Таким чином, кредитну систему можна розглядати в двох аспектах прояву:
o по-перше, кредитна система як сукупність кредитних стосунків, форм, способів і типів кредитування;
o по-друге, кредитна система як сукупність банківських і інших кредитних організацій, що працюють в правовому полі, визначеному законодавчими актами.
На сьогодні не існує єдиного підходу до побудови структури кредитного ринку, оскільки все залежить від вихідних позицій, принципів, які покладені в її основу. Проте можні виокремити банківськуі небанківськучастини.
Банківська система, яка являється складовою частиною кредитної системи, бере участь у виконанні основних її функцій, зокрема, шляхом:
- забезпечення способів переміщення фінансових ресурсів у часі, через кордони держав та між окремими галузями тощо;
- розробки та забезпечення способів управління ризиками;
- забезпечення механізму об’єднання фінансових ресурсів та їх розподілу між окремими суб’єктами господарювання;
- забезпечення безперебійного функціонування платіжних систем, зокрема, шляхом удосконалення способів клірингу та здійснення розрахунків, що сприяють торгівлі;
- забезпечення насичення ринку ціновою інформацією, що дозволяє координувати децентралізований процес прийняття рішень в окремих галузях економіки.
Кредитна система будь-якоїкраїни очолюється Центральним банком. Він виступає основним координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці. Він, як правило, не вступає у взаємовідносини з підприємствами і населенням, а представляє собою свого роду “банк банків” і “банк держави”, що визначається його базовими функціями як основного органу, який координує діяльність кредитної системи в цілому.
Другу частину кредитної системи становить парабанківська система – сукупність небанківських фінансових посередників, які акумулюють грошові кошти економічних суб’єктів, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури, і підпорядковуються різним регулюючим органам [6].
Небанківське фінансування довгострокових капіталовкладень у народне господарство здійснюється через інвестиційні фонди, суть яких зводиться до акумуляції коштів певних суб’єктів і використання їх для нагромадження. Утворюються й інші фонди, які займаються акумуляцією грошових коштів та інвестуванням їх у ті чи інші галузі народного господарства, зокрема, такі відомі у світі, як Міжнародний валютний фонд. В Україні - це Пенсійний фонд, фонди соціального страхування та інші. Головною їх ознакою є те, що вони являють собою сукупність грошових або інших ресурсів, які знаходяться в розпорядженні тих чи інших асоціацій, об'єднань, підприємств, організацій, державних установ, приватних громадян, призначених для цільового використання. В періоди вивільнення їх від цільового використання ці кошти використовуються для інвестицій, кредитування, надання послуг, позик з метою їх нагромадження. Звичайно, якщо це не суперечить чинному законодавству.Взагалі, кредитна система може функціонувати і без фінансових посередників. Власник вільних коштів може прямо і безпосередньо надавати їх у позичку позичальнику. Така кредитна система стала формуватися в Україні у формі прямих грошових позичок між підприємствами. Але високі ризики таких “прямих” відносин кредиторів і позичальників, розбіжність за сумами і термінами неминуче призводять до виникнення особливих посередників, що на основі акумуляції коштів багатьох суб'єктів забезпечують задоволення практично будь-яких потреб ринкових суб'єктів у позикових засобах.
Структура сучасної кредитної системи України наближається до цивілізованого ринкового типу. У ході проведення реформ було взято курс на побудову такоїкредитної системи,щоздатназабезпечувати повноцінне комплексне обслуговування господарського обороту [8, 15]. Однак цей процес ще не завершено. Потребує суттєвого вдосконалення діяльність Національного банку України, становлення ринків короткострокових і довгострокових грошових капіталів зумовлює необхідність розвитку спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширення сфер діяльності кредитних установ неможливе без багатьох допоміжних організацій. Та найважливіше значення має розвиток діяльності комерційних банків як первинної і вихідної ланки кредитної системи.
1.2 Комерційний банк: сутність, види та функції
Термін „комерційний банк” виник ще в ранній період банківської справи, коли банки обслуговували переважно торгівлю. З розвитком виробництва виникла необхідність його кредитування: потрібні були кредити на поповнення обігового капіталу, створення запасів сировини, готової продукції тощо. Строки кредитів постійно збільшувалися, частину банківських ресурсів використовували для вкладень в основний капітал, цінні папери, тому термін „комерційний” почав набувати значення „діловий”, тобто банк, як і будь-яке підприємство, має свій продукт і працює на комерційній основі, намагається, щоб кожна операція приносила дохід і завдавала якнайменше збитків [13. с11].
А продуктом банку є перш за все, формування кредитних грошей, а також різноманітні послуги, які полягають у наданні гарантій порук, консультацій, управлінні майном тощо[13. с12].
Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів, здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб, приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати певні операції.
Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність” комерційний банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Крім того, окремо виділяють банк з іноземним капіталом - банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше 10 відсотків.
Іноземні науковці дають свої визначення цьому поняттю, наприклад, комерційний банк – це цілеспрямована, відкрита соціотехнічна система, яка пов’язана із зовнішнім світом мережею транзакцій фінансово-кредитного та інформаційного характеру. [15. с. 200].
Комерційним банкам в Україні забороняється займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування (крім функцій фінансового страхового посередника), їм забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.
Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу; філійною мережею; діапазоном операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують.
За формою власності комерційні банки поділяються на державні і колективні. Державні банки мають одного власника в особі держави. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні комерційні банки - це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного із засновників законодавче обмежена 35% статутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.
Залежно від організаційної форми комерційні банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки). Проте відповідно до змін у законодавстві банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку.
Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі (сукупні активи не перевищують 200 млн. грн.), середні (сукупні активи перевищують 200 млн. грн.), великі (перевищують 500 млн. грн.) та найбільші (перевищують 1300 млн. грн.).
Залежно від наявності філій комерційні банки можна кваліфікувати на банки з мережею філій та безфілійні.
Залежно від діапазону операцій, що виконують комерційні банки, і сектора ринку, де вони функціонують, розрізняють: універсальні банки; банки з клієнтською спеціалізацією; банки з галузевою спеціалізацією; банки з функціональною спеціалізацією.
Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони мають потенційні юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів клієнтів.
До банків із клієнтською спеціалізацією належать кооперативні банки, в яких основними засновниками і переважними клієнтами є кооперативи. У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і диференційність банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які обслуговують операції біржових структур; страхові - страхових інститутів; кооперативні - кооперативів тощо. Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, що можуть бути пов'язані із сезонними чи іншими процесами. Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. До функціонально спеціалізованих банків відносяться інвестиційні, ощадні, іпотечні, клірингові тощо. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою. Відомими представниками банків з функціональною спеціалізацією в Україні є Ощадбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90% - Це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче кредитування.