В даній курсовій роботі розглядаються інтерполяційні поліноми.
Відомо, що будь-яка неперервна на відрізку

функція

може бути добре наближена деяким поліномом

(див. [1], c.50):
Теорема Вейерштрасса: Для будь-якого

існує поліном

степеня

, такий, що

.
Отже, будемо шукати інтерполяційний поліном в вигляді:

, (1. 1. 2)
де

- невизначені коефіцієнти. Покладемо

, тоді отримаємо систему лінійних рівнянь:

Визначник даної системи являється відмінним від нуля визначником Вандермонда (див. [9]):

.
Звідси випливає, що інтерполяційний поліном (1. 1. 2) існує і він єдиний, хоча форм його запису існує багато.
В якості базису

ми взяли базис із одночленів

. Для обчислень більш зручним являється базис поліномів Лагранжа

степеня п або коефіцієнтів Лагранжа:

Неважко побачити, що поліном степені п

задовольняє цим умовам. Полином

, очевидно, визначається єдиним способом. Дійсно, нехай існує ще один поліном

, тоді їх різниця

є поліном степені п, який перетворюється в нуль в п+1 точках

. Це можливо тільки при

.
Поліном

приймає значення

в точці

і рівний нулю у всіх останніх вузлах

при

. Звідси випливає, що інтерполяційний поліном:

(1. 1. 3)
має степінь не вище п і

. Формулу (1. 1. 3) називають формулою Лагранжа. Число арифметичних дій для обчислення по (1. 1. 3) пропорційно

. Для оцінки близькості полінома

до функції

покладають, що існує п+1– ша неперервна похідна

. Тоді має місце формула для похибки

.
При оцінці похибки результатів повинні враховуватись як похибки методу інтерполяції (залишковий член), так і похибка округлення при обчисленнях.
1.2 Інтерполяційні формули Ньютона
Часто інтерполювання ведеться для функцій, заданих таблицями з рівновіддаленими значеннями аргументу (тобто такими, що будь-який

(вузол інтерполяції) можна представити у вигляді

- деяка постійна величина, яка називається кроком інтерполяції). Для таких таблиць побудова інтерполяційних формул, а також проведення обчислень по ним значно спрощується.
Для побудови формули Ньютона необхідно ввести поняття кінцевих різниць.
Кінцевими різницями називають різниці між значеннями функції в сусідніх вузлах (точках

) інтерполяції:

де

Отримані кінцеві різниці будемо називати кінцевими різницями першого порядку. З різниць першого порядку отримаємо різниці другого порядку:

де

.
Повторюючи процедуру, отримаємо кінцеві різниці третього порядку:

Для кінцевих різниць

-го порядку:

В результаті отримаємо таблицю кінцевих різниць: