Смекни!
smekni.com

Історія розвитку вокального мистецтва на Буковині у ХІХ – поч. ХХ ст. (стр. 11 из 15)

Та не крикливі реклами визначають творче обличчя талановитої артистки, підкреслювала газета, а її сильний, могутній, прекрасний голос, який створює світ гармонії і чарує слухачів, а мила зовнішність допомагає досягти великої мети. У Варшаві, Неаполі, Римі, Буенос-Айресі, Одесі, Петербурзі та в багатьох інших містах світу її вис­тупи були тріумфальними.

«Gzernowitzer Tageblatt» підкреслювала, що чернівча­ни з величезним нетерпінням чекають цього вечора, який обіцяє їм надзвичайне задоволення. Видатна співачка, пи­сала далі газета, в Чернівцях виступає вперше. У зв'язку з цим її програму буде дещо розширено, артистка вико­нає кілька пісень та арій з різних опер. На закінчення

свого повідомлення газета зазначала, що публіка неза­баром матиме можливість захоплюватись Крушельницькою і що, напевно, артистку чекає такий же успіх, як і той, що всюди її супроводив.

Німецька «BucowinerPost» надрукувала на її концерт рецензію. «Концерт був дуже гарний. Він був просто прек­расний. Тільки о 7 годині я згадав про мій проклятий обо­в'язок рецензента. Я якось випустив з уваги, що афіші сповіщали про концерт оперної співачки, називаючи її «інтернаціональною, світовою». Із солідного довідника, в якому старанно фіксувалися всі родинні зв'язки україн­ців Буковини і прилеглих частин світу, я довідався..., що вона є дочкою сестри дружини зятя такого-то і т. д. От­же, я сподівався, що знову буду на одному з тих ...сімей­них вечорів, де, замість контакту між артистом і публі­кою, виступає надзвичайно банальна інтимність дядечок і тіточок. На таких вечорах пан кузен у думках прокли­нає Орфея, Тубалькайна і всіх людей, які підозрюються в тому, що вони придумали музику. Але після закінчен­ня номера він палко аплодує і завзято вимагає повтори­ти все спочатку. Тут проявляється ще й те захоплення, котре належність до своєї нації розглядає як причину для виправдання злочинів проти мистецтва. Тепер я призна­юся: самовпевнену упередженість критики (можна би все ж від цього утриматися!) було ще раз скомпроментовано. Коли ці прекрасні уста відкриваються і починає звучати на чужій для мене мові теплий, гнучкий і дзвін­кий голос, то здається, що потрапляєш у якийсь приєм­ний, ніжний гіпноз. Все стає загадковим, далеким, нез­вичайним... Свідомість повністю виключається, а почуття витають у блаженстві найвищих насолод...

Співачку нагородили бурхливими оплесками, вона му­сила співати «на біс». Вона ще співала польською, німе­цькою .та італійською мовами — справді інтернаціонально, але про це я не буду писати. Національне було мені рідніше. Професор Адлер, достойний співачки акомпаніатор, мусив їй напослідок уступити місце біля роялю. Во­на сама сіла за рояль, повернулася до публіки І заспівала українських народних пісень, супроводжуючи невигад­ливу звукову лінію цих пісень простими акордами. У цьому вільному, подібному на речитатив співі відчували ся і сім'я, і народ, відчувалася якась дуже близька тимність. І було все так, як я передбачив, але все ж таки не те, чого я боявся.

Тільки зараз я боюся, що доброзичливий читач дуже незадоволений, бо я йому весь час розповідаю, як багато я не розумів, чого я не знав до цього часу... («ВикоwinerPost», 1911, 14 листопада).

Згодом преса зазначала, що буковинці і всі, кому по­щастило бачити й чути співачку, із вдячністю і любов'ю згадували чарівну Соломію, її незабутній концерт у Чер­нівцях.

Після встановлення Радянської влади на західноукра­їнських землях Соломія Амвросіївна постійно жила у Львові. З 1946 року і до кінця своїх днів (померла в 1952-му) вона працювала професором Львівської консер­ваторії ім. М. В. Лисенка, віддаючи всі сили, багатий досвід, знання і великий талант справі виховання моло­дого покоління радянських митців.

Подвижницьку діяльність видатної артистки високо оцінено рідним народом, їй було присвоєне звання зас­луженого діяча мистецтв Української РСР. Ім'ям слав­ної співачки названо вулиці міст, музичні школи, видано книги про її життя і творчість.

Модест Менцинський

Початок літа 1912 року. Зі шпальт усіх черні­вецьких газет, із численних афіш протягом місяця не схо­дить ім'я Модеста Менцинського, широко рекламується його наступний концерт у місті. Скажемо відразу: поси­лений інтерес різноманітної буковинської преси до цього митця був не випадковим. Про оперного співака, україн­ця з Галичини, вже лунала світова слава, за ним міцно закріпилась репутація героїчного тенора, найкращого в Європі виконавця головних партій в операх видатного композитора Ріхарда Вагнера. Відгомін цієї слави не раз долинав і до Буковини. Ще 1901 року, коли М. Менцинський навчався у Франкфуртській консерваторії, уже то­ді він брав участь у концертах. Преса відзначала гарний голос молодого співака та добру школу, провіщаючи йому велике майбутнє на артистичній ниві («Буковина», 1901, 30 червня).

1909 року артист прибув до Галичини і 17 червня в Перемишлі в залі «Народного дому» дав великий концерт. Газета «Буковина» зазначала, що концерт пройшов ду­же добре, а прибуток, одержаний від нього, М. Менцинський передав своїм землякам на благодійні цілі (1909, 4 липня).

Співак часто виїжджав з концертами в різні міста Західної Європи, але ніколи не обминав нагоди побува­ти в рідних краях. У 1912 році, після виступів на Олім­пійських іграх у Стокгольмі, Менцинський знову приїз­дить на батьківщину. Саме в цей час і дав співак свою згоду на два концерти — у Львові та Чернівцях. До Чер­нівців знатний гість прибув напередодні свого виступу і зупинився в готелі «Чорний орел», а в суботу, 15 червня, о 8-й годині вечора в переповненому залі «Німецького дому» розпочався концерт. Серед слухачів переважала українська публіка, що приїхала не лише з Чернівців, а й з інших міст і сіл Буковини. Зібралося також чимало німців, румунів та поляків — любителів музики. До прог­рами виступу Менцинського входили переважно арії з опер Р. Вагнера, Дж. Верді, твори М. Лисенка і таких західноєвропейських композиторів, як Г. Каун, К. Гардер та Г. Герман.

Як і слід було сподіватись, концерт пройшов з величез­ним успіхом. Оцінюючи виступ артиста, газети писали, що він володіє добре поставленим і разом з тим напрочуд приємним голосом, має всі дані, необхідні справжньому оперному та концертному співакові. Чернівчанам-українцям актор був близький і зрозумілий, бо добре знав пі­сенну творчість свого народу, з любов'ю співав чуті з ди­тинства пісні, охоче включав до свого репертуару твори з багатої скарбниці українського фольклору. На початку та наприкінці виступу Менцинський виконав тужливі, сповнені глибокої пристрасті українські пісні. Особливо зачарували слухачів своєю хвилюючою ніжністю і теп­лотою Лисенкові «Гетьмани» та «Минають дні», які вик­ликали «грім оплесків і дощ квітів». Улюблений співак був увінчаний розкішно оздобленим вінком («Нова Бу­ковина», 1912, 23 червня).

Прекрасним виконанням арій з опер «Рієнці» та «Ва­лькірія» Менцинський ще раз довів, що він є чудовим вагнерівським співаком. Сильне враження справила і сцена прощання Отелло з однойменної опери Дж. Верді, яку, на загальну вимогу слухачів, артист мусив повторити. «Доводиться тільки жалкувати,— писала газета «Bukowiner Nachrichten»,— що ми могли слухати високообдарованого співака лиш у фрагментах опер, а не в цілих ролях на сцені». З великим захопленням були сприйняті публікою і деякі пісні німецького композитора Гуго Кауна та народні німецькі пісні. '«Пан Менцинський має надзвичайно повнозвучний і симпатичний голос, який, можна б сказати, випливає з серця — і проникає в сер­ця»,— відзначала тоді «Gzernowitzer Zeitung».

Ніжність українських пісень і могутня сила Вагнерових опер, так по-мистецькому переданих Менцинським, захоплювали публіку. Артист мусив ще і ще повторювати номери своєї програми. Концерт Модеста Менцинського, писали чернівецькі газети, приніс справжню насолоду і, напевне, надовго лишиться у пам'яті слухачів. І це не було перебільшенням. З великою вдячністю згадують сла­ветного українського співака, його хвилююче мистецтво всі, кому пощастило слухати той чудовий концерт.

У цій незабутній зустрічі спів Менцинського чергував­ся з виступами віолончеліста-віртуоза Адольфа Франка (Німеччина), вже відомого чернівчанам з попередніх кон­цертів. Його високомистецька гра ніби доповнювала та­лановитого українського співака. Перший раз А. Франк виступив у прекрасній Сонаті фа мажор для віолончелі і фортепіано Ріхарда Штрауса (перша частина), другий раз — з трьома сольними п'єсами французьких композиторів К. Сен-Санса, Г. Форе та Д. Гоєнса. Загальному успіхові митців сприяв майстерний супровід на фортепіа­но добре відомої у Чернівцях піаністки Фріди фон Мікулич (акомпанувала М. Менцинському) і Франціски Горнер (акомпанувала А. Франкові).

Модеста Менцинського на той час широко знав світ, його ім'я не раз з'являлося у європейській пресі; особли­во часто про нього говорилось у німецькій музичній кри­тиці. Зокрема, в Кельнському місячнику (Kölnische Theater Rundschau» за 1911 рік відзначалося, що Менцинський уже першим своїм виступом затьмарив славу всіх тенорів, котрі до нього співали у Кельнській опері (а вона вважалась однією з найкращих в Німеччині). Тіль­ки з появою цього співака Кельн дістав право зватися вагнерівським містом, писали тодішні німецькі газети.

Менцинський мав рідкісний, багатогранний талант, то­му й міг братися за найрозмаїтіші образи: сьогодні він співав Тангейзера, завтра — Отелло, післязавтра — Трістана... Для нього не існувало ролей, з якими б він не впорався. Характерною особливістю його була безпосе­редність, з якою він виконував різноманітні твори: скла­далося враження, що артист кожного разу передавав щось своє, власне, зовсім не схоже на те, що доводилось уже чути навіть найзаповзятішим меломанам.