Ці чудові риси Менцинського грунтувалися насамперед на природженому таланті, добрій школі, великому досвіді, надзвичайній старанності в музичному виконанні і вимогливості до себе.
В усіх краях, по всій Європі було в нього багато шанувальників. Коли на афішах з'являлося ім'я співака, слухачі знали, що почують концерт високої культури, кожен номер якого буде виконаний з добрим смаком, зі справжнім мистецьким чуттям. Хто він, цей чародій співу, звідки такий щедрий, могутній талант? — захоплено питали вражені його незвичайним мистецтвом любителі музики.
Модест Омелянович Менцинський народився 29 квітня 1875 року в селі Новосільцях (Новосілках) Перемишльського повіту (нині це село має назву Великі Новосілки і належить до Мостиського району Львівської області). Його батьки були освіченими людьми, щирими шанувальниками пристрасного Шевченкового слова. Вони прищепили синові ще з дитинства повагу до свого народу, його культури і мови. І незважаючи на долю, що закинула Менцинського далеко від рідної землі, він через усе своє життя проніс щиру синівську любов до неї.
Вчився Менцинський у гімназії, а потім у Львівському університеті, де брав діяльну участь у студентських хорах, драматичних гуртках, вдало виступав, наприклад, у виставі «Наталка Полтавка» (в ролі Петра). В цей час він також бере уроки співу у львівського професора Валерія Висоцького, в якого вчилися вокального мистецтва Олександр Мишуга, Соломія Крушельницька, буковинка Філомена Лопатинська. Далі виїжджає у Франкфурт-на-Майні і продовжує навчання в класі професора Юліуса Штокгаузена. В 1901 році Менцинський уже успішно дебютує на оперній сцені в партії Ліонеля («Марта» Ф. Флотова).
Яскравий талант молодого артиста було помічено: йому пропонують свої сцени різні театри. Менцинський усією душею тягнеться на батьківщину, в Галичину. Але там немає оперного театру. Так і залишився артист у Німеччині. З 1901 по 1903 рік він виступає в операх «Фа-уст», «Аїда», «Трубадур», «Лоенгрін», «Зігмунд», «Віндзорські пастухи», стає улюбленцем тамтешньої публіки. Першокласного співака запрошує Королівська опера в Стокгольмі, де він з тріумфом виступає з 1904 по 1910 рік. Тут артист виконує головні ролі у найвизначніших оперних творах. З 1910 року він стає солістом Кельнської опери. Саме в цей час до Модеста Менцинського приходить слава найвидатнішого виконавця опер Вагнера, героїчного тенора.
У 1911 —1926 роках він знову співає в таких містах Західної Європи, як Кельн, Франкфурт, Гамбург, Берлін, Амстердам, Брюссель, Лондон, Париж, Відень, гастролює в Італії.
Виступаючи на багатьох європейських сценах, артист завжди включав до своїх концертів твори українських композиторів та народні пісні. Він був одним з кращих виконавців творів Миколи Лисенка на слова Тараса Шевченка, серед яких — «За думою дума», «Огні горять», «Минають дні, минають ночі», «Чого мені тяжко», «Гомоніла Україна», «Мені однаково», «Гетьмани», «Єсть на світі доля», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Якби мені, мамо, намисто», «Ой одна я, одна» та ін. В репертуарі співака були також твори Дениса Січинського, Віктора Матюка, Станіслава Людкевича, Філарета Колесси, Василя Барвінського. Через нього західна публіка знайомилася з нашою музичною культурою, більше дізнавалася про талановитий український народ. Інколи митець сам перекладав слова до вокальних українських творів на мову інших народів. М. Менцинський, як і О. Мишу-га та С. Крушельницька, змушені жити за межами батьківщини, з гордістю підкреслював, що він син свого народу і повсякчас почуває свій обов'язок перед ним. «Наша публіка, — писала «Нова Буковина» в дні гастролей співака в Чернівцях, — з ентузіазмом прийме цього артиста, який... мимо своєї світової слави все виступає як свідомий українець» (1912, 2 червня).
Менцинський ніколи не шкодував ні праці, ні коштів на благородну справу розвитку української культури. «Товариство для української пісні, музики та драматичної штуки в Чернівцях,— читаємо в тій же газеті,— почувається до милого обов'язку зложити Модесту Менцинському подяку за щирий дар сто крон, який він вложив на річ нашого товариства з нагоди свого концерту в Чернівцях» («Нова Буковина», 1912, 19 червня).
У 1926 році 50-літній співак кидає оперну сцену, оселяється постійно в Стокгольмі, але й після цього не раз приїздить на батьківщину, зокрема до Львова, уважно стежить за розвитком музичної культури в Галичині та на Радянській Україні.
11 грудня 1935 року співак замовк навіки. Погасла яскрава зоря, та ніколи не змовкне слава про того, хто полонив світ своїм могутнім талантом, хто по багатьох краях проніс на радість людям невмирущу пісню свого народу — пісню України.
Філомена Лопатинська
Ще дівчинкою, як згадують чернівчани, вона не раз чарувала своїм дзвінким голосом слухачів українських концертів. Кожна зустріч з публікою залишала в душі юної співачки гаряче бажання пізнати світ великого мистецтва. Те незборне прагнення приводить 17-літню Філомену Кравчуківну (народилася 1873 року) на кін львівського театру «Руської бесіди». Вона вчиться у чудового педагога співу В. Висоцького. Вже перші її виступи на сцені викликають щире захоплення. Ніжність і непідробна душевна краса Оксани з опери М. Лисенка «Різдвяна ніч» знаходить щирий відгук у людських серцях. Окрилена успіхом, Філомена виступає також у драмах та оперетах, стає окрасою галицького театру. «Це є у повному розумінні цього слова оперна співачка і артистка...» — писала про неї в серпні 1897 року одна з газет, оглядаючи вистави української трупи, що тоді гастролювала в Надвірній (тепер Івано-Франківська область).
Львівська трупа за тих часів постійно зазнавала матеріальної скрути, різних утисків від польської шляхти та українських націоналістичних верховодів «Руської бесіди», тому нерідко артисти змушені були залишати сцену, шукати іншої роботи. 1898 року разом зі своїм чоловіком Л. Лопатинським покидає трупу й Філомена. Невдовзі уславлену співачку запрошують до польської опери у Львові, де вона виступає як солістка впродовж 15 років. На оперній сцені Ф. Лопатинська виконала десятки головних партій у таких видатних творах європейської класики, як «Євгеній Онєгін» П. Чайковського, «Галька» С. Монюшка, «Продана наречена» Б. Сметани, «Кармен» Ж. Бізе, «Фауст» Ш. Гуно, «Травіата», «Аїда», «Бал-маскарад» Дж. Верді, «Чіо-Чіо-сан», «Богема» і «Тоска» Дж. Пуччіні, «Жидівка» Ф. Галеві, «Паяци» Р. Леонкавалло. її називали зіркою львівської опери, співачкою з ніжним, свіжим і поетичним голосом...
Артистка не оминала жодної нагоди, щоб побувати в рідних Чернівцях і заспівати краянам. До речі, таких нагод траплялося немало: починаючи від 1908 року і до початку першої світової війни вона майже щорічно в складі театру «Руської бесіди» гастролювала на Буковині й кожного разу виконувала головні партії в його музичних виставах. Принагідне зазначимо, що саме в той час трупу «Руської бесіди» очолював діяльний і досвідчений режисер Й. Стадник, який і взяв курс на оперу.
Різномовна чернівецька преса не раз захоплено відгукувалась на виступи співачки. «До свого чистого і сильного сопрано, що напрочуд мило звучить у високих позиціях, артистка має добру техніку і виразну дикцію. Але що особливо подобається, так це її гра: вистудійована в кожній подробиці, вся повна руху і життя»,— писала 23 квітня 1908 року газета «Буковина» про заголовну партію Ф. Лопатинської в опері «Галька». Поряд з «Галькою» в тому сезоні найбільше вдалася «Продана наречена». З великим успіхом вона співала і в українській опері М. Аркаса «Катерина».
Схвально писав тоді і двотижневик «Die Wahrheit» (1908, № 20) про гру артистки в опері М. Лисенка «Різдвяна ніч» та п'єсі «Циганка Аза» М. Старицького. В партії Рахілі з опери «Жидівка» Ф. Галеві, зазначали німецькі газети, знаменита артистка і співачка досягла вершин свого мистецтва. Цією ж партією Ф. Лопатинська почала в Чернівецькому німецькому театрі свій концертний сезон 1909—1910 року, який пройшов дуже успішно. Але чи не найбільше оплесків зібрала артистка, співаючи в німецькому театрі партію Аїди з однойменної опери Дж. Верді.
Навесні 1909 року Ф. Лопатинська бере участь і у виставах театральної трупи «Руської бесіди», що прибула на гастролі до Чернівців. Критика була одностайною, високо оцінюючи її виступи на сцені трупи Й. Стадника в операх «Галька», «Продана наречена», «Запорожець за Дунаєм» та в «Циганському бароні». Успіх її в опері «Чіо-Чіо-сан» засвідчила й німецька газета «Allgemeine Zeitung» (1909, 13 травня), підкресливши, що голос Ф. Лопатинської відзначається рідкісною дзвінкістю, приємною пластикою, особливо у високих позиціях, а манера співання настільки досконала і зрівноважена, що навіть найсуворіший учитель вокалу не міг би зробити їй жодного закиду. Вимова її легка й виразна. Співачка тонко передавала радість і біль, втіху і смуток, використовуючи все багатство тонів і нюансів свого чарівного голосу. Та й гра Лопатинської як драматичної артистки відзначалася високим рівнем майстерності.
Інша німецька газета — «Bukowiner Volksblatt» теж відзначала виконання ролі мадам Баттерфляй як велику творчу вдачу артистки (1909, 15 травня), її чудовий спів поєднувався з талановитою грою, за що зал не раз нагороджував артистку гучними оплесками. Після від'їзду трупи Й. Стадника з Чернівців Ф. Лопатинська співає в німецькому театрі («Циганський барон», «Паяци»), користуючись незмінним успіхом у слухачів.
Коли наступного, 1910 року, львівська трупа знову завітала на Буковину, Ф. Лопатинська відразу прийшла на її сцену. Кожний день був напруженим, але зігрітим радістю подарованого людям натхнення душі. Чи не найбільшим успіхом співачки була партія Татьяни у славнозвісній опері П. Чайковського «Євгеній Онєгін» (поставлена 10 травня). Як повідомляла газета «ВисоwinerPost» від 12 травня 1910 року, чудова гра Ф. Лопатинської не раз нагороджувалась бурхливими оплесками переповненого залу та чудовими букетами квітів. То була перша постановка «Євгенія Онегіна» українською мовою. Переклад лібретто опери зробив Франц Коковський, а видав його разом з програмою спектаклю в Чернівцях директор трупи Йосип Стадник. Цікаво зазначити, що у виставі взяли участь тоді ще молоді Амвросій Бучма та Іван Рубчак.