План:
І. Вступ……………………………………………………………………….3
ІІ. Поняття файла………….………………………………………………….3
ІІІ. Файлова структура………………………………………………………..4
IV. Імена файлів……………………………………………………………….4
V. Каталоги файлів…………………………………………………………...8
VI. Папки……………………………………………………………………....8
VII. Поняття про повне ім’я файла…………………………………………...9
VIII. Висновок……………………………………………………………….…11
ІХ. Список використаної літератури……………………………………….12
Вступ
Для написання реферату я обрав тему “Файлова система: її організація та обслуговування” тому, що вона є дуже цікавою та не дуже складною. Літератури, де б розповідалось про файлову систему дуже багато, але інформації – мало і, зазвичай вона вся повторюється. Зібрати інформацію та упорядкувати її у своєму рефераті було доволі складно та було потрачено багато часу (за моїми мірками), але добра оцінка того варта.
Файлова система - це методи і структури даних, які використовуються операційною системою для зберігання файлів на диску або його розділі. Про файлову систему також кажуть, посилаючись на розділ чи диск, що використовується для зберігання файлів або тип файлової системи.
Потрібно бачити різницю між диском або розділом і установленій на ньому файлової системи. Деякі програми (наприклад, програми установки файлової системи) при зверненні до диску чи розділу використовують прямий доступ до секторів. Якщо на цьому місці була б файлова система, то вона була б сильно пошкоджена. Більшість програм взаємодіють з диском посередництвом файлової системи, і, як наслідок, їх робота буде порушена, якщо на розділі чи диску ніяка система не установлена (чи тип файлової системи не відповідає потрібному). Перед тим, як розділ чи диск можуть бути використані в якості файлової системи, вона має бути ініціалізована, а потрібні дані перенесені на цей диск. Цей процес називається створенням файлової системи.
Поняття файла
Однією з найголовніших властивостей інформації є її приступність. Неприступні та невикористані дані так і залишаться даними й не стануть інформацією, а для того, щоб існувала можливість доступу до даних, треба заздалегідь домовитись щодо правил їхнього зберігання й правил доступу до них (адресації).
Залежно від структури збереження даних адресацію до них можна виконувати по-різному:
· числом (для списків);
· групою чисел (для таблиць);
· зазначенням шляху доступу (для ієрархічних структур).
Загальним для всіх типів структур даних є те, що під час розв’язання питання про адресацію виникає новий вид даних – адресні дані, а їх теж треба зберігати й обробляти. Логічно припустити, що систему зберігання даних і адресації до них слід організувати так, щоб адресні дані за розміром були б не більшими, а меншими, ніж ті інформаційні дані, на які вони вказують. Інакше виникне “інформаційний бум”, і дані почнуть розмножуватися з надзвичайною швидкістю.
Інформація, закодована двійковим кодом, має вигляд бітів і байтів. Так її можна обробляти, але не зберігати – через труднощі з адресацією. Якщо для кожного байта даних запам’ятовувати адресу, то її довжина становитиме кілька байтів, і виникне нова проблема: де і як цю адресу зберігати. Тому для зберігання інформації за допомогою засобів обчислювальної техніки існує спеціальна одиниця зберігання невизначеного розміру – файл.
Файл – це послідовність байтів, яка має унікальне власне ім’я.
У цьому визначенні нічого не говориться про довжину файла. Насправді вона дійсно не важлива. Ми чудово знаємо, що книжки бувають великими й малими, товстими й тонкими, і в понятті ”книжка” нічого не говориться про її розмір. Зате у визначенні файла говориться про те, що він повинен мати унікальне власне ім’я. Це дуже важливо, оскільки саме ім’я файла і є засобом адресації до нього. Два різні файли завжди можна розрізнити за іменем, а також віднайти у файловій структурі.
Файлова структура
Файлова структура – це структура даних, що визначає метод зберігання файлів і спосіб доступу до них. Власне кажучи, для зберігання файлів прийнятний будь-який тип структури даних із розглянутих вище (від спискової до ієрархічної). Конкретно ж структуру обирають залежно від типу носія, на якому зберігається інформація.
Усі носії інформації умовно поділяють на дві великі категорії: пристрої послідовного доступу й пристрої довільного доступу.
Класичним прикладом є магнітофонна стрічка (або компакт-касета) та платівка (або компакт-диск). На стрічці всі пісні записані підряд, тому для того, щоб отримати доступ до сьомої пісні, треба або прослухати перші шість пісень, або перемотати частину стрічки, на якій вони записані.
Якщо для зберігання інформації використовують пристрої з послідовним доступом, то застосовують спискові або табличні структури.
На платівці нам не обов’язково слухативсі попередні пісні. Можна відразу підвести головку програвача до потрібної композиції й негайно розпочати її відтворення. До речі, якщо ця композиція складається з кількох частин, головку можна виставити так, що відразу почнеться відтворення необхідної частини. А якщо частина складається зі своїх розділів, то й до них можна отримати негайний доступ, правильно встановивши головку. Напевне, ви здогадалися, що структура записів на платівці є класичним прикладом ієрархічної структури даних.
Якщо для зберігання інформації використовують пристрої з довільним доступом, то застосовують ієрархічні структури.
Імена файлів
Ім’я файлу присвоюють у момент його створення. Існує два способи найменування файлів: з коротким іменем (застарілий спосіб) та з довгим іменем (сучасніший). Багато сучасних комп’ютерних систем і програм здатні працювати з іменами обох типів.
Коротке ім’я файла. Коротке ім’я файла створюється за угодою 8.3. Ця “угода” – неофіційний стандарт, згідно з яким ім’я файла може складатися із двох частин: власне імені завдовжки 8 символів і розширення імені завдовжки 3 символи. Ім’я від розширення відділяється крапкою. Як символи дозволено використовувати всі букви англійської абетки та цифри, причому ім’я не повинне починатися з цифри. Це, так би мовити, “класичні вимоги”. Ось приклади таких імен:
letter.txt
photo14.gif
mywork.doc
Деякі конкретні програми припускають певні “послаблення”. Так, наприклад, вони можуть терпимо ставитися до імен, які починаються з цифри або взагалі складаються лише з цифр, а також припускати використання окремих пунктуаційних знаків. Наприклад, практично всі програми припускають використання знака оклику (!) та символу підкреслювання (_):
read_me.!!!
book_024.txt
За певних умов можна використовувати й українські букви в деяких іменах файлів, наприклад:
зміст.txt
перелік_4.doc
Однак цей прийом усе ж є відхиленням від правил, і немає ніякої гарантії, що такий файл прочитає інший комп’ютер, тому використовувати в коротких іменах файлів символи, які не є англійськими буквами, не рекомендують.
Довге ім’я файла. Основний недолік коротких імен файлів – низька змістовність. У більшості випадків здогадатися про зміст файла за коротким іменем досить складно. Сучасні комп‘ютерні системи дозволяють використовувати довгі імена з 255 символів. У довгих іменах можна використовувати пробіли й пунктуаційні знаки, хоча й не всі. Ось список дев’яти “заборонених” знаків:
\ / :* ? “ < > |
Зверніть увагу на те, що крапка (.) не входить у число заборонених символів. Це означає, що певне ім’я файла може мати кілька крапок. У таких випадках розширенням імені є ті символи, які розташовані після останньої крапки. Ось приклади “довгих”імен файлів:
План_культурно-масових_заходів_на_вересень.txt
Домашнє_завдання._Теорія_і_практика.doc
У “довгих” іменах можна використовувати символи української абетки, але при цьому слід мати на увазі, що, потрапивши на комп’ютер, який працює лише з короткими іменами, довге ім‘я буде “обрізане”, і решта його частини не відповідатиме вимогам угоди 8.3. Тому перед присвоєнням файлові довгого імені варто подумати над тим, кому цей файл призначений і чи зможе його споживач скористатися перевагами довгого імені.
Файли можуть містити текстові документи, числові дані, закодовану табличну та графічну інформацію тощо. Для ідентифікації кожному файлу надається ім’я. Воно утворюється з двох частин – власне імені та розширення, розділених символом “крапка”. Розширення, як правило, визначає тип файла (додаток, текстовий документ, таблиця, рисунок, проект програми і т. ін.). Власне ім’я може складатися з 1 – 255 символів, а розширення – з 0 – 3 символів. В імені файла (у власне імені та розширенні), крім літер і цифр, “$”, ”%”, ”-”, ”пропуск”, ”@”, ”~”, ”!”, ”(”, ”)”, ”{”, ”}”, ”^”, ”#”, ”&”, ”+”, ”;” ,”=”,”[”,”]”,”’”. Оскільки розширення визначає тип файла, його ще називають просто типом. Як власне ім’я, так і розширення користувач може задавати довільно. Наприклад: letter.txt, Лист Петрову.doc, Собівартість.xls, Довідник цін.dat.
В іменах файлів вживаються і великі, і малі літери. Їх регістр система запам’ятовує, але при порівняннях імен ці символи не розрізняє. Це означає, що в одній папці не можна зберігати два різних файли, імена яких різняться тільки регістром літер, тобто для системи ім’я Письмо Иванову.docзбігається з ім’ям Письмо Иванову.doc.
Тип файла. У визначенні файла нічого не говориться про те, яку інформацію він містить. За змістом файли поділяють на дві великі категорії: програмні файли (програми)і файли даних (документи). Програмні файли ще називають виконавчими файлами, оскільки команди, які вони утримують, можуть бути виконані. Програмні файли легко відрізнити від файлів документів за розширенням імені: як правило, це .СОМ або ,ЕХЕ, хоча до виконавчих файлів належать ще деякі файли, наприклад бібліотеки (тобто колекції) програм – вони мають розширення імені .DLL.