Зобов'язання клієнта за депозитним договором полягають у своєчасному перерахуванні грошових коштів на депозитний рахунок банку; зобов'язання банку — прийняти грошові кошти на депозитний рахунок, нараховувати відсотки, забезпечити повне збереження суми внеску і повернути її після закінчення строку дії договору або достроково за заявою клієнта. Клієнт, як правило, має право довкладати (частково списувати) грошові кошти чи нараховані відсотки, якщо це передбачено умовами депозитного договору. Сторони зобов'язуються зберігати таємницю за усіма діями, пов'язаними з виконанням депозитного договору.
Вклади в установи банків носять суворо добровільний характер. Банки, як правило, встановлюють мінімальний розмір первинного внеску. Вкладник — фізична особа має право оформити за депозитним вкладом довіреність або заповідальне розпорядження. Власник депозитного вкладу зобов'язаний заздалегідь повідомити установу банку про дострокову вимогу вкладу за зазначеним у договорі номером телефону, письмово або при особистій явці.
Згідно з юридичними нормами праву однієї сторони депозитного договору відповідає зобов'язання іншої сторони.
Стягнення на вклади юридичних і фізичних осіб у комерційних банках може бути звернено на підставі вироку чи рішення суду, яким задоволене цивільний позов. Конфіскація вкладів може бути проведена лише на підставі вироку, що набрав законної сили, або винесеної відповідно до закону постанови про конфіскацію майна.
Кожний комерційний банк повинен приділяти першочергову увагу сучасним технологіям управління депозитами (вкладами) і заощадженнями юридичних і фізичних осіб. Важливе значення має застосування банками різноманітних святкових, новорічних, відпускних, податкових та інших строкових внесків з метою нагромадження коштів, достатніх, наприклад, для купівлі новорічних подарунків (або подарунків на інші свята), оплати видатків на час відпустки тощо.
Останнім часом поширюється практика роботи вітчизняних комерційних банків з депозитними сертифікатами. Сертифікати можуть бути номіновані як у національній, так і в іноземній валюті. Сертифікати сплачуються у гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, — в іноземній валюті. Сертифікати можуть випускатися: одноразово або серіями, іменними або на пред'явника, строковими або до запитання. Строк обігу сертифіката встановлюється від дати його видачі до дати, коли власник сертифіката отримує право вимоги депозиту (вкладу) за сертифікатом.
Бланки сертифікатів мають містити такі обов'язкові реквізити: назву "ощадний (депозитний) сертифікат"; порядковий номер сертифіката та його серію (якщо випуск є серійним); дату внесення депозиту; розмір депозиту, який оформлений сертифікатом (літерами та цифрами); зобов'язання банку повернути суму, внесену на депозит; дату вимоги вкладником суми за сертифікатом; відсоткову ставку за користування депозитом; умови сплати відсоткової ставки — у разі вимоги вкладника про повернення вкладу до обумовленого строку; назву та адресу банку-емітента, а для іменного сертифіката — назву (ім'я) вкладника; місце для підпису особи, яка уповноважена банком підписувати зобов'язання, та місце для печатки банку.
2. До укладання кредитної угоди фахівець банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто його здатність своєчасно повернути позичку, вивчити фактори, які можуть спровокувати її неповернення.
Збереження основної суми боргу є одним з головних принципів, який завжди має дотримуватися при здійсненні банком позичкової операції. Тому оцінювання якості потенційного позичальника є одним із важливих етапів процесу кредитування. При цьому особливе значення має встановлення обґрунтованості кредиту. Жодні додаткові заходи захисту не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка у своїй основі не є обґрунтованою.
Одним з елементів оцінювання кредитоспроможності є з’ясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов’язань перед іншими кредиторами в минулому.
Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.
Оскільки банк як кредитор може мати різних клієнтів — підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки — оцінювання їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково.
Критерії оцінювання фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно, його внутрішніми положеннями щодо проведення активних (кредитних) операцій та методикою оцінювання фінансового стану позичальника з урахуванням результатів аналізу їх балансів, звітів про фінансові результати тощо.
Фінансовий стан позичальника банк оцінює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі — не рідше одного разу на три місяці, а якщо позичальником є банк — не рідше ніж один раз на місяць.
Згідно з положенням НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» від 6 липня 2000 р. вимоги щодо оцінювання фінансового стану позичальника, рекомендовані НБУ, є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії такої оцінки, що підвищують вимоги до позичальників з метою адекватного оцінювання кредитних ризиків та належного контролю за ними.
Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значущості) серед інших показників, які можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником зобов’язань за кредитними операціями.
Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.
Для оцінювання фінансового стану позичальника — юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:
· платоспроможність;
· фінансова стійкість;
· рентабельність (у динаміці);
· оборот за рахунками;
· склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.
Платоспроможність позичальника визначається за показниками (коефіцієнтами) ліквідності:
· миттєвої — КЛ1;
· поточної — КЛ2;
· загальної — КЛ3.
де Ав — високоліквідні активи (грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції);
Зп — поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.
Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 — не менше 0,2.
де Ал — ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів (Ав), дебіторської заборгованості, векселів одержаних.
Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 — не менше 0,5.
де Ао — оборотні активи.
Оптимальне теоретичне значення показника КП3 не менше 2,0.
Фінансова стійкість позичальника визначається за допомогою коефіцієнтів:
· маневреності власних коштів (КМ);
· незалежності (КН).
де Вк — власний капітал;
Ан — необоротні активи.
Оптимальне теоретичне значення показника КМ не менше 0,5. Він характеризує ступінь мобільності використання власних коштів.
де Зк — залучені кошти (довгострокові та поточні зобов’язання).
Оптимальне теоретичне значення показника КН не більше, ніж 1,0. Він характеризує ступінь фінансового ризику.
Рентабельність позичальника визначається за двома показниками:
· рентабельність активів (Ра);
· рентабельність продажу (Рп).
де Пч — чистий прибуток;
А — активи.
де Ор — обсяг реалізації продукції (без ПДВ).
Обороти за рахунками . Розраховується відношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та процентами за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів).
де Нсм — середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів);
Ск — сума кредиту та проценти за ним;
n — кількість місяців дії кредитної угоди;
Зм — щомісячні умовно постійні зобов’язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо);
Зі — податкові платежі та суми інших зобов’язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов’язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).
По сезонних підприємствах середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.
Оптимальне теоретичне значення показника К не менше 1,5.
Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:
· ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці загалом та в промисловості зокрема;
· наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;
· ефективність управління позичальника;
· професіоналізм керівництва та його ділова репутація.
Крім наведених показників, можуть застосовуватися й інші, які можна об’єднати в певні групи показників:
· погашення боргу;
· ділової активності;
· прибутковості;
· використання основного капіталу.