Корпоративні інформаційні системи КІС (стр. 4 из 21)
Традиційно економічну інформаційну систему розглядають я сукупність двох компонентів або підсистем - функціональної і забезпечувальної. Функціональна частина є моделлю системи керування об'єктом і, як будь-яка модель, вимагає чіткого математичного обґрунтування й опису. Забезпечувальна частина припускам такі види забезпечення, як математичне, технічне, програмне інформаційне, лінгвістичне, організаційне, правове, ергономічне.
Синтез полягає в інтеграції успадкованих систем з новітніми розробками ІС, інтеграції модулів ІС, реалізованих у гетерогенному обчислювальному середовищі, вимагає наявності розвинути, засобів інтероперабельності поєднуваних компонентів.
У загальному випадку інтероперабельність - властивість, яка припускає здатність різних або подібних середовищ, систем чи функціональних елементів взаємодіяти один з одним, що повинно забезпечуватися їх безперешкодним інтерфейсом, заснованим на відкритості їх стосовно одне одного.
Інтерфейс у широкому розумінні - це сукупність уніфікованих засобів організації взаємодії різних систем або функціональних елементів однієї системи.
Інтероперабельність зумовлює правила композиції окремих компонентів у Цілісну систему і спирається на стандарти.
Стандарти застосовуються скрізь як при розробці функціональної так і забезпечувальної компонент ІС; у забезпечувальній частині - від комунікацій до керування базами даних і додатками. Рис 2.2. ілюструє зв'язок між розподілом компонент ІС, їх неоднорідністю і стандартами.
Рис. 2.2. Взаємозв'язок між розподілом компонент ІС, їх неоднорідністю і стандартами
Комп'ютерні мережі
Для передавання від одного комп'ютера до іншого різноманітної інформації, в тому числі програм і даних, використовуються комп'ютерні мережі. У комп'ютерній мережі у вузлах мережевої структури знаходяться комп'ютери, з'єднані між собою за допомогою провідникових чи волоконнооптичних ліній або бездротовими засобами зв'язку. Обмін інформацією в мережах здійснюється на основі мережевих протоколів.
Мережевий протокол являє собою сукупність правил, які дозволяють комп'ютерам, що підключені до мережі, «розуміти» один одного та обмінюватися між собою даними. Існує багато типів мережевих протоколів, які розрізняються між собою функціональними можливостями.
Протокол - це набір семантичних та синтаксичних правил, який визначає поведінку об'єктів під час їхньої взаємодії.
Протоколи намагаються стандартизувати найперше, оскільки об'єкти, пов'язані протоколом, є в різних системах. Об'єкти суміжних рівнів в одній системі взаємодіють один з одним через спільну межу, яку називають інтерфейсом.
Інтерфейс — це межа між: двома рівнями, яка має певні функційні характеристики.
Існуючі комп'ютерні мережі можна поділити на два класи: локальні та глобальні.
Локальна мережа використовується для передавання даних на невеликі відстані, наприклад в межах однієї кімнати, однієї будови чи одного підприємства. Прикладом локальної мережі може бути шкільний комп'ютерний клас, де є головний комп'ютер, за яким працює вчитель, і комп'ютери учнів. Головний комп'ютер у мережі називається сервером. За його допомогою здійснюється управління мережею чи її ділянкою. Сервер повинен мати достатньо велику оперативну пам'ять і місткий диск.
Глобальними називаються мережі, які об'єднують комп'ютери, розміщені на великій території. Здебільшого глобальні мережі є об'єднанням багатьох локальних мереж.
Комп'ютери зв'язуються між собою за допомогою спеціальної апаратури, куди входить мережевий адаптер. Мережевий адаптер — це пристрій, який забезпечує під'єднання комп'ютера до мережі.
Глобальною мережею, точніше супермережею, є мережа Інтернет, яка за останнє десятиліття стала основою світового інформаційного простору, забезпечивши недосяжні раніше інформаційні та комунікаційні можливості. Історія Інтернету бере початок від 60-х років. Перша мережа (ARPAnet) мала дещо подібні можливості, розроблялася в США як мережа спеціалізованого призначення і об'єднувала навчальні заклади та військові організації. У ній були закладені дві основні ідеї, реалізовані в сучасній мережі Інтернет:
1) кожен вузол незалежно одержує і передає інформацію; 2) повідомлення ділиться на окремі частини (пакети), що передаються окремо і збираються разом у вузлі-одержувачі. В основі роботи мережі Інтернет лежить мережевий протокол TCP/IP, хоча до Інтернету можуть бути під’єднані і мережі, що використовують інші протоколи.
Найпоширенішим способом під’єднання комп'ютерів до Інтернету є використання телефонних ліній. Це під’єднання здійснюється за допомогою пристроїв, які називаються модемами. Організації та фірми, які забезпечують підключення до Інтернету і надають відповідні послуги, називаються провайдерами.
Адреси в Інтернеті. Кожен комп'ютер у мережі має свою адресу, яка називається IP-адресою і складається з чотирьох чисел, кожне з яких приймає значення від 0 до 255 і які при написанні розділяються крапками, наприклад: 194.44.192.20. Оскільки цифрові адреси важко запам'ятовувати, то для зручності IP-адресі ставиться у відповідність адреса, яка нагадує поштову адресу.
Кожній країні присвоєно своє унікальне ім'я, зареєстроване у світовій мережі: uk — Англія, jp — Японія, ru — Росія та ін. Після створення СНД колишні республіки отримали свої адреси. Ім'я України в Інтернеті — ua. Адреси утворюють деревоподібну структуру, яка забезпечує швидкий пошук абонентів. У цій деревоподібній структурі немає єдиного кореня, але кожна країна утворить своє піддерево. Так, в Україні вузлами наступного після «ua» рівня є назви міст, областей чи регіонів, наприклад «kiev.ua», «crimea.ua», «lviv.ua» та ін. Така система імен називається доменною. Кожен сервер у мережі, що належить одній чи кільком організаціям, об'єднаним у локальну мережу, також має своє ім'я. Таким чином, адреса складається з декількох частин, розділених крапками: спочатку ставиться ім'я сервера, після нього — назва міста чи регіону, а в кінці — ім'я країни, яке відповідне домену вищого рівня. Існує класифікація, що бере до уваги тип установи:
—com — комерційні установи (фірми, компанії і т.п.);
—edu — навчальні заклади;
—gov — урядові організації;
—mil — військові організації;
—net — організації, які надають мережні послуги;
—int — міжнародні організації;
—огд— організації інших типів (часто безприбуткові).
Методології і стандарти при розробці функціональних компонент КІС
Обов'язковим організуючим елементом розробки корпоративних систем є стандарти. Кожна корпорація в процесі розробки та експлуатації ІС керується корпоративними стандартами (КСт), які базуються на галузевих, національних та міжнародних стандартах.
Стандарти відображують рівень розвитку культури керування, рівень технологічного розвитку, рівень розвитку законодавства. Використання стандартів є однією з головних передумов для створення відкритих систем.
Вихід на міжнародні ринки вимагає орієнтації на міжнародні стандарти. Це стосується не тільки стандартів на продукцію та послуги.
Участь у міжнародних проектах вимагає від фірм впровадження міжнародних стандартів. Орієнтація на міжнародні інвестиції вимагає постановки фінансового обліку за міжнародними стандартами. Роблячи національні або міжнародні стандарти своїми КС організація набуває більшої гнучкості та мобільності. Вона почив використовувати весь досвід керування, сконцентрований у ц стандартах, і одержує серйозні конкурентні переваги. У цьому в падку й автоматизація одержує надійну точку опори.
На міжнародних ринках конкуренція товарів і технологій уз перетворилася на боротьбу стандартів. Особливо яскраво це демонструють ринки апаратного і програмного забезпечення. Буд - якій організації варто усвідомлювати, що приймаючи в якості корпоративного стандарт однієї зі сторін-конкурентів, вона роби серйозний стратегічний вибір.
Можна умовно виділити три види управлінської діяльності, які регулюються управлінськими корпоративними стандарту (УКСт), це:
• планування;
• облік;
• прийняття рішень.
Кожний із зазначених видів діяльності реалізується в конкретн предметній сфері корпоративного управління, і кожна така пре метна сфера може мати свою галузеву специфіку.
Нині немає стандартів, що визначають функціонування КІ Однак широко розповсюджені методології MRPII (Manufacturi Resource Planning) і ERP (Enterprise Resource Planning) американс кої дослідницької компанії Gartner Group є на сьогоднішній де основою для розробок у цій області.
Практично всі сучасні програмні продукти масштабу підприємства засновані на стандарті MRPII і більш новій методології ERР.
На жаль, підходи до цих питань у країнах СНД обмежуються стандартами на автоматизовані системи керування (АСУ), що фактично є технологічними прийомами і методичними вказівками, які дозволяють дотримуватись визначених правил при створенні систем автоматизації різних видів — систем автоматизованого npoefl тування (САПР), автоматизованих систем керування технологія ними процесами (АСУТП) та ін.
Стандарт методів управління виробництвом і дистрибуції MRPII
Стандарт методів управління виробництвом і дистрибуції ШРІІ розроблений американським суспільством для контролю за виробництвом і запасами (American Production and Inventory ontrol Society). На думку творців, стандарт являє собою набір перевірених на практиці принципів, моделей і процедур керування і контролю, спрямованих на підвищення економічної ефективності діяльності підприємства.