Та не крикливі реклами визначають творче обличчя талановитої артистки, підкреслювала газета, а її сильний, могутній, прекрасний голос, який створює світ гармонії і чарує слухачів, а мила зовнішність допомагає досягти великої мети. У Варшаві, Неаполі, Римі, Буенос-Айресі, Одесі, Петербурзі та в багатьох інших містах світу її виступи були тріумфальними.
«Gzernowitzer Tageblatt» підкреслювала, що чернівчани з величезним нетерпінням чекають цього вечора, який обіцяє їм надзвичайне задоволення. Видатна співачка, писала далі газета, в Чернівцях виступає вперше. У зв'язку з цим її програму буде дещо розширено, артистка виконає кілька пісень та арій з різних опер. На закінчення
свого повідомлення газета зазначала, що публіка незабаром матиме можливість захоплюватись Крушельницькою і що, напевно, артистку чекає такий же успіх, як і той, що всюди її супроводив.
Німецька «BucowinerPost» надрукувала на її концерт рецензію. «Концерт був дуже гарний. Він був просто прекрасний. Тільки о 7 годині я згадав про мій проклятий обов'язок рецензента. Я якось випустив з уваги, що афіші сповіщали про концерт оперної співачки, називаючи її «інтернаціональною, світовою». Із солідного довідника, в якому старанно фіксувалися всі родинні зв'язки українців Буковини і прилеглих частин світу, я довідався..., що вона є дочкою сестри дружини зятя такого-то і т. д. Отже, я сподівався, що знову буду на одному з тих ...сімейних вечорів, де, замість контакту між артистом і публікою, виступає надзвичайно банальна інтимність дядечок і тіточок. На таких вечорах пан кузен у думках проклинає Орфея, Тубалькайна і всіх людей, які підозрюються в тому, що вони придумали музику. Але після закінчення номера він палко аплодує і завзято вимагає повторити все спочатку. Тут проявляється ще й те захоплення, котре належність до своєї нації розглядає як причину для виправдання злочинів проти мистецтва. Тепер я признаюся: самовпевнену упередженість критики (можна би все ж від цього утриматися!) було ще раз скомпроментовано. Коли ці прекрасні уста відкриваються і починає звучати на чужій для мене мові теплий, гнучкий і дзвінкий голос, то здається, що потрапляєш у якийсь приємний, ніжний гіпноз. Все стає загадковим, далеким, незвичайним... Свідомість повністю виключається, а почуття витають у блаженстві найвищих насолод...
Співачку нагородили бурхливими оплесками, вона мусила співати «на біс». Вона ще співала польською, німецькою .та італійською мовами — справді інтернаціонально, але про це я не буду писати. Національне було мені рідніше. Професор Адлер, достойний співачки акомпаніатор, мусив їй напослідок уступити місце біля роялю. Вона сама сіла за рояль, повернулася до публіки І заспівала українських народних пісень, супроводжуючи невигадливу звукову лінію цих пісень простими акордами. У цьому вільному, подібному на речитатив співі відчували ся і сім'я, і народ, відчувалася якась дуже близька тимність. І було все так, як я передбачив, але все ж таки не те, чого я боявся.
Тільки зараз я боюся, що доброзичливий читач дуже незадоволений, бо я йому весь час розповідаю, як багато я не розумів, чого я не знав до цього часу... («ВикоwinerPost», 1911, 14 листопада).
Згодом преса зазначала, що буковинці і всі, кому пощастило бачити й чути співачку, із вдячністю і любов'ю згадували чарівну Соломію, її незабутній концерт у Чернівцях.
Після встановлення Радянської влади на західноукраїнських землях Соломія Амвросіївна постійно жила у Львові. З 1946 року і до кінця своїх днів (померла в 1952-му) вона працювала професором Львівської консерваторії ім. М. В. Лисенка, віддаючи всі сили, багатий досвід, знання і великий талант справі виховання молодого покоління радянських митців.
Подвижницьку діяльність видатної артистки високо оцінено рідним народом, їй було присвоєне звання заслуженого діяча мистецтв Української РСР. Ім'ям славної співачки названо вулиці міст, музичні школи, видано книги про її життя і творчість.
Модест Менцинський
Початок літа 1912 року. Зі шпальт усіх чернівецьких газет, із численних афіш протягом місяця не сходить ім'я Модеста Менцинського, широко рекламується його наступний концерт у місті. Скажемо відразу: посилений інтерес різноманітної буковинської преси до цього митця був не випадковим. Про оперного співака, українця з Галичини, вже лунала світова слава, за ним міцно закріпилась репутація героїчного тенора, найкращого в Європі виконавця головних партій в операх видатного композитора Ріхарда Вагнера. Відгомін цієї слави не раз долинав і до Буковини. Ще 1901 року, коли М. Менцинський навчався у Франкфуртській консерваторії, уже тоді він брав участь у концертах. Преса відзначала гарний голос молодого співака та добру школу, провіщаючи йому велике майбутнє на артистичній ниві («Буковина», 1901, 30 червня).
1909 року артист прибув до Галичини і 17 червня в Перемишлі в залі «Народного дому» дав великий концерт. Газета «Буковина» зазначала, що концерт пройшов дуже добре, а прибуток, одержаний від нього, М. Менцинський передав своїм землякам на благодійні цілі (1909, 4 липня).
Співак часто виїжджав з концертами в різні міста Західної Європи, але ніколи не обминав нагоди побувати в рідних краях. У 1912 році, після виступів на Олімпійських іграх у Стокгольмі, Менцинський знову приїздить на батьківщину. Саме в цей час і дав співак свою згоду на два концерти — у Львові та Чернівцях. До Чернівців знатний гість прибув напередодні свого виступу і зупинився в готелі «Чорний орел», а в суботу, 15 червня, о 8-й годині вечора в переповненому залі «Німецького дому» розпочався концерт. Серед слухачів переважала українська публіка, що приїхала не лише з Чернівців, а й з інших міст і сіл Буковини. Зібралося також чимало німців, румунів та поляків — любителів музики. До програми виступу Менцинського входили переважно арії з опер Р. Вагнера, Дж. Верді, твори М. Лисенка і таких західноєвропейських композиторів, як Г. Каун, К. Гардер та Г. Герман.
Як і слід було сподіватись, концерт пройшов з величезним успіхом. Оцінюючи виступ артиста, газети писали, що він володіє добре поставленим і разом з тим напрочуд приємним голосом, має всі дані, необхідні справжньому оперному та концертному співакові. Чернівчанам-українцям актор був близький і зрозумілий, бо добре знав пісенну творчість свого народу, з любов'ю співав чуті з дитинства пісні, охоче включав до свого репертуару твори з багатої скарбниці українського фольклору. На початку та наприкінці виступу Менцинський виконав тужливі, сповнені глибокої пристрасті українські пісні. Особливо зачарували слухачів своєю хвилюючою ніжністю і теплотою Лисенкові «Гетьмани» та «Минають дні», які викликали «грім оплесків і дощ квітів». Улюблений співак був увінчаний розкішно оздобленим вінком («Нова Буковина», 1912, 23 червня).
Прекрасним виконанням арій з опер «Рієнці» та «Валькірія» Менцинський ще раз довів, що він є чудовим вагнерівським співаком. Сильне враження справила і сцена прощання Отелло з однойменної опери Дж. Верді, яку, на загальну вимогу слухачів, артист мусив повторити. «Доводиться тільки жалкувати,— писала газета «Bukowiner Nachrichten»,— що ми могли слухати високообдарованого співака лиш у фрагментах опер, а не в цілих ролях на сцені». З великим захопленням були сприйняті публікою і деякі пісні німецького композитора Гуго Кауна та народні німецькі пісні. '«Пан Менцинський має надзвичайно повнозвучний і симпатичний голос, який, можна б сказати, випливає з серця — і проникає в серця»,— відзначала тоді «Gzernowitzer Zeitung».
Ніжність українських пісень і могутня сила Вагнерових опер, так по-мистецькому переданих Менцинським, захоплювали публіку. Артист мусив ще і ще повторювати номери своєї програми. Концерт Модеста Менцинського, писали чернівецькі газети, приніс справжню насолоду і, напевне, надовго лишиться у пам'яті слухачів. І це не було перебільшенням. З великою вдячністю згадують славетного українського співака, його хвилююче мистецтво всі, кому пощастило слухати той чудовий концерт.
У цій незабутній зустрічі спів Менцинського чергувався з виступами віолончеліста-віртуоза Адольфа Франка (Німеччина), вже відомого чернівчанам з попередніх концертів. Його високомистецька гра ніби доповнювала талановитого українського співака. Перший раз А. Франк виступив у прекрасній Сонаті фа мажор для віолончелі і фортепіано Ріхарда Штрауса (перша частина), другий раз — з трьома сольними п'єсами французьких композиторів К. Сен-Санса, Г. Форе та Д. Гоєнса. Загальному успіхові митців сприяв майстерний супровід на фортепіано добре відомої у Чернівцях піаністки Фріди фон Мікулич (акомпанувала М. Менцинському) і Франціски Горнер (акомпанувала А. Франкові).
Модеста Менцинського на той час широко знав світ, його ім'я не раз з'являлося у європейській пресі; особливо часто про нього говорилось у німецькій музичній критиці. Зокрема, в Кельнському місячнику (Kölnische Theater Rundschau» за 1911 рік відзначалося, що Менцинський уже першим своїм виступом затьмарив славу всіх тенорів, котрі до нього співали у Кельнській опері (а вона вважалась однією з найкращих в Німеччині). Тільки з появою цього співака Кельн дістав право зватися вагнерівським містом, писали тодішні німецькі газети.
Менцинський мав рідкісний, багатогранний талант, тому й міг братися за найрозмаїтіші образи: сьогодні він співав Тангейзера, завтра — Отелло, післязавтра — Трістана... Для нього не існувало ролей, з якими б він не впорався. Характерною особливістю його була безпосередність, з якою він виконував різноманітні твори: складалося враження, що артист кожного разу передавав щось своє, власне, зовсім не схоже на те, що доводилось уже чути навіть найзаповзятішим меломанам.