Проблема звичаєвого права є однією з найскладніших і слабо розвинених проблем у правознавстві. Звичаєве право не призведене до стрункої системи; не встановлено меж фактичної чинності правових звичаїв; не проведено більш-менш чіткого розмежування між правовим звичаєм та звичаєм побутовим, немає також одностайності щодо самого походження та характерних рис звичаєвого права.
В англійській правовій системі звичай стає джерелом права тільки в тому випадку, якщо суд послався на нього у своєму рішенні.
Правова доктрина – це акт-документ, який містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, розроблені вченими для удосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою як обов’язкові (3, стор. 310).
Ще найвидатніші римські юристи давали роз’яснення, обов’язкові в подальшому для судів. Правова доктрина служила безпосереднім джерелом права в англійській правовій системі: при вирішенні справи, судді посилались на праці вчених, видатних юристів.
В наші дні роль доктрини є важливою для правотворчості: вона сприяє удосконаленню нормативно-правових актів, створенню нових правових понять і категорій, розвитку способів і прийомів тлумачення та реалізації правових норм, якими користуються правотворчі і правозастосовні органи.
Висновки
1. Існування судового прецеденту як джерела англійського права обумовлено історичними, географічними, політичними факторами. Судовий прецедент як джерело права, пройшов довгу історію свого формування. Його становлення й розвиток відбувався в особливих умовах. В Англії не було ні законів, ні загальнообов'язкових правил. Підставою для його розвитку служило звичаєве право. Потім, коли вже становлення міцної централізованої влади жадало від суддів рішення схожих справ аналогічним образом, була породжена доктрина прецеденту.
2. Суть доктрини судового прецеденту зводиться до того, що нижчестоящі суди зобов'язані при розгляді справ використовувати судові рішення вищих судових інстанцій, винесені по аналогічним з розглянутою справою. При цьому вони використовують не все рішення, а тільки частину, що йменується racio decidendi. Саме ця частина рішення і є правовою нормою й судовим прецедентом.
3. Судовий прецедент як джерело англійського права має наступні ознаки:
1) він виноситься при розгляді конкретної справи;
2) він містить у собі правову норму, внаслідок чого нижчестоящі суди посилаються на нього у своїх наступних рішеннях;
3) він обов'язковий для застосування всіма судовими інстанціями (крім Палати Лордів).
4) Судовий прецедент тісно пов'язаний з іншими джерелами англійського права, а саме статутами й звичаями. Сфера дії судового прецеденту поширюється на тлумачення статутів. Але з іншого боку, статут може скасувати той або інший прецедент. Звичай стає джерелом права тільки в тому випадку, якщо суд послався на нього у своєму рішенні. Таким чином, всі джерела англійського права, як звичаї, так і закони перебувають у тісній взаємодії із судовим прецедентом, роль якого із часом у розвитку права в Англії не зменшується.
5) В зв'язку зі становленням у нашій державі судової влади, розвитком нового законодавства, роль судової практики зростає. Вищі судові інстанції узагальнюють досвід застосування тієї або іншої юридичної норми нижчестоящих інстанцій, у своїх роз'ясненнях дають висновок про правильність застосування тієї або іншої норми, але при цьому даний висновок не є актом застосування норм права.
6) Аналізуючи ситуації, які розглядаються в українській судовій практиці як судовий прецедент (розгляд цивільних справ при наявності пробілів у праві, рішення по конкретних справах вищих судових інстанцій, можна зробити висновок, що українська судова практика перебуває тільки в області правозастосування, їй не властиві правотворчі функції. Вона не є джерелом права, проте судова практика впливає на процес правотворчості, показуючи, які недоліки існують у чинному законодавстві, які суспільні відносини вимагають законодавчого врегулювання.
Судовий прецедент як джерело права має ознаки обов'язковості, тобто він обов'язковий до застосування всіма судами, що розглядають аналогічну справу. У нашій правовій системі нижчестоящі інстанції використовують вказівки вищих інстанцій, а також рішення вищих судових інстанцій по конкретних цивільних справах у своїй діяльності як акти найбільш авторитетних судових органів, але вони не мають для них обов'язкової чинності. Вирішуючи конкретні справи, судді тлумачать загальні правила стосовно до певних фактів і правовідносин, конкретизують дію нормативних приписів. Розкриття змісту закону у зв'язку з конкретним приватним випадком становить елемент судової творчості, але ця творчість іншого роду, яка не має ніякого відношення до процесу створення норм права. Тому рішення вищестоящих судових інстанцій по конкретних справах не можна розцінювати як судовий прецедент в українській правовій системі.
Література
1. Кравчук М.В.Теорія держави і права (опорні конспекти) – К., Атіка, 2003.
2. М.В.Цвік, В.Д.Ткачеко, Л.Л.Богагова. Загальна теорія держави і права – Х.: Право, 2002.
3. Скакун О. Ф. Теорія держави і права, - Х., 2001.
4. Давид Р. Основные правовые системы современности. М., 1976. С.301.
5. Юридический энциклопедический словарь. М., 1984.
6. Кросс Р. Прецедент в английском праве. М., 1985.
7. Manland F.W. Historical essays. Cambr., 1957.
8. Апарова Т.В. Суды и судебный процесс Великобритании. М., 1996.
9. Інтернет, www.refine.org.ua
10. Kralfi A. English law //An intoduction to legal systems – L., 1968.
11. Див.: Maitland F. The forms of action at Common Law, L – 1948.
12. Maine H.S. Early Law and Custom. – 1861.