В 1890 році юні співаки побували і в Чернівцях, де взяли участь у вокально-декламаційному вечорі, влаштованому на честь Т. Шевченка, М. Шашкевича і Ю. Федьковича («Буковина», 1890, 22 травня).
Чим ширшого розмаху набирав розвиток музичного мистецтва, тим більше пожвавлювався інтерес до збирання народних пісень. Першим серед тих, хто по-справжньому зацікавився народними перлинами, був Ю. Федькович, який не лише записував, а й сам складав | пісні на відомі народні мелодії. На жаль, далеко не всі його праці побачили світ. Вийшли тільки «Буковинські пісні з голосами» — нариси про народну творчість з текстами пісень і нотами до них («Нива», 1864—1865), власні твори поета «Співаник для господарських діточок» (Відень, 1869) та ще деякі. Найцінніші пісенні записи Федьковича, головним чином із рукописної збірки «Найкращі співанки руського народу на Буковині», увійшли до збірки «Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича», виданої «Музичною Україною» в серії «Українські народні пісні в записах письменників»5. За заслуги в галузі фольклористики і етнографії буковинського поета в 1873 році було обрано членом Російського географічного товариства.
З великою любов'ю ставився до народних пісень і С. Воробкевич. В одному з листів від 1865 року до свого друга Д. Танячкевича він писав: «Я збирав і записував народні думи-пісні через близько 15 років, не знав я ні мук, ні трудів, лазив в низьку хату, під бідну солом'яну стріху, частував сліпого лірвака і, що чув, в музику складав».
«БУКОВИНСЬКИЙ БОЯН»
У 1899 році чернівчани за прикладом галицьких сусідів створили на базі «Руського літературно-драматичного товариства» свій «Буковинський боян» (далі вживатиметься скорочена назва «Боян»). Він мав на меті «плекати руську пісню, музику і штуку драматичну» («Буковина», 1899, 16 квітня), повніше представляти музичне мистецтво на Буковині, об'єднати всіх «співолюбивих русинок і русинів». Заснування товариства було цілком своєчасним: аматорські гуртки уже виховали чимало обдарованих співаків та музикантів.
Поставленій меті відповідала організаційна структура новоствореного товариства. До його керівного і робочого органу, так званого виділу, входили управителі хору, оркестру, драматичного гуртка і товариських розваг, які дбали про доручену справу.
Вже в перший рік у хорі «Бояна» було 24 українських співаки: 10 жінок і 14 чоловіків. Тоді ж таки вони вперше виїздили до Вижниці і Кіцманя, де виступали з великим концертом, програма якого включала такі вокальні твори, як «Ой пущу я кониченька», «На беріжку» М. Лисенка, «Сині очі» і «Над Прутом» С. Воробкевича; «Чом так скрито» В. Матюка, «В'язанка народних пісень» І. Біликовського та інші.
Як засвідчує «Буковина» за 19 липня 1899 року, на домагання вижницької публіки співакам довелося повторювати майже всі хори, зокрема «На беріжку» М. Лисенка.
Наступний рік позначився дальшим поступом у діяльності «Бояна»: сформувались чоловічий і жіночий хори, їх диригентом став популярний у Чернівцях професор музики Антон Коллер. Разом з іншими українськими товариствами «Боян» взяв активну участь у двох великих концертах у Чернівцях та мав кілька гастрольних виїздів до інших міст краю. До програми його концертів входили твори С. Воробкевича, М. Лисенка, М. Вербицького, А. Вахнянина, а також А. Гржімалі («Буковина», 1900, 12 жовтня).
Значний інтерес усіх присутніх викликав концерт, влаштований «Бояном» з нагоди 40-річчя з дня смерті Тараса Шевченка. Великим успіхом користувалась досі не відома на Буковині в'язанка галицьких народних пісень Ф. Колесси «Вулиця». Глибокий слід у серцях слухачів полишили також мелодії віночків народних пісень М. Кумановського, що відтворювали сумну картину соціального і національного гноблення, якого зазнавав народ протягом століть («Буковина», 1901, 13 березня).
«Буковинський боян» підтримував тісні творчі зв'язки з сусідніми товариствами, які ще раніше виникли у багатьох західноукраїнських містах. Року 1901 у Львові було зроблено спробу скликати з'їзд усіх «Боянів», котрий і відбувся 29 червня. На з'їзді (були тут і делегати від Буковини) передбачалося створити «Союз боянів» для координації дій усіх товариств. Правда, ще до його скликання такі спільні функції, як видання музичної літератури, влаштування конкурсів та деяких концертів, фактично виконував «Львівський боян» («Буковина», 1901, 19 липня).
У 1902 році творча діяльність «Буковинського бояна» дещо підупала. Крім участі у традиційному шевченківському концерті, він більш ніде не виступав. Правда, відбулося кілька репетицій Лисенкової опери «Коза- Дереза», але здійснити її постановку так і не вдалося. Численні зміни у керівництві мало сприяли поліпшенню роботи товариства.
У 1903 році «Боян» докладає багато зусиль та енергії, аби не тільки гарно вшанувати пам'ять Великого! Кобзаря, а й пожвавити всю діяльність товариства.] В червні з успіхом пройшов шевченківський концерт, у якому взяли участь і гості зі Львова. У зв'язку з наступним приїздом M. Лисенка до Чернівців «Боян» знову! закликав «співолюбивих русинів і русинок» поповнюва-І ти ряди товариства, гідно відзначити 35-річчя творчої діяльності славного українського композитора («Буковина», 1903, 27 вересня).